Ухвала

від 30.05.2012 по справі 2а-11453/10/0570

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Шальєва В. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2012 року справа №2а-11453/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

30 травня 2012 р. Донецькій апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Шальєвої В.А.

суддів Компанієць І.Д., Бишова М.В.

секретар Іллінов О.Є.

за участі представників позивача Шкреба В.І., Пашкарьова С.О.

прокурора Вартанової О.М.

представників відповідача Яковенка О.В., Таранова Є.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Донецького апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, апеляційні скарги Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби та заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2012 р. в справі № 2а-11453/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Авто" до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про часткове визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Авто" звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції. З урахуванням заяви про зміну позовних вимог позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000041741/0 від 26.01.2010 р. про визначення суми податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб і фінансових санкцій в частині визначення податного зобов'язання в розмірі 793011,94 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1586023,88 грн. В обґрунтування позову зазначив, що за результатами перевірки, проведеної відповідачем, складений акт №3564/17-2/19375859 від 29.12.2009р., у якому встановлено заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 793 141,94 грн. На підставі цього акту відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 26.01.2010р. №0000041741/0. Підставою для цього зазначає проведення перевірки всупереч приписам постанови Кабінету Міністрів України № 502 від 21.05.2009р., яка передбачає мораторій на проведення позапланових перевірок, а також Закону України „Про державну податкову службу", який вимагає рішення суду для проведення позапланової перевірки платника податків. Крім того, зазначає, що впродовж 2005-2007р. позивач надавав фізичним особам послуги з переоформлення транспортних засобів при їх купівлі-продажу. Для цього ним укладалися трьохсторонні договори, сторонами яких окрім позивача був покупець та продавець. На їх виконання покупець сплачував кошти продавцеві, а позивач у свою чергу складав довідку-рахунок, на підставі якої здійснювалося оформлення автотранспорту. Фактично позивач не одержував від покупця та не перераховував продавцеві кошти, тобто не був посередником між ними. А тому він не вважається податковим агентом у розумінні Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", не повинний утримувати податок та сплачувати його до бюджету. Також позивач вказав, що відповідачем невірно визначена база оподаткування, оскільки сума одержаних продавцем коштів ним не визначена. Застосування оціночної вартості при визначенні доходу з метою обчислення податку законами про оподаткування не передбачено. З посиланням на встановлені ст. 15 Закону України „Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" строки давнини позивач наполягає на неправомірності визначення у 2010 році податкових зобов'язань за період з 2005 по 2007 роки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2012 р. позов ТОВ „Авто" до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції задоволений, визнане недійсним та скасоване податкове повідомлення-рішення Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.01.2010 р. №0000041741/0 в частині визначення податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 793 011,94 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 586 023,88 грн.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які полягають у неврахуванні судом першої інстанції того, що позивач у 2005-2006 роках здійснював посередництво при продажу автомобілів фізичними особами. При цьому об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб обраховувався не з договірної або оціночної ціни, а довільно. У договорах комісії та інших наданих до перевірки документах вартість автомобілів переважно не вказувалася, або вказувалося, що вона є договірною. Податок утримувався позивачем переважно з вартості автомобіля 100 грн. Відповідач вважає, що відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" при укладенні договорів купівлі-продажу рухомого майна за посередництвом юридичної особи - комісіонера останній вважається податковим агентом при оподаткуванні доходів, одержаних продавцем, а тому повинний нараховувати та сплачувати податок до бюджету.

Крім того, апелянт зазначає, що судом не прийнято до уваги, що наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N142/5/2092 затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, пункт 1.4 якої передбачає можливість її застосування у разі визначення вартості відокремленого транспортного засобу для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету. Щодо строків давнини відповідач вказує, що сплата податку не передбачає подання декларацій (розрахунок форми 1-ДФ не вважається декларацією, оскільки податок сплачується не на підставі цього розрахунку), а тому облік строків давнини, який пов'язаний зі строками надання декларацій, у цьому випадку не може бути застосований.

Заступником прокурора Донецької області подана апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції, в якій апелянт просить скасувати постанову, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

В судовому засіданні представники відповідача Горлівської ОДПІ апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційних скарг матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ТОВ „Авто" є суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою, код ЄДРПОУ 19375859, зареєстрований 15.07.1994р. виконкомом Горлівської міської ради Донецької області, перебуває на обліку як платник податків в Горлівській ОДПІ.

Відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2005р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складений акт №3564/17-2/19375859 від 29.12.2009 р. Перевіркою встановлено заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб за період 2005 рік на суму 130 грн., 2006 рік - на 793 011,94 грн. У акті перевірки зазначено, що відповідно до наданих до перевірки документів позивач здійснював посередництво при продажу транспортних засобів. Об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб (надалі - ПДФО) від реалізації транспортних засобів визначався, виходячи не з договірної ціни та не з оціночної вартості, крім випадків придбання транспортних засобів у фізичних осіб юридичними особами. У п. 3 договорів комісії та п. 5 актів договорів про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів ціна транспортних засобів не вказана, або вказана, що вона є договірною.

З посиланням на п. 1.2, 1.3, 1.15 ст.1, п. 4.2.6 ст. 4, п. 7.1 ст.7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" відповідач зазначає, що при укладенні угод купівлі-продажу рухомого майна, яке належить продавцю - фізичній особі, податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів від такого продажу є юридична особа, при посередництві якої укладено таку угоду.

В акті зазначено, що спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395, затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів. Пункт 1.4 цієї методики передбачає можливість її застосування у разі визначення вартості відокремленого ДТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету. Тому відповідач у акті перевірки зазначає, що з метою оподаткування операцій з продажу транспортних засобів дохід від продажу транспортного засобу повинний визначатися на підставі ціни, визначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості цього транспортного засобу.

До перевірки надані акти договори про переоформлення транспортних засобів та номерних агрегатів, довіреності на продаж автомобілів за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р., книги обліку виданих довідок-рахунків за період з 01.01.2005р. по 31.12.2007., звіти по формі 1-ДФ за той самий період. За період з 01.01.2007р. по 31.12.2007р. акти договори про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів до перевірки не надані. За період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р. документи надані для перевірки прокуратурою Донецької області, зокрема, договори комісії, акти договори про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів, довіреності на продаж автомобілів, звіти спеціалістів (автотехнічна експертиза). Зведені відомості, що були використані під час перевірки, систематизовані відповідачем у додатках 3, 4, 5 до Акту перевірки. Саме на підставі цих документів відповідач дійшов висновку про заниження позивачем ПДФО у 2006 році на 793 011,94 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 26.01.2010 р. прийняте податкове повідомлення-рішення №0000041741/0, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з ПДФО у сумі 793 141,94 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 586 283,88 грн.

Позивач оспорює дане податкове повідомлення-рішення за виключенням суми податку, нарахованої за 2005 рік у сумі 130 грн., та штрафних санкцій, яка їй відповідає - 260 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ТОВ „Авто" не є податковим агентом у спірних правовідносинах, а також з неправильного визначення податковим органом об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції правильно визначено, що на час виникнення спірних правовідносин питання оподаткування податком з доходів фізичних осіб регулювалися Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього закону об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід. До складу загального місячного оподатковуваного доходу за правилами пп. 4.2.6. п. 4.2 ст. 4 Закону включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11 - 12 цього Закону.

Згідно з п. 12.3 ст. 13 Закону якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Пунктом 1.15 ст. 1 Закону визначено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Обов'язок осіб, які мають статус податкових агентів, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок встановлений також п. 19.2 ст. 19 Закону.

Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом визначений п. 8.1 ст. 8 Закону, згідно з яким податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Відтак, обов'язок з нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб залежить від наявності у юридичної особи статусу податкового агента, надання якого, в свою чергу, залежить від факту посередництва при продажу рухомого майна та виплати (нарахування) доходів, за рахунок яких утримується податок.

Як вбачається з матеріалів справи, договори комісії та акти договорів про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів за реквізитами бланків, на яких виготовлені, передбачають зазначення суттєві умов договору комісії. Саме з цих договорів відповідач виходив, стверджуючи про посередництво позивача при продажу автомобілів фізичних осіб.

Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб" не розкриває змісту посередництва як ознаки податкового агента.

Відповідно до частини першої статті 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні

ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Посередництво означає діяльність уповноваженого суб'єкта із вчинення юридичних дій в інтересах іншої особи від імені цієї особи або від власного імені. Визначенню посередництва відповідає діяльність комісіонера в межах договору комісії.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. ст. 1011, 1012 цього кодексу за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відтак, для твердження про укладення договору комісії необхідно встановити факт досягнення згоди між його сторонами зокрема щодо ціни майна, яке продається. У судовому засіданні досліджений кожний з наявних у матеріалах справи договорів комісії. У жодному з них не визначена ціна, за якою здійснюється продаж автомобіля. Встановлення цієї умови в усній формі не відповідає ч.2, 3 ст. 639, ст. 654 ЦК України.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону. Тобто, об'єктом оподаткування є саме дохід, отриманий платником податку від продажу рухомого майна.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 4 ст. 656 УК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Це положення стосується і ціни товару. Як зазначається в ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Тобто, цивільне законодавство визначає, що ціна товару встановлюється саме в договорі купівлі-продажу, тому і розмір доходу, отриманого платником податку від продажу рухомого майна, повинен визначатися саме з ціни товару, визначеною умовами договору купівлі-продажу.

Таким чином, оскільки в ході розгляду справи встановлена відсутність згоди сторін договору комісії щодо усіх його істотних умов, а тому вказані договори не вважаються укладеними. Це свідчить про відсутність посередництва з боку позивача, що є обов'язковою умовою надання йому статусу податкового агента.

Також судова колегія приймає до уваги наступне. Для надання статусу податкового агента слід встановити факт виплати (нарахування) фізичним особам доходів від продажу рухомого майна.

В матеріалах справи відсутні докази виплати позивачем доходів фізичним особам за продані ними транспортні засоби. В ході розгляду справи в суді першої інстанції досліджені касові книги, книги обліку розрахункових операцій та платіжні документи позивача, на підставі яких можливо було б встановити факт одержання позивачем коштів за продаж автомобілів та їх виплату продавцям. З наявних в матеріалах справи документів таких фактів не вбачається, як й такі факти не встановлені під час перевірки.

За приписами п. 1.15 ст. 1, п. 19.2 ст. 19, п. 8.1 ст. 8 Закону податковий агент утримує податок від суми та за рахунок доходу, який нараховує (виплачує) на користь платника податку.

В ході розгляду справи не встановлено фактів виплати (нарахування) позивачем доходів за господарськими операціями, переліченими у додатку 4 до акту перевірки.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для твердження про наявність у позивача статусу податкового агента у спірних правовідносинах.

Позивач продовж 2006 року видавав довідки-рахунки, складання яких передбачено Правилами роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 р. N 228, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2002 р. за N 681/6969, відповідно до п. 1.14 яких розрахунки за придбані транспортні засоби, номерні агрегати та супутні товари проводяться у безготівковому порядку через установи банків або за готівку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та в іншому порядку відповідно до законодавства.

Пунктом 3.19 Правил передбачено, що на продані транспортні засоби комісіонер між інших документів повинен видати покупцю розрахунковий документ, який засвідчує факт купівлі.

Непроведення розрахунків за автомобілі за участю позивача також підтверджується відсутністю значень у графі, яка передбачає зазначення суми в гривнях, одержаною касою торгівельної організації, довідок-рахунків, копії яких наявні у матеріалах справи.

Таким чином складання позивачем довідок-рахунків не свідчить про те, що позивач виступав комісіонером при продажу фізичними особами належних ним автотранспортних засобів.

Також є обґрунтованими висновки суду першої інстанції про неправомірність визначення відповідачем суми доходів, на які нарахований податок з доходів фізичних осіб.

В акті перевірки податковий орган посилається на Методику товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затверджену спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395.

Пункт 1.4 цієї методики передбачає можливість її застосування у разі визначення вартості відокремленого дорожнього транспортного засобу для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету.

Відповідач у акті перевірки зазначає, що з метою оподаткування операцій з продажу транспортних засобів дохід від продажу транспортного засобу повинний визначатися на підставі ціни, визначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості цього транспортного засобу.

Частиною 2 статті 92 Конституції України визначено, що система оподаткування встановлюються виключно законами України.

Частиною 3 статті 1 Закону України „Про систему оподаткування", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Об'єкт оподаткування є обов'язковим елементом механізму справляння податку, у зв'язку з чим правила його визначення можуть встановлюватися виключно Законами України.

Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб" не містить положень, які б передбачали застосування оціночної вартості автомобіля при визначенні об'єкту оподаткування податок з доходів фізичних осіб при продажу автомобіля.

Колегія суддів не приймає доводи апелянтів про те, що позивачем не здійснювалась оцінка транспортних засобів з метою встановлення дійсної вартості.

У відповідності до ст. 7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку оподаткування майна згідно з законом.

Тобто, законодавець передбачає обов'язковість оцінки майна у разі оподаткування саме майна, а не доходу, отриманого від його продажу.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за № 1074/8395, встановлює порядок оцінки (визначення вартості) дорожніх транспортних засобів, регламентує загальні принципи, методи оцінки та товарознавчих досліджень, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості ДТЗ (п. 1.2).

Отже, ця методика є нормативним актом, який регламентує порядок проведення оцінки, а не встановлює будь-які права та обов'язки.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем невірно визначений об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, що також обумовлює висновок про необґрунтованість визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Зважаючи на висновки про відсутність у позивача обов'язку з нарахування та утримання сум податку у зв'язку з відсутністю у нього статусу податкового агента, неправомірного визначення відповідачем об'єкту оподаткування, є правильним рішення суду першої інстанції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2010р. №0000041741/0.

Колегія суддів вважає доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, необґрунтованими та спростовані наведеними вище обставинами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби та заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2012 р. в справі № 2а-11453/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2012 р. в справі № 2а-11453/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Авто" до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про часткове визнання недійсним податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлений 05.06.2012 р.

Головуючий суддя: Шальєва В.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Бишов М.В.