Постанова

від 14.06.2012 по справі 1/294

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2012 р. Справа № 1/294

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.,

за участю представників: позивача -Шмарова Є.Ю.

відповідача -Адаменка В.В., Павленко В.М.

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Вагра" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 квітня 2012 року у справі за позовом ТзОВ "Житловик-Плюс" до ТзОВ "Вагра" про стягнення 43405,46 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача про стягнення 21702,73 грн. суми основного боргу, 21702,73 грн. пені, згідно укладеного договору №8 від 1 липня 2003 року.

Рішенням господарського суду м.Києва від 5 грудня 2011 року (суддя Мельник В.І.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21702,73 грн. основного боргу, 21702,73 грн. пені, судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 квітня 2012 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх змінити та частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 8516,91 грн. суму основної заборгованості та 8516,91 грн. пені, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 липня 2003 року між сторонами у справі був укладений договір №8 на технічне обслуговування інженерних мереж нежитлових приміщень, предметом якого є господарське використання нежитлових приміщень, прибудинкової території, технічного обслуговування та посередницькі послуги по забезпеченню "Користувача" ХВП, ГАП, ЦО каналізацією, електроенергетикою, за адресою пр. 40 річчя Жовтня 17а S 201,5 м. кв.

За умовами укладеного договору відповідач зобов'язався сплачувати фактичну вартість отриманих комунальних послуг (холодне та гаряче водопостачання, центральне опалення, каналізація), а також сплачувати експлуатаційні витрати (п.2.4.1 договору).

Згідно п.3.1 вказаного договору відповідач зобов'язався щомісячно вносити оплату до 10 числа наступного за звітним місяцем.

Термін дії договору встановлений з 01.07.2003 року по 01.07.2008 рік і відповідно до п.4.3 укладеного договору вважається продовженим на наступний рік, якщо одна із сторін не заявляє про його розірвання за 30 днів до закінчення строку.

Як правильно встановлено судами при розгляді справи, на виконання умов укладеного договору позивачем відповідачеві були надані відповідні послуги, які відповідач отримує щомісячно, у відповідності до переліку орендарів по дільниці майстра та засвідчує отримання рахунку підписом уповноваженої особи, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (т.2, а.с.7-16).

На підставі ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п.1 ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкової територій", суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендованими ними на підставі договору, сплачують комунальні послуги та тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи було встановлено, що відповідач в порушення умов укладеного договору свої обов'язки по оплаті комунальних послуг та експлуатаційних витрат за період з 01.02.2010 року по 01.12.2010 року не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 21 702,73 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Тому, рішенням місцевого господарського суду, залишеним без постановою апеляційної інстанції, обгрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача 21702,73 грн. суми основного боргу.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.3.2 укладеного договору за несвоєчасну оплату платежів відповідачем, позивач утримує пеню в розмірі 1% від суми оплати за кожний день просрочки (включаючи день проплати), але не більше 100% від суми заборгованості.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 21702,73 грн.

Доводи касаційної скарги в тому, що договір припинив свою дію, оскільки термін дії договору з урахуванням його пролонгації сплинув 1 липня 2009 року, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і, зокрема, п.4.3 договору, згідно якого договір вважається продовженим на наступний рік, якщо одна із сторін не заявляє про його розірвання за 30 днів до закінчення строку, а матеріали справи такої вимоги сторін не містять.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що сторонами вносились зміни до договору, що могло бути підставою для проведення перерахунку.

Крім того, суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що зазначені в описовій частині рішення місцевого господарського суду обставини щодо зменшення розміру суми пені на 50% на підставі ст.83 ГПК України є помилковими, оскільки не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не відповідають дійсним обставинам справи. Разом з тим, зазначені обставини не є такими, що призвели б до неправильного вирішення спору по суті та прийняття незаконного рішення в даній справі.

За таких обставин, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 квітня 2012 року залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий, суддя В.Дерепа

Судді С.Бондар

Б.Грек