Постанова

від 20.11.2008 по справі 10/082-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/082-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 листопада 2008 р.                                                                                    № 10/082-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А.О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех", м. Вишневе, Київська обл.

на ухвалу,

рішення

та постановугосподарського суду Київської області від 09.06.2008господарського суду Київської області від 09.06.2008Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008

у справі№10/082-07

за позовом

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача  Відкритого акціонерного товариства "Тікич", м. ЧеркасиТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех", м. Вишневе, Київська обл.Регіональне відділення Фонду державного майна у Черкаській області

 провизнання недійсним договору купівлі-продажу

за участю представників сторін:

від позивача:              від відповідача:     

від ІІІ особи:     

Юдицький О.В. –арбітражний керуючийСизонюк І.О. –директор,Аньол О.М. за дов. від 01.12.2007не з'явилися

Доповідач: Продаєвич Л.В.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Тікич" (надалі –ВАТ "Тікич") в особі арбітражного керуючого –ліквідатора звернулося до господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех" (надалі –ТОВ "Укрпромтех") про визнання недійсним договору від 06.09.2004 №1811/01 купівлі-продажу активів підприємства-банкрута ВАТ "Тікич" на суму 1563,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що:

-за адміністративним позовом ВАТ "Тікич" постановою господарського суду Черкаської області від 31.10.2006 у справі №13/5060А було скасоване рішення виконкому Червонокутської сільської ради від 26.08.2004 №35/8 "Про оформлення права власності на комплекс споруд по вул. Шевченка, 1а, с. Червоний Кут", на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.08.2004 року;

-при укладенні  спірного договору були порушені приписи частини 8 статті 16, частин 1, 2 статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: відсутня згода комітету кредиторів ВАТ "Тікич" на укладення ліквідатором Павленком В.І. спірного договору; у засобах масової інформації не було оповіщено про продаж майна банкрута, не була проведена оцінка та інвентаризація майна станом на дату оформлення договору; дії ліквідатора свідчать про заінтересованість на укладення спірного договору саме з відповідачем;

-майно було реалізовано за ціною, нижчою за ринкову, що є порушенням статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

-реалізація майна, яке не входило до статутного фонду ВАТ "Тікич", здійснена у порушення вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.02.2007 у порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Регіональне відділення Фонду державного майна у Черкаській області.

Під час розгляду справи ВАТ "Тікич" звернулося до господарського суду із заявою про уточнення правових підстав позову та зазначило, що:

-арбітражними керуючими Грибом В.А. та Павленком В.І. порушені вимоги закону, які встановлюють порядок проведення продажу майна банкрута (не опубліковувалось оголошення в засобах масової інформації, здійснена в жовтні 2003 року оцінка майна є необ'єктивною);

-постановою господарського суду Черкаської області від 28.01.2008 у справі №14/5971а визнані незаконними дії Червонокутської сільської ради з видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 30.08.2004 року на комплекс будівель і споруд, які знаходяться за адресами: вул. Шевченка, 9, вул. Шевченка, 1а, вул. Заводська, 14 в с. Червоний Кут, Черкаської області;

-підписаний між сторонами у справі попередній договір від 19.11.2003 №1811/01 купівлі-продажу активів підприємства-банкрута ВАТ "Тікич" в силу статті 48 Цивільного кодексу Української РСР є недійсним, оскільки на момент його укладення частка держави у статутному фонді ВАТ "Тікич" перевищувала 25%, а отже діяли обмеження на примусову реалізацію майна, передбачені Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна";

-оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить наказу ФДМУ від 25.11.2003 №2097 та статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

27.05.2008 ВАТ "Тікич" до суду першої інстанції подало заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову, яка ухвалою господарського суду Київської області від 09.06.2008 (судді: Тищенко О.В. –головуючий, Антонова В.М., Маляренко А.В.) задоволена, накладено арешт на будівлі та споруди, розташовані за адресою: Черкаська обл., Жашківський район,               с. Червоний Кут, вул. Шевченка, 1а, що були предметом договору №1811/01 купівлі-продажу активів підприємства –банкрута ВАТ "Тікич" від 06.09.2004 року.

Колегіальним рішенням господарського суду Київської області від 09.06.2008 (судді: Тищенко О.В. –головуючий, Антонова В.М.,            Маляренко А.В.) позов задоволено, визнано недійсним договір №1811/01 купівлі-продажу активів підприємства –банкрута ВАТ "Тікич", укладений 06.09.2004 між ВАТ "Тікич" та ТОВ "Укрпромтех", що посвідчений 06.09.2004 приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П.

За апеляційними скаргами ТОВ "Укрпромтех" рішення та ухвала місцевого господарського суду були переглянуті в апеляційному порядку та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 (судді: Міщенко П.К. –головуючий, Шевченко В.Ю.,           Тарасенко К.В.) залишені без змін. При цьому,  судом апеляційної інстанції у постанові від 02.10.2008 та додатковій постанові від 13.10.2008 застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи, а саме: зобов'язано ТОВ "Укрпромтех" повернути ВАТ "Тікич" об'єкти нерухомого майна, що були відчужені відповідачеві за нотаріально посвідченим договором від 06.09.2004 №1811/01 купівлі-продажу активів підприємства –банкрута ВАТ "Тікич" та зареєстрованим у реєстрі за №2741, а саме: вагову сировини (А) 57,8 кв.м., лабораторію сировини (Б) 215,8 кв.м., вагову сировини (В) 50,0 кв.м., вагову сировини (Г) 50,6 кв.м., жомову вагову (Д) 23,5 кв.м. загальною вартістю 1563,00 грн.; зобов'язано ВАТ "Тікич" повернути ТОВ "Укрпромтех" 1563,00 грн., отриманих відповідно до договору №1811/01 купівлі-продажу активів підприємства –банкрута              ВАТ "Тікич", укладеного 06.09.2004 між ВАТ "Тікич" та ТОВ "Укрпромтех".

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами,                   ТОВ "Укрпромтех" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування через порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів за касаційною скаргою скаржник посилається на положення статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та стверджує, що:

-комітетом кредиторів ВАТ "Тікич" було встановлено інший порядок продажу майна банкрута, а саме: прямий продаж майна за наявності експертної оцінки;

-переобраним 18.02.2004 комітетом кредиторів ВАТ "Тікич" було надано згоду ліквідатору Павленку В.І. на нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу;

-кошти, отримані від реалізації майна підприємства-банкрута, були спрямовані попереднім ліквідатором ВАТ "Тікич" на погашення кредиторських вимог в порядку черговості, зокрема, на погашення боргу по заробітній платі;

-суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та застосував двосторонню реституцію, чим порушив вимоги статті 101 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

- ТОВ "Укрпромтех" є добросовісним набувачем за спірним договором, так як на момент його укладення зміст договору не суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, бо був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним, а особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Крім того, скаржник вважає неправомірним посилання господарського суду на приписи пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якими встановлено порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника, що визначається державною госпрозрахун-ковою установою України з питань банкрутства, оскільки наведеною нормою визначається не будь-який порядок продажу активів платника податку, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, а лише порядок продажу активів такого платника у рахунок погашення податкового боргу.

У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Тікич" висловлює незгоду з доводами скаржника, вважає їх такими, що не ґрунтуються на обставинах справи та законодавстві, просить судові акти в даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.11.2008 № 02-12/І/268 призначено колегію суддів у складі: Панова І.Ю. –головуючий, судді Заріцька А.О. та Продаєвич Л.В.

За правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.11.2008 була оголошена перерва до 20.11.2008, про що сторони ознайомлені та вчинили відповідний напис на зворотній стороні ухвали суду касаційної інстанції.

За згодою сторін на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду касаційної інстанції, яке відбулося 20.11.2008, оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій: стосовно ВАТ "Тікич" арбітражним судом Черкаської області порушено справу про банкрутство, постановою арбітражного суду Черкаської області від 10.02.2000 ВАТ "Тікич" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Спірні правовідносини виникли з договору №1811/01 купівлі-продажу активів підприємства-банкрута ВАТ "Тікич", укладеного 06.09.2004 між ВАТ "Тікич" та ТОВ "Укрпромтех".

Відповідно до умов цього договору продавець зобов'язується передати у власність покупця майно підприємства-банкрута ВАТ "Тікич", яке знаходиться у с. Червоний Кут, Жашківського району, Черкаської області, вул. Шевченка, 1а.

Передача майна відповідно до пункту 1.2 договору має відбутися за умов зняття мораторію на примусову реалізацію майна підприємства банкрута, що буде підтверджено наданням покупцеві довідки Регіонального відділення Фонду державного майна України в Черкаській області про розмір державної частки в статутному фонді підприємства-банкрута, яка повинна бути меншою, ніж 25%.

Як зазначено в договорі купівлі-продажу, від імені продавця діяв арбітражний керуючий –ліквідатор Павленко В.І. на підставі ухвали господарського суду Черкаської області від 27.02.2004 у справі                  №14-10-08/1005.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05.07.2006 ліквідатором ВАТ "Тікич" призначено арбітражного керуючого                Юдицького О.В., який звернувся до господарського суду з даним позовом.

Підставою задоволення позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу стало встановлене судами попередніх інстанцій прийняття незаконного рішення про надання згоди на продаж майна банкрута неуповноваженим комітетом кредиторів.

Судові рішення в цій частині ґрунтуються на детальному аналізі доказів, які знаходяться в інших господарських справах –№ 10/010-07 та            № 08/1005 про банкрутство ВАТ "Тікич", на підставі яких суди дійшли висновку, що "засідання уповноважених представників кредиторів від 11.07.2001 не були правомочними зборами кредиторів ВАТ "Тікич", не мали повноважень переобирати склад комітету кредиторів, а всі прийняті ними рішення, у т.ч. про надання дозволу ліквідатору на продаж майна банкрута, є незаконними"; та що прямий продаж майна банкрута повноважним складом комітету кредиторів ВАТ "Тікич", обраним рішенням зборів кредиторів від 10.09.1998 та від 18.02.2004, не було погоджено.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (із змінами і доповненнями) визначається, що в судовому рішенні необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, судовими інстанціями в даній справі надано оцінку протоколу зборів комітету кредиторів від 11.07.2001, який знаходиться у господарській справі про банкрутство ВАТ "Тікич", як неналежному доказу в обґрунтування повноважень на розпорядження майном банкрута, та зроблено висновок про відсутність погодження комітетом кредиторів продажу майна за спірною угодою, але цей висновок суперечить даним, що містяться в матеріалах справи, та чинному законодавству.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що матеріали справи містять протокол зборів комітету кредиторів ВАТ "Тікич" від 03.09.2004, яким погоджена передача ТОВ "Укрпромтех" у власність обладнання ВАТ "Тікич" і надано згоду на нотаріальне посвідчення документів, пов'язаних з передачею ТОВ "Укрпромтех" у власність будівель та споруд ВАТ "Тікич", за які було сплачено грошові кошти згідно експертної оцінки у вигляді попередньої оплати на розрахунковий рахунок підприємства у листопаді 2003 року, з наданням права підпису всіх документів на відчуження майна ліквідатору ВАТ "Тікич" Павленку В.І.; та протокол від 05.07.2005, яким затверджено звіт ліквідатора ВАТ "Тікич" Павленка В.І. про проведення ліквідаційної процедури за період з 01.10.2004 по 05.07.2005 року.

Відповідно до частини 9 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кредиторів.

У справі про банкрутство питання щодо проведення зборів кредиторів, утворення комітету кредиторів та їх компетенція регулюються статтею 16 вказаного Закону.

Питання щодо правомочності зборів (комітету) кредиторів та легітимності їх рішень можуть бути оцінені судом на предмет їх відповідності чинному законодавству лише в межах провадження справи про банкрутство, зокрема, під час розгляду клопотання комітету кредиторів щодо переходу до наступної судової процедури, затвердження звіту арбітражного керуючого.

Статтею 30 вказаного Закону передбачено, що ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Так, наявні у справі рішення комітету кредиторів засвідчують, що ним реалізоване надане частиною 1 статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" право та встановлено інший від відкритих торгів порядок продажу майна банкрута.

А відтак, у судів попередніх інстанцій не було правових підстав для визнання угоди недійсною.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій знов таки із постанови арбітражного суду Черкаської області від 10.02.2000 у справі про банкрутство ВАТ "Тікич" встановили, що одним із конкурсних кредиторів товариства була Державна податкова інспекція у Жашківському районі, а відтак, дійшли висновку про необхідність застосовування Порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 07.06.2001 № 123, який не було дотримано.

Проте, така підстава для визнання угоди недійсною не була заявлена в позові і самостійно визначена господарським судом на підставі доказів, які містяться у справі про банкрутство.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень господарськими судами застосовано частину 1 статті 228 Цивільного кодексу України, визнано правочин таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним.

Апеляційний господарський суд задовольнив клопотання ВАТ "Тікич" про застосування наслідків недійсності правочину.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна з огляду на таке.

Як вбачається з оскаржуваних судових актів, обставинами нікчемності угоди купівлі-продажу від 06.09.2004 суди вважають незаконне заволодіння майном ВАТ "Тікич" та укладення договору в порушення встановленого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядку.

Також суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач був обізнаний про особливості порядку продажу майна ВАТ "Тікич", а відтак, не може визнаватися добросовісним набувачем за оспорюваним договором.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (із змінами і доповненнями), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормою статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини купівлі-продажу оформлюються договором, який укладається між покупцем та продавцем у письмовій формі.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна за приписами статей 182, 334, 657 Цивільного кодексу України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, законом визначені основні вимоги до договору купівлі-продажу, у випадку недодержання яких угода є нікчемною з правовими наслідками, визначеними у статті 220 цього Кодексу.

Судова колегія зазначає, що спірний договір купівлі-продажу укладений з метою створення правових наслідків і такі наслідки були створені, внаслідок чого ВАТ "Тікич" отримало грошові кошти та використало їх у погашення заборгованості.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 216 Цивільного кодексу України і визнаючи недійсним нікчемний правочин, судові інстанції також не визначилися з наявністю у ВАТ "Тікич" передбачених законом підстав для порушення такого питання, а позивачем не доведено належними доказами факти заінтересованості у сторін договору та порушення публічного порядку при укладенні договору купівлі-продажу.

Враховуючи викладене, не можна вважати таким, що ґрунтується на законі, висновок судів про нікчемність правочину та порушення ним публічного порядку, оскільки позивач у даному випадку повинен був довести, що певними діями (бездіяльністю) було порушено як його права та інтереси, так і публічний порядок. За відсутності таких доказів суд повинен був відмовити у позові.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на судовий захист. Права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними угод з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди мають встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

За таких обставин ухвалені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо ухвали господарського суду Київської області від 09.06.2008, прийнятої у порядку статті 66 Господарського процесуального кодексу України, колегія судів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами цивільного проце-суального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, дозволяється забезпечення позову майнового характеру.

Колегія суддів зазначає, що предметом позову в даній справі є немайнова вимога про визнання договору купівлі-продажу недійсним, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для вжиття такого заходу до забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача, яке можливе при пред'явленні позовів майнового характеру (стягнення коштів чи витребування майна з володіння відповідача тощо), які позивачем у даній справі не пред'являлися.

Зазначені порушення зумовлюють скасування вказаної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех" –задовольнити.

Ухвалу господарського суду Київської області від 09.06.2008, рішення господарського суду Київської області від 09.06.2008 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 у справі №10/082-07–скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Головуючий:                                                                               І.Панова

Судді:                                                                                           А. Заріцька

                                                                                                      Л. Продаєвич