Постанова

від 11.06.2012 по справі 36/395

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2012 № 36/395

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Лобаня О.І.

секретар судового засідання Криворотько В.В.,

за участю представників сторін, відповідно до протоколу судового засідання від 11.06.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2012 року,

у справі № 36/395 (суддя - Трофименко Т.Ю.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»,

до фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю,

про стягнення 65 950,00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2012 року по справі № 36/395 за позовом ТОВ «Ласка Лізинг» до фірми «Т.М.М.» ТОВ про стягнення 65 950,00 грн. - позов задоволено повністю, стягнуто з фірми «Т.М.М.» ТОВ на користь ТОВ «Ласка Лізинг» заборгованість у розмірі 64 156,85 грн., пеню у розмірі 1 484,07 грн., 3% річних у розмірі 287,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 21,83 грн., також стягнуто судові витрати.

Господарський суд міста Києва встановивши наявність заборгованості відповідача перед позивачем на підставі укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, яка виникла у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо сплати грошових коштів за отримане майно, задовольнив позов у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 25.01.2012 року відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2012 року у справі № 36/395 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

На думку відповідача, рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, що є підставою для його скасування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року, згідно ст. 98 ГПК України, апеляційна скарга була прийнята до апеляційного провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.2012 року надав усні пояснення суду та підтримав доводи апеляційної скарги. У цьому ж судовому засіданні представник позивача також надав усні пояснення суду та заперечив проти доводів апеляційної скарги.

В судовому засіданні 11.06.2012 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено наступне.

11.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» (далі відповідач) було укладеного договір фінансового лізингу № 1289/04/2008 (а.с.11-18), за умовами якого позивач, як лізингодавець, зобов'язався набути у свою власність техніку (далі по тексту-майно) згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач, як лізингоодержувач, зобов'язався прийняти його на умовах договору (п. 1.1. договору). Відповідно до умов пункту 2.3. договору, вартість майна, що передається лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 97 282,00,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20 % - 16 213,67 у.о., виражена в гривнях України. Пунктом 3.1. договору передбачено, що передача позивачем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-прийняття майна. Згідно з п. 3.5. договору з моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування майном переходять до лізингоодержувача, а зобов'язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними. Відповідно до положень п. 6.1. договору, сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу відповідно до п. 6.1.1 договору. Лізингоодержувач зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі зазначені в додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться на протязі трьох банківських днів з дати встановленої для проведення платежу відповідно до додатку № 1 до договору (п. 6.4. договору фінансового лізингу). Як передбачено п.п. 6.5., 6.6. договору, лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів. У відповідності до п. 8.5. договору фінансового лізингу, відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку в розмірі 0,25 (двадцять п'ять сотих) % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочки і 0,5 (п'ять десятих) % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу починаючи з шостого дня прострочки.

На виконання умов договору, позивачем було передано у користування відповідача предмет лізингу, а саме автобетонозмішувач ШТЕТТЕР АМ 10 FHC, (кількість -2 штуки), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000378 від 26.08.2008 року (а.с. 23) та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПД № 419812 від 20.08.2008 року (а.с. 24). Вартість переданого майна складає 750 811,12 грн.

Відповідач не сплатив лізингові платежі в розмірі 64 156,85 грн. чим порушив графік внесення платежів за 37, 38, 39 періоди (а.с. 20), що також підтверджується обґрунтованим розрахунком позивача (а.с. 7-10).

Аналізуючи вищезазначене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, щодо порушення відповідачем зобов'язання в частині внесення лізингових платежів за 37, 38, 39, періоди у повному обсязі, в результаті чого у останнього виникла заборгованість, у розмірі 64 156,85 грн., доказів погашення якої відповідачем, як до місцевого господарського суду так і суду апеляційної інстанції подано не було.

В ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема відповідно до п.3 ч. 1 вказаної норми - сплата неустойки.

У ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Колегія апеляційного господарського суду, перевіривши правильність математичного розрахунку розміру пені (а.с. 8), враховуючи п. 8.5 договору погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 484, 07 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 287, 24 грн. та втрат пов'язаних з інфляційними процесами в сумі 21, 83 грн., колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних є правомірним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, здійснивши повторний перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних наведених позивачем (а.с. 8 - 9), дійшла до висновку, що судом першої інстанції математично вірно обраховано інфляційні втрати та три відсотки річних, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 21, 83 грн., та 3 % річних у сумі 287 ,24 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія зазначає наступне.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач здійснює нарахування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ, що передбачено п. 6.1.2, 6.2., 6.4 договору, що суперечить нормам чинного законодавства, а саме ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524 ЦК України, відповідно до яких законним платіжним засобом, обов'язковим на всій території України є грошова одиниця - гривня, а тому прив'язка в договорі до курсу Євро порушує вимоги вказаних норм закону, внаслідок чого у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо виплати лізингових платежів.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, вказані твердження апелянта вважає безпідставними, оскільки ст. 99 Конституції України не встановлює сферу обігу іноземної валюти та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений у ч. 2 ст. 198 ГК України.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам здійснювати лізингові відносини з використанням іноземної валюти або визначення зобов'язання в гривнях у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а тому твердження апелянта про відсутність у нього підстав щодо виплати лізингових платежів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта про відсутність визначення ціни у підписаному ним договорі, яка визначена у гривні, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Пунктом 2.3. договору фінансового лізингу вартість майна виражена у гривнях.

Згідно п. 6.1. договору, сторони домовились, що валюта договору фінансового лізингу є умовна одиниця, під умовною одиницею розуміється сума виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу НБУ згідно пункту 6.1.1. договору.

Згідно ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язані визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Таким чином, умова договору щодо визначення ціни договору у гривнях ґрунтується на вимогах законодавства, а визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті не суперечить вимогам закону.

Щодо незгоди скаржника з розрахунком розміру щомісячних лізингових платежів з урахуванням курсу НБУ для Євро, оскільки станом на 31.07.2008 року (п. 6.1.1. договору) 1 Євро еквівалентний 7, 55 грн., тоді як позивач розраховує заборгованість за вищим курсом, колегія враховує, що відповідно до положень п. 6.4. договору, сторони погодили, що сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору, що спростовує вищевказані пояснення скаржника.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, представником відповідача не обґрунтовано належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі апелянт також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України, приходить до висновку, про необґрунтованість вказаних вимог апелянта, оскільки судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2012 року по справі № 36/395 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.» на рішення господарського суду міста Києва 25.01.2012 року по справі № 36/395 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2012 року по справі № 36/395 залишити без змін.

3. Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.

4. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.

5. Матеріали справи № 36/395 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Федорчук Р.В.

Судді Ткаченко Б.О.

Лобань О.І.