Постанова

від 16.07.2008 по справі 3/371

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

18  год. 50 хв.

 16.07.2008 р.                                                                                                    

№ 3/371 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді  Блажівської Н. Є., суддів Винокурова К.С.,

Літвінової А.В. при секретарі судового засідання Яремій Г.В.

Розглянув

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За

позовом                         

Громадянина

Ірану ОСОБА_1

до Державного комітету України у

справах національностей та релігій

про

скасування

рішення та зобов'язання вчинити дії

У

судовому засіданні 16 липня 2008 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу

адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну

частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И  

С П Р А В И

Громадянин

Ірану ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду

міста Києва з позовними вимогами до Державного комітету України у справах

національностей та релігій (надалі -Відповідач) про скасування рішення

Відповідача № 118-08 від 17.03.2008 р. та зобов'язання прийняти рішення про

надання йому статусу біженця.

 Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку

Позивача, спірне рішення про відмову в наданні статусу біженця у зв'язку з

відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань є незаконним та

таким, що підлягає скасуванню. Представником Позивача також зазначено, що

ОСОБА_1 не може повернутись до Ірану, 

оскільки можливе його релігійне переслідуванням на Батьківщині та вказав

на відсутність основних соціальних прав, в тому числі свободи у виборі віри, а

також інших прав, які гарантують мирне життя в суспільстві.

Представник

Відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у

задоволенні позовних вимог. Представник Державного комітету України у справах

національностей та релігій зазначив, що фактів інцидентів із застосуванням

фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною

належністю чи політичними поглядами Позивача виявлено не було. Жодних

обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на свою адресу

заявник не навів. Заходи адміністративного впливу до заявника не

застосовувались. Також представник Відповідача вказав, що є всі підстави

вважати, що заявник звернувся із відповідною заявою з метою легалізації на території

України і він є економічним мігрантом, а не біженцем.

Розглянувши

подані документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача, його

представника та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі

фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які

мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний

адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В

Громадянин

Ірану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, за національністю перс, за віросповіданням

-християнин (протестантський харизматизм), прибув до України легально за

студентською візою 6 лютого 2006 року. До приїзду в Україну Позивач постійно

проживав в Республіці Іран.

19

вересня 2007 року Позивач звернувся із заявою про надання статусу біженця до

Державного комітету України у справах національностей та релігій. В заяві

ОСОБА_1 зазначив, що в прибув до України і прийняв християнство, відмовившись

від ісламу.  Також вказав, що хоче

розпочати нове життя в Україні та не бажає повертатись до жорстокого

суспільства.

На

співбесіді 3 жовтня 2007 року заявник зазначив, що повернення до Ірану є

небезпечним, оскільки він прийняв християнство, за що може бути покараний на

Батьківщині. Також вказав, що існує диктатура на релігійному підґрунті, через що

люди не задають зайвих запитань, а просто підпорядковуються. ОСОБА_1  пояснив, що на Батьківщині не зможе займатись

християнською релігійною діяльністю, без чого його життя є неможливим.

17

березня 2008 року Державним комітетом України у справах національностей та

релігій було прийнято рішення у формі повідомлення № 118-08 про відмову в

оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця

громадянину Ірану ОСОБА_1.

Відповідно

до абзацу 1 статті 12 Закону України «Про біженців»орган міграційної служби,

який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання

їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є

підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом

п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби

проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та

інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення

документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в

оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно

до абзацу 6 статті 12 Закону України «Про біженців»рішення про відмову в

оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця

приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника

відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли

заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу

біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким

було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов,

передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону,

якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно

до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про біженців»біженець - особа, яка не є

громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою

переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства

(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань,

перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може

користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом

внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і

перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може

чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно

до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при

вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого

зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та

визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип

верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав

людини.

Відповідно

до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації

законодавства України до законодавства Європейського Союзу»з метою адаптації

законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення

відповідності правової системи України acquis communautaire з

урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які

мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства

ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу,

що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Враховуючи

викладене, суд приймає до уваги, як орієнтир, Директиви Європейського Союзу

«Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без

громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими

причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці

Європейського Суду з прав людини, 

відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

-            заявник зробив реальну спробу

обґрунтувати свою заяву;

-            усі важливі факти, що були в його

розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно

будь-якої відсутності інших важливих фактів;

-            твердження заявника є зрозумілими та

правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його

справою;

-            заявник подав свою заяву про міжнародний

захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної

причини для подання такої заяви;

-          встановлено, що в цілому заявник

заслуговує довіри.

Як

підтверджується матеріалами справи Позивача, він зробив реальну спробу

обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що не має можливості повернутись до країни

походження в зв'язку із прийняттям християнства та релігійним переслідуванням

на Батьківщині та вказавши на відсутність основних соціальних прав, в тому числі

свободи у виборі віри, а також інших прав, які гарантують мирне життя в

суспільстві.

Виходячи

з наведеного вище, суд встановив, що заява Позивача не є очевидно

необґрунтованою.

Згідно

з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи

заперечення.

Відповідно

до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта

владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії

чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти

адміністративного позову.

Враховуючи

вищенаведене суд, прийшов до висновку, що Відповідачем не доведено

правомірність прийнятого ним повідомлення № 118-08 від 17 березня 2008 року.

Щодо

позовної вимоги про зобов'язання Відповідача прийняти відносно Позивача рішення

про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця,

суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно

до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та

органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

Таким

чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти,

ці закони та підзаконні акти дають суб'єктам владних повноважень можливість

користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише

межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Відповідно

до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій вимагає від суб'єкта владних

повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо

вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суд вважає, що для цього Відповідач повинен ретельно зібрати і дослідити

матеріали, що мають доказове значення у справі.

Суд

звертає увагу сторін на те, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати

прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не

конкретними обставинами.

Усі

рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Завданням

адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Таким чином,

позовна вимога щодо зобов'язання Відповідача прийняти відносно Позивача

позитивне рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання

статусу біженця є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за

межі завдань адміністративного судочинства.

           Водночас, враховуючи вищевикладене,

суд вважає за необхідне зобов'язати Державний комітет України у справах

національностей та релігій повторно розглянути питання щодо оформлення

документів громадянину Ірану ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства

України.

          Відповідно до частини 1 статті 11

Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і

вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності

сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом

їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного

судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи

з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні

вимоги підлягають задоволенню частково.

           На підставі викладеного, керуючись

статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного

судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В

Адміністративний

позов задовольнити частково:

1.          Скасувати рішення Державного комітету

України у справах національностей та релігій № 118-08 від 17 березня 2008 року.

2.          Зобов'язати Державний комітет України

у справах національностей та релігій повторно розглянути питання про надання

громадянину Ірану ОСОБА_1 статусу біженця відповідно до вимог чинного

законодавства України.

3.          Стягнути з державного бюджету України

на користь громадянина Ірану ОСОБА_1 1 грн. 70 коп. судових витрат.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Головуюча

суддя                                                                       

Н. Є. Блажівська

Судді                                                                                            

К.С. Винокуров

                                                                                                      А.В.

Літвінова