Постанова

від 12.06.2012 по справі 2/253

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р. Справа № 2/253

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю. - доповідач у справі, суддів:Погребняка В. Я., Хандуріна М. І., розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Березанський комбікормовий завод" на рішеннягосподарського суду м. Києва від 10.01.2012 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 року у справі № 2/253 господарського суду м. Києва за позовомВідкритого акціонерного товариства "Березанський комбікормовий завод" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання генерального кредитного договору та додатків до нього -кредитних договорів, недійсними За участю представників сторін :від ВАТ "Березанський комбікормовий завод" -Овсієнко Р.М.; від ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик"- Вознюк М.В.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2011 р. Відкрите акціонерне товариство "Березанський комбікормовий завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання генерального кредитного договору та додатків до нього -кредитних договорів, недійсними.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2012 р. у справі № 2/253 в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 року у справі № 2/253 апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Березанський комбікормовий завод" залишено без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2012 р. у справі № 2/253 залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими актами першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а саме, визнати недійсним генеральний кредитний договір № 089 від 28.12.2006 року з додатками до нього -кредитним договором № 089/1 від 28.12.2006 року та кредитним договором № 089/2 від 28.12.2006 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень, ст. ст. 10, 41 Закону України "Про господарські товариства", ст. ст. 203, 215, 256, 257 Цивільного кодексу України.

Касаційна скарга мотивована тим, що генеральний кредитний договір та додатки укладені на суму, яка перевищує 15% статутною фонду позивача, проте, всупереч положенням ст. ст. 10, 41 Закону України "Про господарські товариства" спірний договір не був належним чином затверджений загальними зборами акціонерів товариства позивача, що є підставою для визнання його недійсним.

Переглянувши в касаційному порядку винесені у даній справі процесуальні документи, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28.12.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик"(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик") та Відкритим акціонерним товариством "Березанський комбікормовий завод" укладено генеральний кредитний договір № 089, згідно п. 1.1 якого кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 5 400 000,00 грн. терміном на 36 місяців з 28.12.2006 р. по 28.12.2009 р., в межах якого, здійснюються кредитні операції в гривні за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цієї угоди, в порядку і на умовах, передбачених цією угодою та договорами. При цьому договори є невід'ємною частиною цієї угоди.

Відповідно до п.1.5 генерального кредитного договору № 089 відсоткова ставка в гривні - 19% річних.

27.12.2007 р. сторони підписали зміни № 1 до генерального кредитного договору № 089 від 28.12.2006 р., відповідно до яких, п. 1.5 договору виклали в наступній редакції: "Відсоткова ставка в гривні по кредитному договору № 089/1 від 28.12.2006 р. становить 19,5 % річних. Відсоткова ставка в гривні по кредитному договору № 089/2 від 28.12.2006 р. становить 19 % річних".

28.02.2008 р. сторони підписали зміни № 2 до генерального кредитного договору № 089 від 28.12.2006 р., відповідно до яких п. 1.1 договору виклали в наступній редакції: "Кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 5 400 000,00 грн. терміном на 72 місяці з 28.12.2006 р. по 28.12.2012 р., в межах якого здійснюються кредитні операції в гривні за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цієї угоди, в порядку і на умовах, передбачених цією угодою та договорами. При цьому договори є невід'ємною частиною цієї угоди".

01.07.2008 р. сторонами підписано зміни № 3 до генерального кредитного договору № 089 від 28.12.2006 р., відповідно до яких п. 1.5 договору виклали в наступній редакції: "Відсоткова ставка в гривні - 25 % річних", п. 10.2 виклали в наступній редакції: "У разі несвоєчасного повернення кредиту в гривні позичальник зобов'язаний повернути прострочену суму кредиту з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, та сплатою 25 % річних від простроченої суми кредиту".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов та у межах генерального кредитного договору № 089 від 28.12.2006 р. між сторонами укладено:

- кредитний договір № 089/1 від 28.12.2006 р., згідно з яким позичальнику відкрита невідновлювана кредитна лінія з лімітом 1 900 000,00 грн. на строк 12 місяців: з 28.12.2006 р. по 27.12.2007 р., зі сплатою 19 % річних. До вказаного кредитного договору сторонами неодноразово вносились зміни, відповідно до внесених до кредитного договору змін початок погашення кредиту у сумі 1 900 000,00 грн. встановлений згідно з графіком погашення, починаючи з 28.02.2009 р., кінцевий термін - 28.12.2012 р., відсоткова ставка - 25% річних;

- кредитний договір № 089/2 від 28.12.2006 р., згідно з яким позичальнику відкрита невідновлювана кредитна лінія з лімітом 3 500 000,00 грн. на строк 36 місяців: з 28.12.2006 р. по 28.12.2009 р., зі сплатою 19 % річних.. До вказаного кредитного договору сторонами неодноразово вносились зміни, відповідно до внесених до кредитного договору змін початок погашення кредиту у сумі 3 500 000,00 грн. встановлений згідно з графіком погашення, починаючи з 28.02.2009 р., кінцевий термін - 28.12.2012 р., відсоткова ставка - 25% річних.

Виконання зобов'язань за генеральним кредитним договором № 089 від 28.12.2006 р. забезпечується іпотекою належного на праві власності позичальнику нерухомого майна - цілісного майнового комплексу, загальною площею 8 669,50 кв. м., що розташований за адресою: Київська обл., м. Березань, вул. Маяковського, 12, згідно з іпотечним договором № 1215/089, посвідченим 28.12.2006 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 6266.

Крім того, у забезпечення виконання зобов'язань за генеральним кредитним договором № 089 від 28.12.2006 р. та кредитних договорів до нього № 089/1 та № 089/2 між сторонами також укладено договір застави № 1219/089 від 28.12.2006 р., договір застави № 1211/089 від 28.12.2006 р., договір застави № 1214/089 від 28.12.2006 р., договір застави № 1220/089 від 28.12.2006 р.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним генерального кредитного договору № 089, оскільки його укладення суперечить вимогам законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що свої позовні вимоги ВАТ "Березанський комбікормовий завод" обґрунтовував тим, що положеннями п. 8.12 Статуту позивача передбачено погодження угод, які укладаються правлінням на суму, що перевищує 15% статутного фонду, при цьому Статут позивача, в редакції на момент укладання спірного договору не містив приписів про делегування загальними зборами повноважень щодо затвердження договорів понад суми, визначені в статуті, іншим органам управління. Генеральний кредитний договір та додатки до нього, укладені на суму 5 400 000,00 грн., що перевищує 15% статутною фонду позивача.

На думку позивача, відсутність затвердження загальними зборами акціонерів товариства генерального кредитного договору № 089 у відповідності до вимог ст. ст. 10, 41 Закону України "Про господарські товариства", є підставою для визнання його недійсним згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Позивач вважає, що визнання недійсним генерального кредитного договору № 089 у відповідності до ст. ст. 216, 548 ЦК України є підставою недійсності зобов'язань, укладених з метою забезпечення основного зобов'язання за генеральним кредитним договором № 089.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, що діяла станом на момент укладення генерального кредитного договору № 089 (редакція діє з 14.12.2006 р. відповідно до Закону України № 3107-IV від 17.11.2005 р.), учасники товариства мають право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 41 Закону України "Про господарські товариства" у вказаній вище редакції, передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства до компетенції яких належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанції виходили з того, що обмежень щодо делегування повноважень встановлених п. "і" іншим органам товариства, окрім, загальних зборів акціонерів, Законом України "Про господарські товариства" (в редакції, що діяла станом на момент укладення генерального кредитного договору № 089) не передбачено, таких обмежень не містить і Статут позивача в редакції станом на час укладення генерального кредитного договору № 089.

Крім того, п. 8.12 Статуту позивача у вказаній редакції передбачає, що до компетенції Спостережної ради товариства належить погодження угод, які укладаються правлінням на суму, що перевищує 15% розміру статутного фонду товариства та надання згоди правлінню на одержання кредитів, укладання договорів застави майна товариства.

Суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано відхили доводи позивача про недійсність рішення, у вигляді протоколу № 25 від 01.11.2006 р., яким ухвалено рішення про отримання кредиту у формі не відновлювальної кредитної лінії у відповідача на суму 5 400 000 грн., про укладення договорів в забезпечення зобов'язань по кредитному договору та уповноважено Голову Правління на укладення кредитного договору, договору іпотеки, договору застави від імені позивача з ВАТ КБ "Хрещатик" загальною сумою 5 400 000 грн., з яких 1 900 000 гривень, на закупівлю сільськогосподарської продукції, терміном на дванадцять місяців під 19 % річних, та 3 500 000 грн., на закупівлю обладнання та реконструкції комбікормового цеху, терміном на 36 місяців під 19% річних, оскільки, чинне на час складення вказаного протоколу законодавство та редакція Статуту позивача не забороняли проводити спільні засідання органів управління товариства.

Також, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, що вказаний протокол № 25 від 01.11.2006 р. скасовано або визнано недійсним у встановленому законом порядку.

В обґрунтування касаційної скарги, позивач зазначає, що передбачене п. 8.12 Статуту повноваження Спостережної ради товариства "погоджувати угоди" не є тотожним поняттю "затверджувати угоди" передбаченим ст. 41 Закону України "Про господарські товариства".

Колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє дані посилання, оскільки, їм надана правомірна оцінка судами попередніх інстанції та встановлено, що Статут позивача передбачає погодження угод "взагалі" (а не окремо визначених типів угод, як наприклад - про купівлю акцій) лише з боку Спостережної ради, а формулювання "затвердження угод" в Статуті відсутнє.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з недоведеністю та вважає, що суди попередніх інстанцій у оскаржуваних процесуальних документах дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів не доведено правомірності своїх позовних вимог щодо недійсності оспорюваного договору.

Поряд з наведеним, неможливо погодитись з висновком судів про застосування строку позовної давності.

Як встановлено у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, відповідач у відзиві від 29.11.2011 року просив суд застосувати позовну давність.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що перебіг позовної давності розпочався з дати укладання генерального кредитного договору № 089 - з 28.12.2006 р., та припинився зі спливом трьох років.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, позовна заява надійшла до суду 10.11.2011 (направлена позивачем поштою до суду 09.11.11р.), тобто з пропуском строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частина 4 статті 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наведених положень вбачається, що висновок про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності можливий за умови, коли суд встановить, що права позивача були порушені, але звернення до суду відбулося з пропуском строку позовної давності і підстав для його поновлення немає.

Виходячи з цього, одночасний висновок про відсутність порушеного права позивача та пропуск ним строку позовної давності свідчить про суперечливі висновки суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказане не є підставою для скасування оскаржених рішень, оскільки це не призвело до прийняття незаконний рішень та не вплинуло на вірний висновок судів попередніх інстанцій, викладений в їх резолютивних частинах щодо відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що господарський суд міста Києва у рішенні від10.01.2012 р., яке підтримав у постанові від 11.04.2012 р. у справі № 2/253 Київський апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про відмову в позові повністю.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних процесуальних документів.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 -111 11 , ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Березанський комбікормовий завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду м. Києва від 10.01.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 у справі № 2/253 залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді В.Я. Погребняк

М. І. Хандурін