Постанова

від 31.05.2012 по справі 2а-1670/10108/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 р. Справа № 2а-1670/10108/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Коршунова Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Сервіс-комплект" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2012р. по справі № 2а-1670/10108/11

за позовом Приватного підприємства "Сервіс-комплект"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Каміонет ЛТД"

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Сервіс - комплект", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002022310 від 28.11.2011 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 3014010100" загалом в розмірі 27 800 грн. (в т.ч., 22 240 грн. - основний платіж, 5 560 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 р. в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Сервіс - комплект" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Каміонет ЛТД" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники позивача повністю підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також заперечення на апеляційну скаргу, в яких він заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 року здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції в м. Полтаві на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство "Сервіс - комплект" зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Полтавської міської ради 31.01.2003 року (а.с. 71-72).

Відповідно до довідки форми 04-ОПП від 22.11.2011 року № 79377 позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 06.02.2003 року (а.с. 70); відповідно до свідоцтва № 23504920 ПП "Сервіс - комплект" є платником ПДВ (а.с. 69).

Фахівцем ДПІ у м. Полтаві 17.11.2011 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Сервіс - комплект" (код ЄДРПОУ 32317314) з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Каміонет ЛТД" (код ЄДРПОУ 36195387) за період з 01.04.2009 року по 30.04.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 8818/23-5/32317314 від 17.11.2011 року, в якому вказано на порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження платником податку на додану вартість за лютий - березень 2010 року загалом на суму 22 240 грн. (а.с. 7-12).

На підставі даного висновку акта перевірки ДПІ у м. Полтаві 28.11.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002022310, відповідно до якого ПП "Сервіс - комплект" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 3014010100" загалом в розмірі 27 800 грн., в т.ч. 22 240 грн. - основний платіж, 5 560 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 6).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ДПІ у м. Полтаві діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо, а вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Сервіс - комплект" у лютому - березні 2010 року здійснило придбання у ТОВ "Каміонет ЛТД" товарно - матеріальних цінностей (комплектуючих і запасних частин) загалом на суму 133 440 грн. (в т.ч. ПДВ - 22 240 грн.) без укладення письмового договору поставки.

На підтвердження реального виконання договору та використання в господарській діяльності позивачем було надано: копії податкових накладних, накладних, рахунків, банківських виписок, договорів, актів на списання матеріалів, актів виконаних робіт, актів прийому-передачі приміщень та обладнання.

Судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, відповідають вимогам п.п.7.2.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Проте, поряд з цим зроблено висновок про нереальність господарської операції ПП "Сервіс-комплект" з ТОВ "Каміонет-ЛТД".

Підставою для визнання нереальності господарської операції суд першої інстанції вказує на те, що накладні на отримання товару, виписані ТОВ "Каміонет-ЛТД", не дають змоги ідентифікувати особу, яка брала участь в господарській операції, а тому, не є доказом її вчинення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для формування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна.

Органом податкової служби зауважень щодо податкових накладних не висувалося.

В наданих до суду накладних чітко вказано, що отримувачем товару від "Каміонет-ЛТД" є ОСОБА_1, який на той час був директором ПП "Сервіс-комплект", що підтверджується довідкою статистики на ПП «Сервіс-комплект» та наказом про призначення ОСОБА_1 на посаду директора підприємства.

Також, з матеріалів справи вбачається, що директор ОСОБА_1 за дорученнями: № 7 від 08.02.2010 р., № 8 від 16.02.2010 р., № 9 від 18.02.2010 р., № 15 від 09.03.2010 р., № 16 від 10.03.2010 р., № 17 від 16.03.2010 р. одержував від постачальника ТОВ "Каміонет ЛТД" комплектуючі та запасні частини до вантажопідіймальних кранів та підйомників, на загальну суму 133440, 00 грн. (в т.ч. ПДВ-22240,00 грн.). Перелічені доручення, які були видані на директора ПП "Сервіс-комплект" ОСОБА_1, були зареєстровані в Книзі реєстрації доручень.

Щодо особи, яка відвантажувала товар, то директором ТОВ "Каміонет-ЛТД", Яцюком С.М., до суду апеляційної інстанції надано пояснення, в яких зазначається про те, що він особисто здійснював доставку запчастин на адресу ПП "Сервіс-комплект" на власному автотранспорті. Оскільки поставка товару здійснювалась власним автотранспортом директора ГАЗ 2402 (волга-фургон), д.н.з. НОМЕР_3, тому транспортні документи не виписувались. Окрім того, для перевезення товару підприємство орендувало вантажний автомобіль ЗІЛ-4316, д.н.з. 127-64Н, відповідно до договору оренди № 2. Від поставщика і покупця товар відпускався та приймався директорами підприємств, про що й свідчать підписи в накладних. По вказаним взаємовідносинам продавцем товару, платником ПДВ, були виписані податкові накладні, які відповідають фактично вчиненим операціям.

Зазначені обставини підтверджуються як поясненнями представника позивача, так і письмовими поясненнями директора ТОВ "Каміонет-ЛТД", викладених у наданій до матеріалів справи нотаріально завіреній заяві.

Суд першої інстанції, в обґрунтування нереальності господарської операції, зазначає про те, що не всі номера і дати рахунків ТОВ "Каміонет-ЛТД" співпадають з номерами і датами рахунків, зазначених в банківській виписці про проведення оплати. Однак, така обставина ніяким чином не свідчить про відсутність господарської операції і не передбачає жодних правових наслідків, тим більше для формування податкового кредиту, оскільки датою виникнення права на податковий кредит є не лише дата списання коштів, а й дата отримання податкової накладної.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на те, що банківська виписка лише підтверджує факт перерахування коштів і формується працівником банку, який при її складанні міг допустити технічну помилку рахунку, на підставі якого здійснювалась оплата. Однак, дана виписка підтверджує факт проведення розрахунку за поставлений товар у повному обсязі, здійснення такої оплати підтвердив представник третьої особи - директор ТОВ "Каміонет ЛТД" (контрагент позивача) в своїх письмових поясненнях, а також надав лист, що міститься в матеріалах справи від 28.11.2011р., за вих. №28/11/2011р., який повністю підтверджує здійснення вказаної господарської операції та факт проведення розрахунку по ній.

Також слід відмітити, що в акті перевірки у відповідача були відсутні зауваження щодо оформлення податкових накладних та банківських виписок, а також щодо їх складання та сум.

Так, в акті перевірки податковим органом було встановлено, що ТОВ «Каміонет ЛТД» виписано податкові накладні ПП «Сервіс-комплект», які підписані та скріплені печаткою підприємства (№ 23 від 11.02.2010р. на суму 18000,00 грн., в т.ч. ПДВ 3000,00 грн., № 24 від 16.02.2010р. на суму 25698,00 грн., в т.ч. ПДВ 4283,00грн., № 25 від 18.02.2010р. на суму 20382,00 грн., в т.ч. ПДВ 3397,00 грн., № 46 від 09.03.2010р. на суму 16920,00 грн., в т.ч. 2820,00 грн., № 47 від 10.03.2010р. на суму 25320,00 грн., в т.ч. ПДВ 4220,00 грн., № 54 від 23.03.2010 р. на суму 27120 грн., в т.ч. 4520,00 грн. Всього сума ПДВ склала 22240,00 грн.).

Відповідно до копій виписок банку проведено оплату:

- платіжне доручення від 17.02.2010р. № 29 за запчастини на суму 18000,00 грн., в т.ч. ПДВ 3000,00 грн.;

- платіжне доручення від 19.02.2010р. № 31 за запчастини на суму 46080,00 грн., в т.ч. ПДВ 7680,00 грн.;

- платіжне доручення від 16.03.2010р. № 48 за запчастини на суму 16920,00 грн., в т.ч. ПДВ 2820,00 грн.;

- платіжне доручення від 17.03.2010р. № 49 за запчастини на суму 25320,00 грн., в т.ч. ПДВ 4220,00 грн.;

- платіжне доручення від 24.03.2010р. № 52 за запчастини на суму 27120,00 грн., в т.ч. ПДВ 4520,00 грн.

Всього ПДВ згідно вказаних банківських виписок склало 22240,00 грн.

Також, суд першої інстанції оцінив критично докази використання у господарській діяльності ПП "Сервіс-комплект", придбаних у ТОВ "Каміонет ЛТД" запчастин, а саме: акти списання, акти виконаних робіт, договір із замовниками та інше. Судом вказано, що з цих наданих доказів неможливо встановити факт використання товару у господарській діяльності платника, зокрема, в актах про списання комплектуючих, назву ТОВ "Каміонет ЛТД" зазначено чорнилом синього кольору.

Проте, форма актів списання не передбачає фіксування поставщика запчастини, що встановлюється, тому, як пояснив представник позивача, для зручності сприйняття судом в актах позивачем було відмічено запчастини, які придбавались в ТОВ "Каміонет ЛТД". При цьому, при дослідженні актів списання та первинних бухгалтерських і податкових накладних від ТОВ "Каміонет ЛТД" вбачається, що найменування запчастин в цих документах співпадають. Також, необхідно зауважити, що акти списання запчастин, складені уповноваженими особами недійсними чи підробленими не визнавались, а тому вони є належними доказами. Крім того, замовники ПП "Сервіс-Комплект" виконані роботи та замінні запчастини в техніці прийняли і оплатили по актах прийому-передачі.

Колегія суддів відзначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до вимог ст.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає про те, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПП "Сервіс - комплект". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПП "Сервіс - комплект" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Каміонет ЛТД", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Каміонет ЛТД", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З приводу викладеного в Акті перевірки твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ "Каміонет ЛТД" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що висновок органу податкової служби про відсутність факту реального вчинення господарської операції ґрунтується виключно з посиланням на акт документальної перевірки контрагента позивача - ТОВ «Каміонет ЛТД».

Разом з тим, в силу ст.70 КАС України, судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів зазначає на те, що сторони договору зауважень один до одного щодо виконання угоди не мають, у судовому порядку правочин недійсним не визнавався.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Посилання податкового органу на порушення кримінальної справи відносно ТОВ «ВВМ-Вилиджтрейд» не приймаються до уваги, оскільки з вказаним підприємством позивач не мав жодних господарських взаємовідносин.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що чинне законодавство не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відсутність трудових ресурсів у контрагента, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в Акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про те, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ДПІ у м. Полтаві діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової - про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сервіс-комплект" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2012р. по справі № 2а-1670/10108/11 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного підприємства "Сервіс-комплект" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002022310 від 28.11.2011 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)П'янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Гуцал М.І.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.

Повний текст постанови виготовлений 05.06.2012 р.