Постанова

від 30.05.2012 по справі 25/049-11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2012 № 25/049-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_2 дов. від 22.05.2012 року

Чижик Є.Ф. - керівник

від відповідача: ОСОБА_3 дов. № 1065 від 22.12.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валса ГТВ»

на рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2012 року

у справі № 25/049-11 (суддя - Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «Механобр-полімет»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валса ГТВ»

про зобов'язання підписати акти прийому - передачі конструкторської документації на гумові футерівки, стягнення 73387,50 грн., витребування документів для визначення розміру матеріальної шкоди, зобов'язання підписання додаткових угод

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю НВП „Механобр-полімет" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Валса ГТВ" про зобов'язання підписати акти прийому - передачі конструкторської документації на гумові футерівки, стягнення 73387,50 грн., витребування документів для визначення розміру матеріальної шкоди, зобов'язання підписання додаткових угод (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов договору № 02МП від 15.09.2008р. не оплатив вартість виконаних позивачем робіт по розробці технічної та конструкторської документації, що використовується для виготовлення гумових футерівок за етапами № 3, № 4 на суму 50 000 грн. На вказану суму заборгованості позивачем нараховано пеню, інфляційні, річні та штраф.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.04.2012 р. у справі № 25/049-11 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛСА ГТВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НВП "Механобр-полімет 50 000 грн. 00 коп. основної заборгованості, 2 334 грн. 25 коп. 3% річних, 8 050 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 2 752 грн. 05 коп. пені, 704 грн. 49 коп. державного мита та 203 грн. 03 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ НВП «Механобр-полімет» місцевий господарський суд виходив з наступного:

- з огляду на встановлений судом факт отримання відповідачем 04.09.2009 актів виконаних за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 робіт, актів приймання-передачі конструкторської документації за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 та анотацій по етапам №№ 3, 4 Додатку № 1, суд дійшов висновку про ухилення відповідача від покладеного на нього законом і Договором обов'язку здійснити прийняття робіт;

- доказів того, що відповідач надав позивачу мотивовану відмову в підписанні відповідних актів приймання-передачі та письмово зазначив причини відмови, або зазначив про відмову від їх підписання в самих актах не надано;

- оскільки судом встановлено факт належного складання та передачі відповідачу актів приймання-передачі конструкторської документації за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 та, враховуючи той факт, що відповідачем не надано належних доказів заявлення ним будь-яких претензій до вказаних у них робіт на загальну суму 50 000,00 грн., зокрема, відповідачем не заперечено їх виконання, обсяг та якість, то відповідач фактично визнав обсяг та вартість цих робіт, а, відтак, зобов'язаний їх оплатити;

- підписання акту прийому-передачі не є зобов'язанням відповідача, оскільки даним документом за спільним волевиявленням сторін засвідчується факт виконання робіт відповідним чином та прийняття їх. Суд не наділений повноваженнями щодо примушення осіб засвідчувати відповідні факти;

- з огляду на здійснений судом перерахунок, розрахунок позивача є невірним, а тому позовна вимога про стягнення 2 687,50 грн. 3% річних за період з 10.09.2009 по 31.03.2011 підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 334,25 грн.;

- оскільки, суд не має достатніх правових підстав для виходу за межі позовних вимог, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 050,00 грн. підлягає повному задоволенню у заявленому позивачем розмірі;

- з врахуванням меж позовних вимог та положень ч. 6 ст. 232 ГПК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» місцевим господарським судом здійснено перерахунок суми пені за період з 10.09.2009 по 16.12.2009 у зв'язку з чим встановлено, що позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 752,05 грн.;

- оскільки ні позивач, ні відповідач не відносяться до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, Договір між сторонами не є державним контрактом, виконання зобов'язань за ним не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, а тому стягнення штрафу на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України в розмірі 3 500,00 грн. задоволенню не підлягає;

- суд дійшов висновку про відсутність у нього права витребувати документи у Акціонерного товариства "Полтавський ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Північний ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "ІНГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Південний ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Новокриворізький ГЗК" з метою встановлення завданої позивачу шкоди, оскільки вказана дія суду, що складає предмет цієї позовної вимоги, не являється способом захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу, а тому, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає

- оскільки вчинення стороною дій, направлених на укладення правочину є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її зобов'язанням, суд дійшов висновку, що підстави для зобов'язання відповідача укласти з позивачем договору про конкретні умови розподілу прибутку від використання технологічної та конструкторської документації, що є співвласністю сторін згідно пункту 6.2. Договору відсутні;

- оскільки позивач до позовної заяви не надав проекту відповідних додаткових угод або договору, а також доказів попереднього направлення такого проекту відповідачу у відповідності до вимог статей 181, 188 Господарського кодексу України, вимога позивача про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про конкретні умови розподілу прибутку від використання технологічної та конструкторської документації, що є співвласністю сторін згідно пункту 6.2. Договору є не обґрунтованою.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2012 р. у справі №25/049-11 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга з урахуванням додаткових пояснень до неї обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що належні докази передачі технологічної та конструкторської документації за етапами №№ 3, 4 Додатку №1 до Договору відсутні, а тому вимога про стягнення суми основної заборгованості та нарахування штрафних санкцій за договором задоволенню не підлягає.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.05.2012 року.

Через загальний відділ документального забезпечення від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2012 р. у справі №25/049-11 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2012 р. у справі №25/049-11 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Представники позивача заперечили проти доводів апелянта та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю НВП «Механобр-полімет (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛСА ГТВ» (далі - замовник) укладено договір № 02МП від 15.09.2008 (далі - Договір), за умовах, якого виконавець розробляє конструкторську та технологічну документацію для виробництва гумових футерівок та сит, а відповідач приймає та оплачує її відповідно до погодженого сторонами у Додатку № 1 до Договору (далі - Додаток № 1) графіку у 4 етапи.

Додатком № 1, що підписаний уповноваженими представниками сторін, сторони погодили перелік, вартість робіт та строки їх виконання. Загальна ціна Договору складає 100 000,00 грн., по 25 000,00 грн. за виконання кожного з чотирьох етапів робіт.

Відповідно до пункту 1.3. Договору документація, що розробляється за Договором, передається за актами прийому - передачі.

Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 14.09.2011 (пункт 7.1. Договору).

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором підряду. Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Позивачем на виконання умов договору № 02МП від 15.09.2008 було розроблено конструкторську та технологічну документацію для виробництва гумових футерівок та сит відповідно до етапів № 1 та № 2 Додатку № 1 до договору, яка прийнята і оплачена відповідачем, що сторонами не заперечується.

Технічна документація по етапу № 3 та № 4 Додатку № 1 до договору, за твердженнями позивача, була розроблена останнім та передана відповідачу разом з актами прийому-передачі виконаних робіт, але не оплачена ТОВ «Валса ГТВ».

Так, позивач зазначає, що 16.06.2009 уповноваженій особі відповідача - Євенку С.Л. передано повний комплект креслень із комплексною деталізацією документації відповідно до етапів №№ 3, 4 Додатку № 1 разом з підписаними позивачем актами прийому-передачі окремо по кожному етапу.

03.08.2009 головним бухгалтером відповідача було відредаговано форму вказаних актів, про що повідомлено позивачу.

Позивачем 03.08.2009 факсом надіслано відредаговані акти прийому-передачі відповідачу для підписання.

21.08.2009 на адресу відповідача повторно надіслано вищенаведені акти та вимога про оплату виконаних робіт, які 27.08.2009 отримані ТОВ «Валса ГТВ», що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та копією фіскального чеку від 21.08.2009.

Відповідно до абз. 27 п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Згідно з п. п. 19, 61 Правил надання послуг поштового зв'язку внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Враховуючи те, що вміст поштового відправлення можливо встановити лише за описом вкладення, місцевим господарським судом підставно було зазначено про недоведеність позивачем обставин надіслання на адресу відповідача саме актів прийому-передачі виконаних робіт по етапам № 3 та № 4 з огляду на те, що касовий чек є доказом надання послуг поштового зв'язку, а повідомлення про вручення поштового відправлення - лише доказом отримання листа.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що 03.09.2009 позивачем на адресу відповідача кур'єрською доставкою надіслано акти виконаних за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 робіт, акти приймання-передачі конструкторської документації за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 та анотації по етапам №№ 3, 4 Додатку № 1 (опис вкладення в поштову кореспонденцію - а.с. 17 том І). Вказаний лист 04.09.2009 вручено відповідачу, про що свідчить підпис уповноваженої особи ТОВ «Валса ГТВ».

За наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем в порядку ст. ст. 32-34 ГПК України належними та допустимими доказами підтверджено факт отримання відповідачем 04.09.2009 актів виконаних за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 робіт, актів приймання-передачі конструкторської документації за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 та анотацій по етапам №№ 3, 4 Додатку № 1. Вищенаведених обставин відповідачем жодними доводами та доказами не спростовано.

Посилання апелянта на те, що позивачем не надано доказів передачі відповідачу самої конструкторської документації за етапами № № 3, 4 Додатку № 1, судом апеляційної інстанції відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3.1. Договору розрахунок за виконані роботи проводиться після підписання акту прийому-передачі документації та прийому робіт тех. радою відповідача, при цьому, тех. рада повинна прийняти рішення не пізніше, ніж через 7 робочих днів з моменту передачі документації від позивача до відповідача.

Згідно з пунктом 2. Договору проведення тех. ради входить до обов'язків відповідача.

Відповідно до пункту 4.2. Договору наслідком виявлення помилок у розробленій документації є їх виправлення виконавцем - позивачем.

Таким чином, виходячи з вищенаведених положень укладеного між сторонами правочину, сторони передбачили чіткий порядок дій, що фіксують факт передачі результатів робіт за Договором - передача самих результатів, надання відповідачу часу для проведення ним тех. ради та з'ясування питання відповідності документації умовам Договору, а після цього -підписання актів прийому-передачі, що фіксують факт належного виконання позивачем умов Договору та прийняття цього виконання відповідачем.

За наведеного, доводи апелянта в цій частині відхиляються, оскільки відповідно до умов договору передача документації (з огляду на умову правочину щодо її обов'язкової оцінки тех.радою відповідача) не повинна співпадати з датою підписання актів приймання-передачі виконаних робіт. Також судова колегія звертає увагу скаржника на те, що ні умовами укладеного між сторонами правочину, а ні чинним законодавством обов'язку позивача обов'язку щодо фіксації факту передачі тех.раді відповідача на оцінку відповідності документації умовам договору не передбачено.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що наявний в матеріалах справи акт передачі конструкторської документації за етапами № 1 та № 2, вартість за розробку якої оплачено відповідачем, підписано 30.01.2009р., тобто після підписання актів приймання-передачі від 22.09.2008р. та від 23.09.2008р.

Відповідно до ст. ст. 33, 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Письмових доказів відмови ТОВ «Валса ГТВ» від підписання актів приймання-передачі конструкторської документації за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1 ні суду першої інстанції, а ні під час перегляду справи в апеляційному порядку відповідачем не надано.

Щодо тверджень відповідача про використання ним в діяльності товариства самостійно розробленої документації, аналогічній тій, що була розроблена позивачем за етапами № 3 та № 4, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що наявність власної документації не звільняє ТОВ «Валса ГТВ» від зобов'язань за договором.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що замовник - відповідач відмовився від подальшого виконання Договору через прострочення боржника та втрату інтересу відповідача до виконання Договору в розумінні ч. 3 ст. 612 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Виходячи з положень вищенаведеної норми закону, а також з огляду на те, що доказів прийняття тех.радою відповідача рішення щодо невідповідності технічної документації по етапам № 3 та № 4 умовам договору матеріали справи не містять та не були надані суду апеляційної інстанції, висновок господарського суду Київської області про ухилення ТОВ «Валса ГТВ» від прийняття виконаних робіт є обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. ст. 32, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що відповідачем обставин неналежного виконання ТОВ НВП «Механобр-полімет» умов договору в частині виконання робіт по розробці технічної документації по етапам № 3 та № 4 в розумінні ст. 33 ГПК України не доведено, а також з огляду на відсутність будь-яких зауважень зі сторони відповідача до вищенаведених робіт, вартість яких не перевищує розмір твердого кошторису, визначеного додатком № 1 до договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що відповідач фактично визнав обсяг та вартість цих робіт, а відтак, зобов'язаний їх оплатити.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених норм в їх системному зв'язку, судова колегія Київського апеляційного господарського суду з огляду на відсутність доказів сплати відповідачем вартості виконаних за договором робіт по розробці технічної та конструкторської документації, що використовується для виготовлення гумових футерівок за етапами № 3, № 4 вважає, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Валса ГТВ» 50 000 грн. є обґрунтованими, а відтак, такими, що правомірно були задоволенні місцевим господарським судом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись з даним позовом також заявив вимогу про зобов'язання відповідача підписати з ним акти прийому-передачі конструкторської документації, що використовується при виробництві гумових футерівок за етапами №№ 3, 4 Додатку № 1, які б на думку позивача засвідчили факт прийняття відповідачем виконаних за Договором робіт.

Судова колегія вважає, що вказана позовна вимога правомірно була залишена місцевим господарським судом без задоволення, оскільки підписання акту прийому-передачі, який лише засвідчується факт передачі технічної документації, є правом, а не обов'язком сторони. Крім того, відсутність підписаного у двосторонньому порядку акту приймання-передачі конструкторської документації не є перешкодою для захисту суб'єктивного матеріального права. З вказаними актами закон не пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав або обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.1. Договору розрахунок за виконані роботи проводиться шляхом перерахунку в повному об'ємі замовником грошових коштів на рахунок виконавця в 5-денний строк після підписання акту прийому-передачі документації і приймання роботи тех. радою замовника.

Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 853 ЦК України, а також у зв'язку із становленням обставин отримання відповідачем 04.09.2009р. актів приймання-передачі виконаних робіт, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що останнім днем строку сплати вартості робіт є 09.09.2009.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.3. Договору передбачено відповідальність замовника за несвоєчасну оплату у вигляді штрафу у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення.

Виходячи з положень вищенаведених норм, передбачений п. 5.3 договору штраф у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення за своє правовою природою є пенею, про що правомірно зазначено місцевим господарським судом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, положеннями вищенаведених норм закону чітко передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, а відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Судом апеляційної інстанції з врахуванням вищенаведених норм чинного законодавства в їх сукупності, а також з огляду на межі позовних вимог, здійснено перевірку розрахунку та встановив, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позов в частині стягнення пені в сумі 2 752,05 грн. за період з 10.09.2009 по 16.12.2009. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог, ТОВ НВП «Механобр-полімет» нараховано за період з 16.06.2009 по 31.03.2011 інфляційні в сумі 8 050,00 грн. та 3 % річних - 2 687,50 грн.

За результатами здійсненої судовою колегією перевірки правильності часткового задоволення позовних вимог в цій частині, апеляційна інстанція вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідачам суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів в розмірі 8 050, 00 грн. та 3 % річних в сумі 2334, 25 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних та річних необхідно відмовити.

Крім того, позивачем на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України заявлена вимога про стягнення штрафу у розмірі 3 500 грн., яка правомірно залишена без задоволення господарським судом Київської області, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у передбачених вказаною нормою розмірах, зокрема, за прострочення виконання зобов'язання понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Оскільки ні позивач, а ні відповідач не є суб'єктами господарювання державного сектора економіки, Договір між сторонами не є державним контрактом, виконання зобов'язань за ним не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. У зв'язку з чим нарахування позивачем штрафу на підставі положення вищенаведеної норми закону є необґрунтованим.

З урахуванням уточнень до позовних вимог, позивачем також заявлена вимога про витребування від відповідача, Акціонерного товариства "Полтавський ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Північний ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "ІНГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Південний ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Новокриворізький ГЗК" документів, які свідчать про наявність між відповідачем та вказаними юридичними особами цивільно-правових відносин з поставки гумових футерівок для визначення розміру завданої позивачеві матеріальної шкоди.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу - сторони вправі звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, але в спосіб, визначений діючим законодавством, а саме: відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України, якими унормовано, що права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки вказана вимога не відповідає передбаченим нормам чинного законодавства способам захисту порушеного права, така вимога з врахуванням правової позиції Верховного суду України (у від 13.07.2004 у справі № 10/732) підлягає залишенню без задоволення, а тому правомірно відхилена місцевим господарським судом.

Також, позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача підписати відповідні додаткові угоди до Договору або укласти новий договір між сторонами про конкретні умови розподілу прибутку від використання технологічної та конструкторської документації, що є співвласністю сторін згідно пункту 6.2. Договору.

В обґрунтування даної позовної вимоги позивач посилається на те, що відповідно до умов пункту 6.2. Договору право власності на виконані розробки мають виконавець та замовник у розмірі по 50% кожен, тому за для отримання прибутку, як вважає позивач, між позивачем та відповідачем повинен бути укладений договір про конкретні умови розподілу прибутку від використання технологічної та конструкторської документації, що є співвласністю сторін.

Вказана вимога не може бути задоволена судом, з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Враховуючи те, що вчинення стороною дій, направлених на укладення правочину є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її зобов'язанням, суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду про те, що підстави для зобов'язання відповідача укласти з позивачем договору про конкретні умови розподілу прибутку від використання технологічної та конструкторської документації, що є співвласністю сторін згідно пункту 6.2. Договору відсутні.

Також місцевим господарським судом підставно було враховано те, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору.

Згідно ч. 3 ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Позивач до позовної заяви не надав проекту відповідних додаткових угод або договору, а також доказів попереднього направлення такого проекту відповідачу у відповідності до вимог статей 181, 188 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 19.04.2012 року прийняте на підставі фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування чи зміни в розумінні ст. 104 ГПК України відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валса ГТВ» на рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2012 р. у справі № 25/049-11 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2012 р. у справі № 25/049-11 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 25/049-11 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Чорна Л.В.