Ухвала

від 03.12.2013 по справі 2а-11453/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/43793/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби та Прокуратури Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року

по справі №2а-11453/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто" (далі - ТОВ «Авто»)

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - Горлівська ОДПІ Донецької області)

за участю Прокуратури Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, ставить питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000041741/02 від 26.01.2010р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2012р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012р., позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Горлівської ОДПІ Донецької області №0000041741/02 від 26.01.2010р. в частині визначення податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Також, не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Прокуратура Донецької області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Авто» з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2005р. по 31.12.2007 р.

За результатами перевірки складено акт №3564/17-2/19375859 від 29.12.2009р., у висновках якого зазначені порушення позивачем вимог п.4.2.6 ст.4, п.8.1.1 ст.8, п.12.1 ст.12, п. 17.2 ст.17, п.19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" , що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб за період 2005р.

На підставі вказаного акта прийнято податкове повідомлення - рішення №0000041741/02 від 26.01.2010р., яким ТОВ «Авто» визначені податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, згідно п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - це або юридична особа, або фізична особа, або представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам, а також нести відповідальність за порушення норм даного Закону.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід, до складу якого включається частина доходів від операцій з майном визначеного розміру.

Податковий агент, який нараховує/виплачує оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи визначену ставку податку. Дане положення врегульоване п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п.12.3 ст.13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Пунктом 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлюється обов'язок осіб, які мають статус податкових агентів, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Таким чином, обов'язок з нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб залежить від наявності у юридичної особи статусу податкового агента, надання якого, в свою чергу, залежить від факту посередництва при продажу рухомого майна та виплати/нарахування доходів, за рахунок яких утримується податок.

Наявні в матеріалах справи договори комісії, акти договорів про переоформлення та стан транспортних засобів і номерних агрегатів за реквізитами бланків на яких виготовлені, передбачають зазначення суттєвих умов договору комісії. Горлівська ОДПІ Донецької області, стверджуючи про посередництво позивача при продажу автомобілів фізичних осіб, виходила саме з даних договорів.

Приписами частини 1 статті 295 Господарського кодексу України передбачено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) - це підприємницька діяльність, яка полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Визначенню посередництва відповідає діяльність комісіонера в межах договору комісії.

Згідно ст.1011 та ст.1012 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона - комісіонер - зобов'язується за дорученням другої сторони - комітента - за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відтак, для твердження про укладення договору комісії необхідно встановити факт досягнення згоди між його сторонами зокрема щодо ціни майна, яке продається.

Досліджені судами попередніх інстанцій договори комісії не містять визначених цін, за якими здійснювався продаж автомобіля.

Отже, встановлення даної умови в усній формі не відповідає ч.2, 3 ст. 639 та ст. 654 Цивільного кодексу України .

Крім цього, відповідно до п.12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" , дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за встановленою ставкою. Тобто, об'єкт оподаткування - це саме дохід, отриманий платником податку від продажу рухомого майна.

Оскільки ст.691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, тому і розмір доходу, отриманого платником податку від продажу рухомого майна, повинен визначатися саме з ціни товару, визначеною умовами договору купівлі-продажу.

Таким чином, оскільки в ході розгляду справи встановлена відсутність згоди сторін договору комісії щодо усіх його істотних умов, тому вказані договори не вважаються укладеними. Це свідчить про відсутність посередництва з боку позивача, що є однією з обов'язкових умов надання йому статусу податкового агента.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для твердження про наявність у позивача статусу податкового агента у спірних правовідносинах з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.15 ст.1, п.8.1 ст.8 та п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент утримує податок від суми та за рахунок доходу, який нараховує на користь платника податку. Для надання статусу податкового агента необхідно встановити факт виплати фізичним особам доходів від продажу рухомого майна.

В матеріалах справи відсутні докази виплати позивачем доходів фізичним особам за продані ними транспортні засоби та не встановлено фактів нарахування доходів за господарськими операціями.

ТОВ «Авто» продовж 2006р. видавав довідки-рахунки, складання яких передбачено Правилами роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Пунктом 1.14 вказаних правил визначено, що розрахунки за придбані транспортні засоби, номерні агрегати та супутні товари проводяться у безготівковому порядку через установи банків або за готівку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.

Згідно п.3.19 Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами на продані транспортні засоби комісіонер між інших документів повинен видати покупцю розрахунковий документ, який засвідчує факт купівлі.

Позивачем не було проведено розрахунків за автомобілі, що підтверджується відсутністю значень у графі, яка передбачає зазначення суми в гривнях, одержаною касою торгівельної організації.

Отже, складання ТОВ «Авто» довідок-рахунків не свідчить про те, що останній виступав комісіонером при продажу фізичними особами належних ним автотранспортних засобів.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили про неправомірність визначення податковим органом суми доходів, на які нарахований податок з доходів фізичних осіб у зв'язку з наступним.

Приписами пункту 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України, на яку посилається в акті перевірки податковий орган, передбачена можливість її застосування в разі визначення вартості відокремленого дорожнього транспортного засобу для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету.

Горлівська ОДПІ Донецької області зазначає, що з метою оподаткування операцій з продажу транспортних засобів дохід від продажу транспортного засобу повинний визначатися на підставі ціни, визначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості цього транспортного засобу.

Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" не містить положень, які б передбачали застосування оціночної вартості автомобіля при визначенні об'єкту оподаткування податок з доходів фізичних осіб при продажу автомобіля.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку оподаткування майна.

Тобто, законодавець передбачає обов'язковість оцінки майна в разі оподаткування саме майна, а не доходу, отриманого від його продажу.

Крім того, оскільки Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів встановлює порядок оцінки/визначення вартості дорожніх транспортних засобів, регламентує загальні принципи, методи оцінки та товарознавчих досліджень, а також вимоги до оформлення результатів оцінки та оціночні процедури визначення вартості дорожніх транспортних засобів, то вона є нормативним актом, який регламентує порядок проведення оцінки, а не встановлює будь-які права та обов'язки.

Саме тому висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо невірного визначення відповідачем об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, є цілком вірними, що також обумовлює висновок про необґрунтованість визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Таким чином, оцінюючи всі зібрані по справі докази, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000041741/02 від 26.01.2010р.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Прокуратури Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов