Постанова

від 08.08.2012 по справі 36/395

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2012 р. Справа № 36/395

Доповідач -суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою

відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва

від 25.01.2012 року

та постанову Київського апеляційного господарського

суду від 11.06.2012 року

у справі № 36/395

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ласка Лізинг"

до Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою

відповідальністю

про стягнення 65 950,00 грн.

за участю представників:

позивача - Пінчука - Ніколайчука Ю.В.

відповідача - Ніколаєва О.С.

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 65 950,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2012 року (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 року (судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І, Ткаченко Б.О.) позов задоволено повністю; стягнуто з Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 64 156,85 грн. заборгованості, 1484,07 грн. пені, 21,83 грн. індексу інфляції, 287,24 грн. 3% річних та 1 477,5 грн. судового збору.

В касаційній скарзі Фірма "Т.М.М." -Товариство з обмеженою відповідальністю просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 16 цього ж Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 11.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (лізингодавець-позивач) та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач-відповідач) укладено договір фінансового лізингу № 1289/04/2008, за яким лізингодавець зобов'язався набути у свою власність і передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач -прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - автобетонозмішувач Штеттер АМ 10 FНС (дві одиниці), та здійснювати лізингові платежі.

01.10.2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1289/04/2008- ДС/2 до договору фінансового лізингу № 1289/04/2008 від 11.04.2008р., якою внесено зміни до додатку № 1 -"Графік внесення платежів".

26.08.2008 pоку ТОВ "Ласка Лізинг" передано відповідачу Предмет лізингу (видаткова накладна № РН-0000378 від 26.08.2008 року та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПД № 419812 від 20.08.2008 року ).

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що передача Позивачем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його Відповідачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

Згідно з п. 6.1 Договору сторони погодили, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Евро по курсу згідно пункту 6.1.1 Договору.

Відповідно до п. 6.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу, відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та "Курсу 2". При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу1". Поняття "Курс1" і "Курс2" визначено в п.6.1.1. договору.

Загальна вартість лізингових платежів становить 128 128,85 у.о. (п. 6.3 Договору).

Відповідно до п. 6.5 Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 6.6 Договору).

Згідно з п. 6.8 Договору Лізингоодержувач зобов'язався вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків Лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

В п.8.5 Договору сторони домовились, що у випадку, якщо лізингоодержувач у зазначені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п'ять днів прострочення та 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.

Згідно з Графіком внесення платежів Лізингоодержувач повинен сплатити лізингові платежі за 37, 38, 39 періоди, тобто відповідно по 03.08.2011р., 03.09.2011р. та 03.10.2011року, в розмірі по 1918,09 умовних одиниць відповідно до графи 3 Графіку внесення платежів.

Проте, відповідач зобов'язання за вказаним договором щодо сплати лізингових платежів не виконав, внаслідок чого за вказані періоди утворилась заборгованість у розмірі 64 156,85 грн.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями статей 525, 526 ЦК України передбачено обов'язок сторін належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу по сплаті лізингових платежів у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань. При цьому, господарський суд міста Києва обґрунтовано послався на порушення Фірмою "Т.М.М." -ТОВ пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", яким передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

В силу статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Таким чином, за наявності факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, на підставі пункту 8.5. договору та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю 1 484,07 грн. пені, 21,83 грн. індексу інфляції, 287,24 грн. 3% річних за період з 03.08.2011 року по 03.10.2011 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач, також, послався на недійсність вказаного договору фінансового лізингу, оскільки ціна договору вказана в Евро, що, на думку Фірми "Т.М.М." є порушенням ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524 Цивільного кодексу України, ст. 179, ст. 182, ст. 198 Господарського кодексу України та внаслідок чого у Фірми "Т.М.М." ТОВ відсутні зобов'язання по сплаті лізингових платежів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію процентів за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на встановлення в договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи, що положення договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, при укладенні Договору відповідач не заперечував проти його умов, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про відповідність положень вказаного договору нормам чинного законодавства є правомірним.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів необґрунтовані, прийняті при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи зводяться до намагань відповідача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам статті 111 7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 -111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 року у справі № 36/395 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик О.А. Подоляк