Ухвала

від 06.06.2012 по справі 9/244

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 9/244

Головуючий у 1-й інстанції: Гончарук О.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на постанову Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ВАТ «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ДПІ у м. Чернівці про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2006 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами проведення ДПІ у м.Чернівці комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «ЕК «Чернівціобленерго» за період з 01.04.2005 року по 31.12.2005 року, складено акт перевірки від 06.04.2006 року №1581/23-1/00130760. На підставі зазначеного акта перевірки товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 26313 грн., застосовано штрафні санкції у розмірі 11367,90 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2006року №0002022320/0. Рішенням про результати розгляду повторної скарги ДПА України від 04.10.2006 року збільшено розмір штрафної санкції з ПДВ на 1788,60 та прийнято податкове повідомлення - рішення №0002022320/7495/6 від 04.10.2006 року. За наслідками адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0002022320/3. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили податкові повідомлення-рішення скасувати.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (відповідача) не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи, з яких вбачається, що апеляційну скаргу позивач не визнає повністю, проти її задоволення заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, а також проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у м. Чернівці було проведено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «ЕК «Чернівціобленерго» за період з 01.04.2005 року по 31.12.2005 року, про що складено акт перевірки від 06.04.2006 року №1581/23-1/00130760 (т.1 а.с. 8-15). На підставі зазначеного акта перевірки позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 26313 грн., застосовано штрафні санкції у розмірі 11367,90 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2006 року №0002022320/0.

Зазначені рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку (т.1 а.с. 16-24). Так, 22.06.2006 року ДПІ у м. Чернівці залишено без змін податкове повідомлення-рішення №000202230/0 від 18.04.2006 року. ДПА в Чернівецькій області 24.07.2006 року залишено без змін податкове повідомлення-рішення №000202230/1 від 22.06.2006 року. Рішенням про результати розгляду повторної скарги ДПА України від 04.10.2006 року збільшено розмір штрафної санкції з ПДВ на 1788,60 (13156,50 грн.-11367,0 грн.) та прийнято податкове повідомлення - рішення №0002022320/7495/6 від 04.10.2006 року. За наслідками зазначених оскаржень ДПІ у м. Чернівці прийнято податкове повідомлення-рішення №0002022320/3 (т.1 а.с. 6-7).

В ході перевірки відповідачем виявлено: недовключення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість 5737,39 грн. з поставки електричної енергії з оплатою за рахунок бюджетних коштів, які надійшли на рахунок ВАТ «Чернівціобленерго»; завищення податкового кредиту на суму 6245 грн., у зв'язку з відсутністю в досліджуваних податкових накладних обов'язкових реквізитів платіжних документів, зокрема податкового номеру покупця; завищення податкового кредиту в грудні 2005 року на суму 13329 грн., згідно податкової накладної №1364 від 28.02.2005 року, отриманої від ВАТ «ПМК-76»за попередню оплату.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідності до статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо платник податків у майбутніх податкових періодах, з урахуванням строків давності, самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, то має право зазначити показники у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. В п.п.17.2 статті 17 цього Закону визначено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

Як встановлено судом першої інстанції, при нарахуванні податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 5737,39 грн. за грудень 2005 року, податкова інспекція посилалась на порушення п.п.7.3.5. п.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Разом з тим, перевірка позивача здійснювалась за період з 01.04.2005 року по 31.12.2005 року, а позивачем подано декларацію з виправленими помилками за грудень 2005 року в січні 2006 року. Документальна перевірка розпочалась 02.03.2006 року, після вчинення позивачем дій щодо самостійного виправленню помилки в податковій декларації. Судом першої інстанції встановлено, що оскільки період перевірки був встановлений з 01.04.2005 року по 31.12.2005 року, то представниками відповідача декларація за січень 2006 року не перевірялась.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Згідно п. п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів. На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку про те, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних (податкова накладна від 01.09.2005 року №20, т.1 а.с. 40) згідно порядку, встановленого п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції. Отже, недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені органом податкової служби в результаті перевірки позивача, не дають підстав для висновку про недійсність документів, та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Крім того, висновком №948 додаткової судово-економічної експертизи від 07 листопада 2011 року, ВАТ «ЕК «Чернівціобленерго» документально та нормативно не підтверджується завищення податкового кредиту по податковій накладній від 28.02.2005 року №1364 у сумі 13329 грн., складеній ВАТ «ПМК-76» (т.2 а.с. 4-7), і, з урахуванням вимог ст.ст. 69, 82 КАС України, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги зазначений доказ на підтвердження доводів позивача щодо правомірності своїх дій.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці, - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.