Постанова

від 07.11.2006 по справі 7/585/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/585/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2006 р. 13:00Справа №  7/585/06

   м. Миколаїв

За позовом: Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 54001, м.Миколаїв, вул. Нікольська, 46, під. 2до відповідача: Приватного підприємства “Тютюн”, 55200, Миколаївська область, м.Первомайськ, вул.Одеська, 67про: стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 3457,89 грн.

Суддя Семенчук Н.О.

При секретарі судового засідання Дзюбі Ю.Ф.

Представники:

Від позивачаВасильченко О.В., дов. № 01-11/34 від 17.01.2006 р.

Від відповідачаПоух С.Я., дов. № 34 від 06.10.2006р.

СУТЬ СПОРУ: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства “Тютюн” штрафних санкцій в сумі 3457,89 грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для інвалідів.

30.10.2006 року до канцелярії суду надійшли заперечення проти позову від відповідача в яких він зазначає, що обов'язок по підбору та працевлаштуванню інвалідів покладено на відповідні  органи а не на підприємство.

В судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення в яких зазначив, що на підприємстві не створювалось робочого місця для забезпечення працевлаштування на ньому інваліда, також зазначив, що підприємством надавались щомісячні звіти до центру зайнятості, докази в обґрунтування не надав.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд –

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 3457,89 грн. штрафних санкцій за нестворені у 2005 році робочі місця для працевлаштування інвалідів.

На підставі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 зі змінами та доповненнями, внесених постановою КМУ від 10.01.02р. № 19  (далі - Положення), відповідач повинен був створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, що складає у даному випадку 1 місце і ввести його в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

За даними наданого відповідачем "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-П1) на підприємстві інваліди не працювали (а.с. 5).

Таким чином, відповідач не виконав встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не створив 1 такого робочого місця.

Позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 18. Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування,   громадськими організаціями інвалідів.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів  в  Україні»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних  працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України  соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких  визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств  (об'єднань),  установ  і організацій  незалежно  від  форми власності та господарювання, на яких  працює  від  8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце,  не зайняте  інвалідом,  визначається  в  розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок саме по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 1 Положення визначено, що робоче місце інваліда –це окреме  робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Згідно п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інвалідів. Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4 % нормативу створити робочі місця для інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування –підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Відповідачем не було доведено належними засобами доказування наявність фактичних обставин щодо інформування ним згідно з п. 14 зазначеного Положення відповідних органів про вільні вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Напроти за даними головного управління праці та соціального захисту населення Миколаївської облдержадміністрації та обласного центру зайнятості відповідач не інформував про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких можуть бути працевлаштовані Інваліди і не звертався до вказаних органів з клопотанням направити йому інвалідів для працевлаштування, що підтверджується листом № 945-01-15 від 19.05.2006р. головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації та листом Миколаївського обласного центру зайнятості 15-1441/10 від 24.05.2006р. (а.с. 7,9).

Також відповідачем не доведено виконання ним вимог п. 5 Положення стосовно вжиття заходів по створенню робочих місць для інвалідів, а саме –розроблення таких заходів і включення їх до колективного договору.

Не доведено відповідачем і вжиття заходів до виконання вимог п. 3. Положення, а саме створення робочих місць інвалідів, які атестовані комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введення їх в дію шляхом працевлаштування на них інвалідів.

За даними наданого відповідачем "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-П1) на підприємстві інваліди не працювали (а. с. 5).

Таким чином, відповідач не виконав встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не створив 1 таке робоче місце.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві у 2005 році складала 3457,89    грн., тому сума адміністративно-господарських санкцій за не створене 1 робоче місце для інваліда становить 3457,89 грн.

Штрафні санкції, згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N 1767, сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідач суму штрафних санкцій у розмірі 3457,89 грн. у встановлені строки добровільно не сплатив.

За таких обставин позовні вимоги обґрунтовані та  підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160-163, 167, 254 КАСУ господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства “Тютюн” (55200, Миколаївська область, м.Первомайськ, вул.Одеська, 67, р/р 260046689, АППБ “Аваль”, МФО 326182, ЄДРПОУ 32100857) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46 під. № 2; Одержувач: Держбюджет Центрального району 50070000, код ЄДРПОУ 23626096, МФО 826013, р/р 31214230500006 Банк одержувача: УДК у Миколаївській області, Призначення платежу *;101;-; код платника; платежі до Фонду інвалідів за нестворені робочі місця за 2005р.) 3457,89  грн. штрафних санкцій.

Постанова  або ухвала суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.     

Суддя Н.О.Семенчук