Постанова

від 21.05.2012 по справі 2а-2973/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2012 року письмове провадження № 2а-2973/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Коттон Клаб Укр" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 25.01.2012 р. №№ 0000062302, 0000052302.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

27.04.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом наручного отримання 23.04.2012 р. повістки про виклик у судове засідання від 18.04.2012 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи підписом представника відповідача - Сметанюка І.М. В той же час, у клопотанні від 28.04.2012 р., представник відповідача заявив, що отримав відповідну повістку лише 27.04.2012 р., тобто безпосередньо у день судового засідання, що призвело до неявки його в судове засідання та неподання заперечень і пояснень по суті спору. Враховуючи те, що представником відповідача - Сметанюком І.М. відповідна повістка була отримана наручно, суд критично сприймає викладені у клопотанні доводи та не приймає їх до уваги.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих позивачем, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Приватне підприємство "Коттон Клаб Укр" зареєстроване Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією 07.03.2006 р. і є платником податків (код ЄДРПОУ 34185864).

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Трансінвест-Груп" протягом березня 2011 року та з ТОВ "Радабудсервіс" протягом квітня 2011 року.

Під час перевірки встановлено, що взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ "Трансінвест-Груп" ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 09.03.2011 р. № 1/03-11, за яким контрагент як продавець, зобов'язувався передати у власність позивачу як покупцю, товар -силікон, у кількості та за ціною, визначеними у додатках, що є невід'ємною частиною даного договору, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити відповідний товар протягом 15 календарних днів з дати його отримання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення витрат на придбання товару (силікону) до складу валових витрат підприємства, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (силікон), ТОВ "Трансінвест-Груп" були видані позивачу наступні первинні документи: видаткові накладні від 10.03.2011 р. № 104 на суму 130 200,00 грн., від 15.03.2011 р. № 173 на суму 169 800,00 грн., від 21.03.2011 р. № 207 на суму 300 000,00 грн.; податкові накладні від 21.03.2011 р. № 93 на суму 300 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -50 000,00 грн.), від 15.03.2011 р. № 59 на суму 169 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ -28 300,00 грн.), від 10.03.2011 р. № 39 на суму 130 200,00 грн. (в т.ч. ПДВ -21 700,00 грн.). На думку позивача, зазначені видаткові та податкові накладні, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних сум -витрат на оплату придбаного товару (силікону).

В той же час, враховуючи дані акту перевірки контрагента ТОВ "Трансінвест-Груп" від 19.09.2011 р. № 349/23-304/37334109, яким встановлена відсутність у нього основних виробничих фондів, трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, об'єктів оподаткування, тобто необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, що свідчить про неможливість здійснення ним операцій з купівлі-продажу з контрагентами-покупцями, відповідач дійшов висновку, що всі операції купівлі-продажу ТОВ "Трансінвест-Груп" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

Перевіркою також встановлено, що взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ "Радабудсервіс" ґрунтувалися на договорах від 10.01.2011 р. № 1/04-11а та від 18.04.2011 р. № 1/04-11.

Згідно договору від 10.01.2011 р. № 1/04-11а, контрагент як виконавець, зобов'язувався за дорученням позивача як замовника, надати визначені цим договором послуги, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити надані послуги протягом 60 календарних днів з дати підписання акта виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення витрат на оплату наданих контрагентом послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за надані послуги, ТОВ "Радабудсервіс" були видані позивачу наступні первинні документи: акт виконаних робіт та наданих послуг від 29.04.2011 р.; податкова накладна від 29.04.2011 р. № 59 на суму 180 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -30 000,00 грн.). На думку позивача, зазначені документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних сум -витрат на оплату наданих контрагентом послуг.

Згідно договору від 18.04.2011 р. № 1/04-11 контрагент як продавець, зобов'язувався передати у власність позивачу як покупцю, товар -силікон, етилгексил кокоат, у кількості та за ціною, визначеними у додатках, що є невід'ємною частиною даного договору, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити відповідний товар на умовах відстрочки платежу на 60 календарних днів.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення витрат на придбання товару (силікону, етилгексил кокоату), до складу валових витрат підприємства, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (силікон, етилгексил кокоат), ТОВ "Радабудсервіс" були видані позивачу наступні первинні документи: видаткова накладна від 18.04.2011 р. № 38 на суму 420 000,00 грн. та податкова накладна від 18.04.2011 р. № 37 на суму 420 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -70 000,00 грн.). На думку позивача, зазначені видаткова та податкова накладні, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних сум -витрат на оплату придбаного товару (силікону, етилгексил кокоату).

В той же час, враховуючи дані акту перевірки контрагента ТОВ "Радабудсервіс" від 22.11.2011 р. № 1507/23-7/37318176, яким встановлена відсутність у нього основних засобів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів, об'єктів оподаткування, тобто необхідних умов для здійснення основного виду господарської діяльності та досягнення результатів такої діяльності, відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Радабудсервіс" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття ним належним чином цивільної право дієздатності, отже фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Радабудсервіс" та контрагентами є фіктивними, а укладені між ними правочини є нікчемними в силу своє недійсності, тобто такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.12.2011 р. № 754-23-2-34185864, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, а саме: п.138.1. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України та ст.ст.626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п.1 ст.215, п.2. ст.215, ст.228, ч.1. ст.216 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 230 000,00 грн.; п.198.6. ст.198, п.200.1., п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України та ст.ст.626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п.1 ст.215, п.2. ст.215, ст.228, ч.1. ст.216 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у сумі 200 000,00 грн., в т.ч.: за березень 2011 року в сумі 100 000,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 100 000,00 грн.

На підставі акта перевірки від 28.12.2011 р. № 754-23-2-34185864, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 25.01.2012 р. № 0000062302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 230 000,00 грн. та від 25.01.2012 р. № 0000052302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 200 000,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Право адміністративного оскарження рішень податкового органу, передбачене ст.56 Податкового кодексу України, позивачем використане не було.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (виконані роботи, надані послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6 зазначеного Порядку, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ними актом виконаних робіт, видатковими та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами (витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства "Коттон Клаб Укр" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 25.01.2012 р. № 0000062302.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 25.01.2012 р. № 0000052302.

Судові витрати в сумі 2 146,00 грн. присудити на користь Приватного підприємства "Коттон Клаб Укр" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій