Постанова

від 23.05.2012 по справі 6/592

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2012 № 6/592

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання - Дмитрина Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 14 від 14.02.2012;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № б/н від 10.01.2012;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»

на рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2012 року

у справі № 6/592 (суддя - Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Фармація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»

про стягнення 91 269,88 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Фармація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс» про стягнення 91 269,88 грн.

Позовні вимоги ТОВ «Бізнес центр Фармація» обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 07/171 від 14.03.2007 року в частині несвоєчасної оплати вартості отриманого останнім товару.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.02.2012 р. у справі № 6/592 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Медфармсервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес центр Фармація" 71954,19 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 4865,99 грн. трьох процентів річних, 1650,59 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України), вимога про стягнення заборгованості за накладними, строк оплати яких настав до 28.12.2008 р. на суму 5709,48 грн., не підлягає задоволенню. З врахуванням приписів ст. 258 ЦК України судом першої інстанції до вимог про стягнення пені також застосовано наслідки пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2012 р. у справі №6/592 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що видаткові накладні не є належним доказом поставки Позивачем товару Відповідачу, а тому позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.05.2012 року.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування викладених у відзиві доводів позивач зазначає, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні підтверджують факт отримання відповідачем товару, отриманого уповноваженими особами останнього на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Крім того, сторона вказує на те, що відповідач за іншими накладними за якими поставлено товар на виконання умов договору № 07/171 від 14.03.2007 року, оформленими аналогічним чином, проводив оплату товару.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.05.2012р. вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2012 р. у справі №6/592 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача заперечував проти доводів апелянта, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2012 р. у справі № 6/592.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом міста Києва при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.03.2007р. між Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Фармація» (постачальником) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс» (покупець) було укладено договір поставки № 07/171, згідно умов якого Постачальник постачає, а Покупець купує та сплачує товар, асортимент якого визначено в п. 1.2. вищезазначеного договору, на умовах, визначених в цьому договорі.

Згідно до п.1.2 Договору, асортимент товару, що поставляється по цьому договору, визначається в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

В п. 2.1., п. 2.2. Договору сторони узгодили, що ціна товару визначається у специфікаціях. Загальна вартість цього Договору визначається загальною вартістю товару, поставленого по всіх чергових поставок протягом усього строку дії цього Договору.

Розрахунок за товар здійснюється у строки, визначені у специфікаціях, але не пізніше 30 банківських днів з дати поставки (п. 5.1 Договору).

Згідно п. 4 Договору датою здійснення поставки товару та моментом переходу до Покупця прав власності на товар вважається дата передачі товару покупцеві або його перевізнику на складі Постачальника. Товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем: за якістю - згідно з умовами якості, вказаному в цьому договорі; за кількістю - згідно з кількістю, вказаною в накладних.

Відповідно до п. 7.1 Договору правочин набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010 року.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1 та 2 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання; при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318 (далі - Інструкція) бланки довіреностей є документами суворої звітності.

Відповідно до п. 6 Інструкції, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

У разі анулювання довіреності, за якою отримуються цінності частинами або розрахунки за які здійснюються у порядку планових платежів чи доставка яких здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, підприємство, що видало довіреність, негайно повідомляє постачальника про анулювання відповідної довіреності. З моменту отримання такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою довіреністю припиняється. За відпуск цінностей за анульованими довіреностями відповідальність несе постачальник, а втрати від цього відшкодовуються у встановленому порядку (п. 9 Інструкції).

Відповідно до п. 10 Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

Як вбачається матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору поставки № 07/171 від 14.03.2007 року поставлено відповідачу товар, зокрема, на суму 64012,10 грн., що підтверджується видатковими накладними № 16693 від 12.11.2008р., № 16808 від 14.11.2008р., № 17000 від 18.11.2008р., № 17101 від 19.11.2008р., № 18500 від 12.12.2008р., № 18600 від 15.12.2008р., № 18899 від 18.12.2008р., № 19181 від 25.12.2008р., № 17235 від 24.11.2008р.

Разом з цим, у відповідності до предмету позову позивачем заявлено вимоги про стягнення основного боргу в сумі 62053,40 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на положення вищенаведеної норми процесуального закону, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають розгляду в межах заявлених позовних вимог в суді першої інстанції, тобто в сумі 62053,40 грн.

Вищенаведені видаткові накладні зі сторони відповідача підписані уповноваженими представниками, які на підставі довіреностей ЯПД № 690790 від 01 листопада 2008 року, № 3 від 01 грудня 2008 року уповноважені на отримання від ТОВ «Бізнес центр Фармація» матеріальних цінностей - медикаментів. Строк дії вказаних довіреностей, відповідно, до 30 листопада 2008 року та 31 грудня 2008 року, тобто в межах відпуску відповідачу товарів за спірними видатковими накладними.

Відповідно до ст. ст. 36, 34 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, а ні апеляційному господарському суду доказів звернення до позивача, у встановленому Інструкцією порядку, з повідомленням про анулювання вищенаведених довіреності, не надано.

Разом з цим, відповідач звертаючись з апеляційною скаргою вказує на те, що вищенаведені видаткові накладні не свідчать про факт поставки товару саме за договором № 07/171 від 14.03.2007 року, так як на них відсутнє посилання на даний правочин.

Проте, наведені доводи судовою колегією не приймаються, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", якою визначено основні реквізити первинних бухгалтерських документів, відсутня вказівка на обов'язковість зазначення номеру і дати договору в накладній на відпуск матеріальних цінностей, яка в силу статті 1 цього Закону є первинним бухгалтерським документом, що фіксує факт здійснення господарської операції.

Крім того, як встановлено апеляційним господарським судом, товар був переданий відповідачу, в період строку дії договору, доказів наявності інших договірних відносин між позивачем та відповідачем, крім відносин по даному правочину матеріали справи не містять.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, судова колегія вважає, що факт отримання відповідачем поставленого на виконання умов договору № 07/171 від 14.03.2007 року товару підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 32-34 ГПК України, а відтак доводи апелянта в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Згідно з п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту п. 5.1 Договору вбачається, що розрахунок за товар здійснюється у строки, визначені у специфікаціях, але не пізніше 30 банківських днів з дати поставки.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, специфікації до договору сторонами даного правочину не укладались.

Проте, договір в частині вищенаведеного пункту підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей, а саме, відповідачем було запропоновано наступну редакцію п. 5.1 Договору: розрахунки за договором здійснюються шляхом переказу грошових коштів Покупцем на поточний рахунок Постачальника в строки визначені в специфікації на кожну чергу поставки, але за будь-яких умов не пізніше 30 календарних днів з дати поставки.

Позивачем у вищенаведеному протоколі редакцію п. 5.1 договору вказано - по тексту, тобто за умовами підписаного правочину.

Відповідно до ч. 4-6 ст. 181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Доказів надіслання відповідачем у встановлений чинним законодавством двадцятиденний строк протоколу розбіжностей, як і погодження позивача з запропонованими відповідачем умовами в розумінні приписів ч.6 ст. 181 ГК України, матеріали справи не містять, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про застосування 30 банківських днів для визначення строку оплати отриманого товару.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, то такий правочин не може вважатися неукладеним за наслідками часткового або повного виконання договору сторонами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року, справа № 3-58 гс 11). Часткове виконання зобов'язань щодо оплати вартості отриманого відповідачем товару за умовами договору поставки по іншим видатковим накладним має місце у даній справі, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, що ТОВ «Медфармсервіс» в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності про стягнення заборгованості за накладними № 16808 від 14.11.2008р., № 17000 від 18.11.2008р., № 17101 від 19.11.2008р., № 17235 від 24.11.2008р., № 18500 від 12.12.2008р., № 18600 від 15.12.2008р., № 18899 від 18.12.2008р., № 19181 від 25.12.2008р. та про стягнення пені, інфляційних і річних.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист своїх цивільних прав або інтересів.

Перебіг позовної давності, у відповідності до ст. 261 ЦК України, починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених норм в їх системному зв'язку, суд апеляційної інстанції з врахуванням дати звернення позивача з даним позовом (28.12.2011р.), визначеним договором строком оплати отриманого товару та трирічного строку позовної давності, погоджується з правовою позицією господарського суду міста Києва про часткове стягнення з відповідача основної заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № 17000 від 18.11.2008р. на суму 1961,92 грн., № 17101 від 19.11.2008р. на суму 7970,40 грн., № 17235 від 24.11.2008р. на суму 6420,60 грн., № 18500 від 12.12.2008р. на суму 9024,00 грн., № 18600 від 15.12.2008р. на суму 6900,30 грн., № 18899 від 18.12.2008р. на суму 16044,60 грн., № 19181 від 25.12.2008р. на суму 9980,80 грн. При цьому, за результати проведених арифметичних дій судовою колегією встановлено, що загальна сума поставленого відповідачу товару за вищенаведеними накладними становить 58 302,62 грн. Наведене судом першої інстанції враховане не було, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 58 302,62 грн., який в межах заявлених позовних вимог.

В іншій частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості судом першої інстанції правомірно застосовано наслідки спливу строку позовної давності до сум заборгованості, які виникли за видатковими накладними № 16693 від 12.11.2008р., № 16808 від 14.11.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 7.1 Договору у випадку прострочення платежів покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1 відсоток від вартості неоплаченого товару.

Згідно зі ст. 257, 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у дані справі, у відповідності до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позову, судова колегія погоджується з правовою позицією суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6 812,22 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку встановив, що місцевим господарським судом невірно було задоволено позов в частині стягнення суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів в розмірі 15610,27 грн. та 3 % річних в сумі 4865,99 грн.

Позов в цій частині з врахуванням умов договору щодо строку настання виконання зобов'язання та положень вищенаведених норм чинного законодавства підлягає задоволенню в сумах 14 756,24 грн. інфляційних та 5030,16 грн. 3 % річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення інфляційних та річних необхідно відмовити.

Враховуючи наведене вище, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2012 р. має бути змінено, а апеляційна скарга ТОВ «Медфармсервіс» залишається без задоволення.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 р. у справі № 6/592 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року у справі № 6/592 змінити.

Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року у справі № 6/592 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Медфармсервіс" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, код 32911643) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес центр Фармація" (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 1, код 30177378) 58 302,62 грн. основного боргу, 14 756,24 грн. інфляційних, 5030,16 грн. - 3 % річних та 1561,78 судового збору».

В решті рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року у справі № 6/592 залишити без змін.

3. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 6/592 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Чорна Л.В.