Постанова

від 19.06.2012 по справі 2а/2470/2652/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/2652/11

Головуючий у 1-й інстанції: Бойко О.Я.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Іліка Руслан Іванович

відповідач (апелянт) : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Сив" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівцях до малого приватного підприємства "Сив", товариства з обмеженою відповідальністю "Монтарія" про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Державна податкова інспекція у м. Чернівці звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Малого приватного підприємства "Сив" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтарія" про визнання правочину недійсним.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року адміністративний позов Державної податкової інспекції у м. Чернівці задоволено, а саме визнано договір № 04/05 від 04.05.2011р. укладений між МПП "СИВ" та ТОВ "Монтарія" недійсним.

Не погоджуючись із судовим рішенням, мале приватне підприємство "Сив" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні вищевказаного адміністративного позову.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року без змін.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, уповноважених представників в судове засідання не надіслали, причини неявки суду не відомі, хоча відповідачі були належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що остання підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, мале приватне підприємство "СИВ", зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, як юридична особа 21.05.1996 року, ідентифікаційний код № 23247690 та взяте на облік ДПІ у м. Чернівці, як платник податків 30.08.1996 року за № 11052.

01.08.2011 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва складено акт № 1760/23-04/37270391 про результати виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Монтарія" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року, в результаті перевірки встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 10 073 492 грн. та завищено суму податкового кредиту на 9 334 935 грн. Крім того, даний акт, яким встановлено нікчемність правочинів з контрагентом, що перебуває на обліку у ДПІ м. Чернівці надісланий до податкового органу, з метою використання в ході проведення перевірки. Також до акту перевірки надано додаток №1 в якому визначений перелік основних покупців та постачальників ТОВ "Монтарія".

На підставі інформації отриманої від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПІ у м. Чернівці 22.08.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку МПП "СИВ" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин із ТОВ "Монтарія" та ТОВ "Компанія Авертус" за травень 2011 року та складено акт № 2208/23-1/23247690. В результаті перевірки встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 3317350,0 грн. та завищено суму податкового кредиту на 3337189,0 грн. На підставі складеного акту ДПІ у м. Чернівці винесла від 05.09.2011 року податкове повідомлення - рішення № 0001120231 про сплату суми боргу.

Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання правочину недійсним з підстав, що він суперечить інтересам держави та суспільства належать до задоволення, оскільки було доведено належними засобами доказування умислу посадових осіб, що укладали договір (чи одного із них), чи укладення договору із завідомо суперечною інтересам держави чи суспільства метою. Знайшло своє підтвердження посилання позивача, як на ще одну підставу для визнання правочину недійсним, його укладення без реального настання правових наслідків, так як за результатами перевірки, наданих суду відповідачем документів, не підтверджено реальність господарської операції. Відповідач на підставі первинних бухгалтерських документів, договору купівлі-продажу, договору зберігання придбаних товарів, договорів поставки, оборотно-сальдових відомостей, товарно-транспортних накладних та інших документів, не підтвердив купівлю комплектуючих матеріалів, їх зберігання та подальшу реалізацію.

Колегія судів з зазначеним твердженням суду першої інстанції не згодна з наступних підстав.

МПП "СИВ" укладено договір поставки обладнання з ТОВ "Монтарія" № 04/05 від 04.05.2011р. за умовами якого ТОВ "Монтарія" (продавець) зобов'язується передати товар, а МПП "СИВ" (покупець) зобов'язується прийняти й оплатити товар.

Факт поставки по Договору поставки комплектуючих до обладнання № 04/05 від 04.05.2011 року підтверджується видатковими накладними № № 167, 173, 168, 169, 170, 171 172 та податковими накладними (а.с. 9-15). Згідно поданих відповідачем реєстрів платіжних документів по фільтру МПП "СИВ" розрахувалась із ТОВ "Монтарія".

Відповідно до оборотно-сальдової відомості № 63.1 за 01.05.2011 року по 30.06.2011 року МПП "СИВ" перерахувала за придбаний товар контрагенту ТОВ "Монтарія" 13 865 714 90 грн. (а.с. 17 - 18).

04.05.2011 року МПП "СИВ" укладено договір зберігання майна з ТОВ "Аміс плюс" № 04/05. Відповідно до додатку № 1 від 04.05.2011 року та актів приймання -передачі майна до договору зберігання майна № 04/05 від 04.05.2011 року прослідковується, що комплектуючі та обладнання придбане за договором укладеним між ТОВ "Монтарія"" та МПП "СИВ" від 04.05.2011 року № 04/05 МПП "СИВ" передано на зберігання ТОВ "Аміс плюс".

МПП "СИВ" укладено договори поставки обладнання укладені з ПАТ "Христинівський молокозавод" (договори від 04.05.2011 р. № 05-11-ХМЗ, № 05-11СІР), з ПАТ "Городищенський маслозавод" (договір № 05-11-ГМЗ від 04.05.2011 р.), ПАТ "Шполянський молокозавод" (договір № 05-11-ШМЗ від 04.05.2011 р.).

Згідно товарно-транспортних накладних МПП "СИВ" передавало обладнання ПАТ "Христинівський молокозавод", ПАТ "Городищенський маслозавод" та ПАТ "Шполянський молокозавод". В свою чергу вищевказані підприємства розрахувалися з МПП "СИВ".

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно із п. 185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань відповідачу ґрунтується виключно на самостійних висновках позивача про нікчемність господарських операцій, в яких відповідач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку позивача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст. 216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких відповідач виступав покупцем не дають права на формування валових витрат та податкового кредиту, а дохід та податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані зайво.

Натомість, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Польща Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

З огляду на наведене, будь-які господарські операції позивача не можуть бути кваліфіковані за ст. 228 ЦК України, отже і правові підстави для висновків про їх нікчемність на підставі вказаної норми - відсутні.

З приводу висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, колегія суддів вважає за потрібне звернути увалу на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

В даному випадку викладені в акті перевірки судження відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України.

Стаття 216 ЦК України, визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, ст.216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, правові наслідки нікчемного правочину пов'язані з його недійсністю, про які вказує ст. 216 ЦК України застосовуються виключно судом. А тому, органи державної податкової служби не уповноважені на жодні самостійні висновки щодо встановлення факту нікчемності правочинів, а тим більше застосування правових наслідків у вигляді зменшення (збільшення) податкових зобов'язань на підставі таких висновків, які не підтверджені судовим рішенням.

Колегія суддів з огляду на вказані норми закону не приймає твердження суду першої інстанції як на підставу визнання нікчемним договору між позивачем та контрагентом, те що у ТОВ "Монтарія" встановлено факт відсутності необхідного майна, виробничо складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності та, як наслідок, нікчемність укладених право чинів та відсутність фактичного постачання товарів/послуг від постачальника, оскільки з огляду на матеріали справи контрагент на момент укладення договору та виконання робіт мав усі передбачені законодавством документи які підтверджували це. Окрім того зазначене не спростовує фактичне виконання поставок контрагентом, податковим органом не перевірялось фактичне виконання згідно з договором.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що обладнання яке придбало МПП "Сив" у ТОВ "Монтарія" дійсно встановлено та використовується ПАТ "Христинівський молокозавод", ПАТ "Городищенський маслозавод" та ПАТ "Шполянський молокозавод" для виробництва продукції. Цей факт також підтверджує реальність правочину, адже має прямі та наявні наслідки.

З матеріалів справи також вбачається, що під час укладання договору ТОВ "Монтарія" перебувала на податковому обліку та було платником усіх податків та зборів, відповідно до акту перевірки, а саме станом на 01.08.2011 року ТОВ "Монтарія" перебувало на податковому обліку в Державній податковій інспекції Шевченківського району м. Києва.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не зазначено у акті перевірки та не надано доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України достеменно свідчили про нікчемність правочину.

Відсутність вини МПП "Сив" виключає покладення на нього будь-якої відповідальності за несплату продавцями товару податків. Невиконання іншими продавцями товару вимог податкового законодавства щодо сплати податків не позбавляє покупця права на формування податкового кредиту зі сплаченого ним податку на додану вартість та не позбавляє права заявляти до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ за результатами звітного періоду.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

З пояснень представника позивача в судовому засіданні вбачається, що кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва МПП "Сив" та ТОВ "Монтарія" не порушувалась.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Із врахуванням приписів статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, є передчасним висновок стовно, того що фінансово-господарські операції між МПП "Сив" та ТОВ "Монтарія" не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Зазначене свідчить про реальність господарських операцій за спірним договором.

Колегія суддів зазначає, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Наявність доказів, на які посилаються податкові органи під час проведення перевірок, повинні міститися в актах перевірки, а тому може бути підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами. Документальне дослідження передбачає аналіз усіх документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема, передбачених нормативно-правовими актами (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність" та ін.), зокрема: наявність контрактів (договорів), пов'язаних з реалізацією, поставкою, купівлею-продажем товарів, тощо та додатки до них; документи, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов'язковою згідно змісту контракту (договору) (наприклад акт прийому-передачі товару, акт виконаних робіт, рахунки-фактури, тощо), а також податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей), інші дані, що свідчать про реальність здійснюваних операцій; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ тощо), реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про доведеність відповідачем реальності здійснених між ним та контрагентом правочину.

В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню з викладених в даній постанові підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Сив" задовольнити повністю.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівцях до малого приватного підприємства "Сив", товариства з обмеженою відповідальністю "Монтарія" про визнання правочину недійсним, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Державній податковій інспекції у м. Чернівцях.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "22" червня 2012 р.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.