Постанова

від 30.05.2012 по справі 2а-576/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2012 року 2а-576/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,

за участю представників сторін:

від позивача -ОСОБА_1,

від відповідача -ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2011 № 0000682304.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом на підставі Акта перевірки, яким встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаного товару у контрагента ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр-авто». За твердженням посадових осіб податкового органу, укладені між позивачем та цим контрагентом правочини є нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, на думку позивача, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та контрагентом -ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр-авто», правочинів та неправомірно встановив завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки господарські операції з поставки товарів мали реальний характер та даний факт підтверджується документально.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень пояснив, що правочини укладені між позивачем та вказаним контрагентом є нікчемними, укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

ТОВ «Комплекс «Агромарс»є юридичною особою, що зареєстрована 11.08.1998 державним реєстратором Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області та відповідно до Свідоцтва № 100342764 про реєстрацію платника податку на додану вартість позивач зареєстрований платником податку на додану вартість.

У жовтні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Комплекс «Агромарс»при формуванні податкового кредиту за рахунок ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто», ТОВ «Агросоюз земля», ТОВ «Агрофірма «Аграрник», ПП «Олпостач»за липень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 07.10.2011 № 2152/23-1/30160757 (далі -Акт перевірки).

За наслідками перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог підпунктів пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме -ТОВ «Автотранспортна компанія «Днепр -авто»завищено суму податкового кредиту, яка включена до складу скороченої податкової декларації з податку на додану вартість сільськогосподарського підприємства у сумі 1865486,88 грн., за липень 2011 року.

Як вбачається з Акта перевірки та встановлено під час судового розгляду, перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»послуг.

За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту відповідного періоду суму сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаного товару.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Як встановлено під час перевірки, між позивачем та ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»укладено договори поставки від 11.05.2011 № 11-1131/бф-ю, від 31.05.2011 № 1132/бф-ю, від 31.05.2011 № 1130, від 31.05.2011 № 11-1135/КК-ю.

Предметом вказаних договорів є поставка товару -макухи соєвої та олії соєвої на склади позивача у місті Києві та місті Борисполі.

Суми податку на додану вартість сплачені позивачем за товар, поставлений ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»включено позивачем до складу податкового кредиту за липень 2011 року у сумі 1865486,88 грн.

Під час перевірки, до ДПІ у Вишгородському районі Київської області надійшов лист ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 21.09.2011 № 16267/7/23-0209, яким відповідачу надіслано Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»код за ЄДРПОУ 37168019, з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість від 20.09.2011 № 9996/23-07/37168019.

Згідно вказаного Акта перевірки, податковим органом встановлено порушення статтей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»при придбанні та продажу товарів (послуг).

Відповідно до вказаного Акта перевірки, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва отримано службову записку від ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 09.09.2011 № 5314/7/26-09/06 про надіслання копії висновку почеркознавчого дослідження від 06.09.2011 № 303 по ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»

Згідно даного висновку спеціаліста НДЕКЦ при УМВС України дослідженням встановлено, що підписи від імені директора ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»ОСОБА_4 на первинних бухгалерських документах виконані ймовірно виконані іншими особами, а також ймовірно виконані за допомогою кліше (факсімільє) підпису.

На підставі аналізу матеріалів перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, відповідач дійшов висновку про те, що оформлення ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»первинних бухгалтерських документів є таким, що суперечить чинному законодавству, а тому господарські правовідносини за наслідками яких оформлені ці бухгалтерські документи є нікчемними, а отже, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі зазначених документів у ТОВ «Комплекс Агромарс»не виникає.

Таким чином, висновок відповідача про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -автрунтується на висновках Акта перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 20.09.2011 № 9996/23-07/37168019.

На підставі встановлених обставин та висновку про нікчемність правочинів, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.10.2011 № 0000682304, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2798230,30 грн., з них 1865486,88 грн. -за основним платежем та 932743,42 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарської операції між позивачем та ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи наявні копії рахунків, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, платіжних доручень, довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, актів приймання продукції та актів заліку однорідних вимог (том 1, а.с.214-240, том 2, а.с.1-225, том 3, а.с. 1-244) за перевіряємий період, з яких вбачається, що ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»було поставлено, а позивачем отримано товар -макуху і олію соєву. Таким чином, вказані документи підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару.

Крім того, позивачем надано суду копію довідки Бориспільської філії ТОВ «Комплекс Агромарс», згідно з якою у липні 2011 року отримано макуху соєву і олію соєву у кількості 811,72 тон, яка використана у виробництві комбікормів.

Крім того, Бориспільської філією також надано звіт про витрати сировини по рецептам по постачальнику ТОВ «Автотранспортна компанія «Днепр -авто»за липень 2011 року, згідно з яким позивачем використано макуху соєву і олію соєву для виробництва комбікормів.

Такого ж змісту довідку, позивачем надано суду, від філії Київкомбікорм ТОВ «Комплекс Агромарс»про отримання макухи соєвої і олії соєвої у кількості 986,08 тон, яка використана у виробництві комбікормів, а також звіт про витрати сировини по рецептам по постачальнику ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»за липень -серпень 2011 року для виробництва комбікормів.

Тобто, позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару і використання його у господарській діяльності.

При цьому, представником відповідача не заперечувався той факт, що основним видом діяльності ТОВ «Комплекс Агромарс»є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, про що також зазначено податковим органом в Акті перевірки (аркуш Акта перевірки 4-5).

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо поставки макухи соєвої та олії соєвої, з урахуванням його виду економічної діяльності.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в позовній заяві немає жодних посилань на те, що установчі документи, Свідоцтво про державну реєстрацію та Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання правочину.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів щодо поставки макухи і олії соєвої, укладених між позивачем та контрагентом -ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»недійсними у судовому порядку.

При цьому, податковим органом не надано суду доказів наявності судових рішень щодо визнання протиправними дій посадових осіб позивача та ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З приводу посилань податкового органу на висновок спеціаліста щодо невідповідності підписів директора ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 65 Кримінально-процесуального кодексу України висновок експерта є лише одним із засобів доказування та аналізується поряд з іншими доказами у справі.

У свою чергу, згідно з пунктом п'ятим статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Як вбачається із висновку спеціаліста НДЕКЦ при УМВС України 09.09.2011 № 5314/7/26-09/06, в ньому зазначено, що підписи від імені директора ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»ймовірно виконані іншими особами, а також ймовірно за допомогою кліше (факсімільє) підпису.

Тобто, у даному висновку спеціаліста вказано не точне заключення, яке не містить категоричного значення.

Слід також зазначити, що самі по собі висновки експерта, які складено в ході досудового слідства не можуть бути доказами нікчемності укладених правочинів, вони мають досліджуватись у сукупності з іншими доказами.

Водночас, суд також зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договорів, які позивач вважає нікчемними, виникли між юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах та інших первинних бухгалтерських документах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язк особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Враховуючи викладене, висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто»угод є безпідставним та необґрунтованим.

Відносно завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу положень статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідачем суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено суду, що господарські операції з приводу поставки зернових є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента -ТОВ «Авто Транспортна Компанія «Днепр -авто», оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Акта перевірки іншого податкового органу і жодним чином не підтверджена належними та допустимими доказами і не має фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 27.10.2011 № 0000682304 прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 27.10.2011 № 0000682304.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 червня 2012 р.