Рішення

від 16.10.2008 по справі 15/373

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15/373

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  15/373

16.10.08

За позовом Відкритого акціонерного товариства по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт"

до                Державного комітету України з державного матеріального резерву

про                  розірвання договору та стягнення 71776, 00 грн.

                                                                                                Суддя Спичак О.М.

Представники сторін :

від позивача:      Скоренко О.С. –представник за довіреністю б/н від 02.09.2008 року;

від відповідача:  не з'явився;

Обставини справи:

Відкрите акціонерне товариство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" звернулось в Господарський суд м. Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 71776, 00 грн. та розірвання договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2007 року (судя Хоменко М.Г.) порушено провадження у справі та призначено розгляд на 18.06.2007 року.

В призначене судове засідання представники сторін не з'явилися, в звязку з чим розгляд справи було відкладено на 24.07.2007 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.07.2007 року надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності та просить суд позовну заяву залишити без задоволення.

В судовому засіданні 24.07.2007 року оголошено перерву до 31.07.2007 року.

Представник позивача в судовому засіданні 31.07.2007 року надав суду письмові пояснення на відзив відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив усне клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи та надав перелік питань, які просить поставити на вирішення експерта.

Представник позивача проти даного клопотання не заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 липня 2007 року провадження у справі у зв'язку з призначенням судово-бухгалтерської експертизи зупинено до одержання висновку експерта.

У червні 2008 року до суду надійшла справа з висновком експерта № 8654 від 29 травня 2008 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва № 01-1/249 від 18 червня 2008 року справу передано на розгляд судді Паламарю П.І.

  Ухвалою суду від 01.07.2008 року провадження у справі було поновлено, справу призначено до розгляду на 05.08.2008 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва від 07.08.2008 року вказану справу було доручено прийняти до свого провадження судді Спичаку О.М.

Ухвалою суду від 12.08.2008 року справу № 15/373 прийнято до свого провадження суддею Спичак О.М., розгляд справи призначено на 09.09.2008 року.

09.09.2008 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 29.09.2008 року.

29.09.2008 року представники сторін в судовому засіданні подали клопотання про продовження строку вирішення даного спору, яке судом задоволено та оголошено перерву до 16.10.2008 року.

В судове засідання 16.10.2008 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 16.10.2008 року позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.10.2008 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.02.2001 року між Відкритим акціонерним товариством "Гемопласт" (Зберігач) і Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Агентство) був укладений договір № 2 (далі –договір) про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відповідно до якого відповідач передав, а ВАТ «Гемопласт»прийняло на відповідальне зберігання матеріальні цінності мобілізаційного резерву.

Згідно п.3.1.1. договору № 2 від 21.02.2001 року, Агентство зобов'язане відшкодувати Зберігачу витрати на утримання Цінностей в межах асигнувань, передбачених на ці цілі в Державному бюджеті України згідно з кошторисом витрат.

Генеральним директором ВАТ «Гемопласт»був затверджений кошторис (звіт) витрат на утримання матеріальних цінностей на 2002 рік в сумі 22920 грн., на 2003 рік в сумі 15919 грн., на 2004 рік в сумі 14185 грн., на 2005 рік в сумі 10828 грн., на 2006 рік в сумі 7924 грн., а всього 71776 грн.

ВАТ„Гемопласт" направило відповідачу претензію № 04/4777 від 18.12.2002 року про сплату коштів по кошторису на 2002 рік, яка згідно відповіді відповідача № 2/590 від 17.01.2003 року була залишена без розгляду та задоволення.

ВАТ„Гемопласт" направило відповідачу претензію № 04/1535 від 21.04.2006 року, відповідно до якої просить сплатити суму коштів за зберігання матеріальних цінностей за період з 2002 року по 2005 рік. Відповідач направив позивачу відповідь на претензію № 2/3012 від 01.06.2006 року, якою претензію залишив без задоволення, тому що ВАТ „Гемопласт" не надало належного розрахунку витрат по зберіганню матеріальних цінностей.

ВАТ„Гемопласт" направило відповідачу претензію № 04/374 від 06.02.2007 року з проханням сплатити кошти за зберігання матеріальних цінностей згідно кошторису з 2002 року по 2006 рік. Відповідач направив позивачу відповідь на претензію № 2/1512 від 21.03.2007 року, якою претензію залишив без задоволення, тому що ВАТ „Гемопласт" не надало належного розрахунку витрат по зберіганню матеріальних цінностей.

Оскільки на думку позивача відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по договору, яка складає 71776,00 грн.

Для з'ясування питання щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем ухвалою суду була призначена судова бухгалтерська експертиза. У відповідності до частини 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З наданих суду доказів, а також приймаючи до уваги висновок експерта, вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем по договору становить:

-          за 2002 рік –17499,90 грн.;

-          за 2003 рік –15892,92 грн.;

-          за 2004 рік –13751,29 грн.;

-          за 2005 рік –9348,39 грн.;

-          за 2006 рік –3568,64 грн.

Таким чином, документально підтверджена заборгованість відповідача по договору (за період з 2002 року по 2006 рік) перед позивачем та складає 60061,14 грн.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З 01.01.04 набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.03. Відповідно до п. 4 його Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між сторонами продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідач позов не визнає і просить відмовити в позові у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Пунктом 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскільки відповідач подав відповідну заяву, суд застосовує позовну давність у три роки.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Оскільки, в договорі сторони не погодили строк відшкодування витрат, перебіг строку позовної давності починається після закінчення семиденного строку з дня пред'явлення вимоги про оплату.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу першу претензію про відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей за 2002 рік 18.12.2002 року, доказом чого є відповідь на цю претензію № 2/590 від 17.01.2003 року (копія в справі).

Тобто строк позовної давності на стягнення з відповідача витрат за зберігання ТМЦ по договору закінчився в січні 2006 року, а позов подано в травні 2007 року.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на подану відповідачем заяву, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на зберігання по договору за 2002 рік в сумі 17 499,90 грн. задоволенню не підлягають.

Разом з тим, претензія з вимогою відшкодувати витрати на зберігання ТМЦ по договору за період з 2003 по 2006 рік вперше була направлена 21.04.2006 року, а тому строк позовної давності по стягненню з відповідача витрат на зберігання за 2003-2006 роки в сумі 42 561,24 грн. позивачем не пропущено і відповідно в цій частині підлягає задоволенню.

          Крім того, позивач у позовній заяві просить суд розірвати договір № 2 від 21.02.2001 року в зв'язку з тим, що відповідач не відшкодував витрати на утримання матеріальних цінностей і це є істотним порушенням умов договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

          За змістом статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарського договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.  Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

          Проте, позивачем не надано суду доказів надсилання відповідачу пропозиції про розірвання даного договору.

          Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

          Згідно статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

          Позивач належним чином не підтвердив розмір витрат на зберігання які заявлені в претензіях, оскільки дійсна їхня вартість встановлена під час розгляду справи шляхом призначення судово-бухгалтерської експертизи. За таких обставин Господарський суд вважає, що з боку відповідача не відбулось істотних порушень умов договору, що можуть потягнути за собою його розірвання, а тому на думку господарського суду, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Витрати по сплаті державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України,  покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,  -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 00034016)  на користь Відкритого акціонерного товариства по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" (67700, м. Білгород-Дністровський, вул. Маяковського, 57, код ЄДРПОУ 00480922) 42 561(сорок дві тисячі п'ятсот шістдесят одну) грн. 24 коп. –основного боргу,  425 (чотириста двадцять п'ять) грн. 61 коп. - державного мита, 5919 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 53 коп. -  витрат пов'язаних з оплатою вартості проведення судової експертизи, 69 (шістдесят дев'ять) грн.  97 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

     4.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяО.М. Спичак

Дата підписання рішення: 11.11.2008 р.