Рішення

від 18.06.2012 по справі 5015/840/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.12 Справа№ 5015/840/11

За позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м. Тернопіль

до відповідача : Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, м. Львів

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ", м. Івано-Франківськ

про стягнення 44 464, 24 грн.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Альховській І.Б.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача : ОСОБА_4 - представник

від 3-ьої особи: не з'явився

Зміст ст. 22 ГПК України представнику відповідача роз'яснено.

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.09.2010 року у справі № 9/115 (2010) в задоволенні позовних вимог Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.22.2010 року рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2010 року у справі № 9/115 (2010) залишено без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 -без задоволення.

Постановою Вищого Господарського суду України від 26.01.2011 року касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року та рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2010 року у справі № 9/115 (2010) скасовано з мотивів, що господарськими судами достеменно не встановлено, хто був вантажоодержувачем товару, за чиєю заявкою доставлявлявся йому товар перевізником та чи були заперечення вантажоодержувача при отриманні товару, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Ухвалою господарського суду від 18.02.11 року справу № 5015/840/11 (попередній № 9/115 (2010) прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.03.2011 року.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2011 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ".

10.03.2011 року Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 44 464, 24 грн. та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.04.2011 р. провадження у справі було зупинено в зв'язку з надісланням копій матеріалів справи в прокуратуру Івано-Франківської області для передачі слідчим органам з метою вчинення дій, передбачених ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України.

У зв'язку з поверненням матеріалів справи із слідчих органів, ухвалою господарського суду Львівської області від 17.04.2012 р. провадження у справі поновлено.

Представник Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 в судове засідання 18.06.2012 р. не з»явився, подав клопотання, в якому просить розглядати справу за його відсутності, в попередніх засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.

Представник Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 в судових засіданнях подав додаткові пояснення по справі та заперечення на позовну заяву та заяву про уточнення позовних вимог.

Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ" в судові засідання не з»явився, вимоги ухвал суду не виконав, відповідно до ст. 64 ГПК України ухвали господарського суду направлялися йому за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Слави Стецько, 3/1, код ЄДРПОУ 34085113).

Судом встановлено.

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернувся (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (надалі -відповідач) про стягнення 44 464, 24 грн., з них зокрема: 29 468,00 грн. основної заборгованості за послуги перевезення, 8 211, 88 грн. -пені, 4 420, 18 грн. -інфляційних втрат, 1 364, 18 грн. - 3% річних за весь період прострочення та 1 000, 00 грн. витрат за правову допомогу по справі, яка надана ТзОВ "Юридична фірма "Фактотум" згідно з договором про надання правових послуг від 24.06.10 р. № 50.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 06.03.2009р. відповідачем позивачу була направлена Заявка на перевезення вантажу за маршрутом Blanka-Murcia (Іспанія) -Івано-Франківськ (Україна), згідно якої позивач виступав би перевізником, а відповідач - замовником.

Згідно умов вказаної Заявки, позивач зобов'язався перевезти вантаж за вказаним у заявці від 06.03.09 р. маршрутом перевезення Blanka-Murcia (Іспанія) -Івано-Франківськ (Україна), а відповідач -оплатити за перевезення вантажу 4 200 Євро, що в гривневому еквіваленті на день розвантаження складає 42 468,00 грн.; умови оплати послуг -протягом 10 банківських днів; технічні дані автомобіля - рефрижератор 20 т 83 м 3 заднє завантаження, температурний режим + 4С; дата і час завантаження -10.03.2009 р. на 10.00 год. З вини відповідача до теперішнього часу у позивача відсутній належним чином оформлений між сторонами договір на міжнародне перевезення вантажу згідно якого позивач би виступав перевізником, а відповідач - замовником.

Факт перевезення вантажу позивачем підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) серії А без номера.

Вантажоодержувачем вантажу по даному перевезенні було ТзОВ «ВІДА-ІФ», м. Івано-Франківськ, про що свідчить графа 2 CMR серії А без номера. Окрім того, дана обставина підтверджується наявним в матеріалах справи листом Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Івано-Франківської митниці Зіняка Я.М. з якого вбачається що 17.03.2009 р. на Івано-Франківську митницю було доставлено вантаж «лимони свіжі», вага брутто 20 900 кг, перевізником ФОП ОСОБА_1 на автомобілі д.н.з. НОМЕР_3. 19.03.2009 р. вказаний вантаж був оформлений Івано-Франківською митницею в митному режимі «імпорт»згідно з ВМД № 206000001/9/001239. Відповідно до контракту від 06.03.2009 р. № 13, покупцем даного вантажу є ТзОВ «ВІДА-ІФ»(код ЄДРПОУ 34085113, м. Івано-Франківськ, вул. Слави Стецько, буд.3, кв.1), яким відповідно і були сплачені митні платежі.

Товар отриманий вантажоодержувачем 19.03.2009 року в місті Івано-Франківську, на вул. Петлюри, 76, про що свідчить підпис на CMR серії А без номера.

Позивачем 14.07.2009 р. відповідачу було надіслано рекомендованим листом пакет документів, зокрема оригінал CMR з відміткою про доставку вантажу, рахунок від 19.03.2009 р. № 19/03 на загальну суму 42 468,00 грн. та Акт прийому-передачі виконаних робіт від 19.03.09 р., які відповідач отримав 16.07.09 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач за надані послуги з міжнародного перевезення розрахувався частково, зокрема 20.07.09р. в сумі 7 000,00 грн. та 17.08.09р. в сумі 6 000,00 грн. на підставі прибуткових касових ордерів від 20 липня 2009 р. за № 4 та від 17.08.2009 р. за № 8.

На момент звернення позивача до суду сума основного боргу, становить 29 468,00 грн.

Крім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача, пеню в розмірі 8 211,88 грн., відповідно до ст..625 ЦК України інфляційні в розмірі 4 420,18 грн., 3 % річних в розмірі 4 420,18 грн., судові витрати та вартість юридичних послуг в розмірі 1 000,00 грн.

У представленому поясненні та відзиві на заяву про уточнення позовних вимог, відповідач заперечуючи позовні вимоги, покликається на те, що заявка, на яку посилається позивач, являється додатком до договору і є лише пропозицією з метою укласти договір. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується ні позивачем, ні відповідачем, що між сторонами ні договору на перевезення вантажу, ні договору транспортного експедирування у міжнародному сполученні в письмовій формі, згідно вимог норм ЦК України не укладено. Оскільки договір між позивачем та відповідачем відсутній, то заявка без договору не є дійсною.

У поданій позивачем CMR серії А без номера, не зазначено, що саме відповідач є замовником даного перевезення.

Вказана міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є Договором між перевізником з вантажовідправником та/або вантажоотримувачем, однак, позивач заявив позовну заяву про оплату за дане перевезення до СПД-ФО ОСОБА_2, а не до відправника та/або отримувача вантажу.

Графа 24 СМR серії А без номера "Вантажоодержувач" , яким як стверджує позивач, є Vida IF (ТзОВ "ВІДА-ІФ"), Ivano - Frankivskу (м. Івано-Франківськ), вказаним вантажоотримувачем не заповнена, що є порушення статті 30 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, та не може бути доказом того, що вантаж: "26. Palets Limon. 1920. Cajas Madeva"( графи: 6, 7, 8, 9 СМR А № б/н) був отриманий власне ТзОВ "ВІДА-ІФ"), м. Івано-Франківськ, інших доказів позивачем не представлено, в матеріалах справи вони відсутні.

На підтвердження виконаних зобов'язань щодо міжнародного перевезення товару, водій повинен вимагати відповідну розписку на бланку договору перевезення про прийом товару тією особою, яка реально зазначена у накладній.

Часткову оплату позивачу за вищевказане перевезення вантажу шляхом сплати готівкових коштів відповідач заперечив повністю, стверджуючи що він здійснює свою підприємницьку діяльність лише по перерахуванню грошових коштів шляхом банківських переказів, за допомогою "клієнт-банку" та не практикує видачі грошових коштів готівкою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст.311 ГК України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем протягом 10.03.2009 р.- 19.03.2009 р. було здійснено перевезення вантажу -лимонів свіжих за маршрутом Blanka-Murcia (Іспанія) -Івано-Франківськ (Україна).

Факт перевезення вантажу позивачем підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) серії А без номера, копію якої долучено до матеріалів справи.

Вказана накладна відповідає вимогам Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956 р.) (надалі -Конвенція) та законодавства України, зокрема ст. 909 ЦК України, та є належним доказом що підтверджує здійснення перевезення позивачем.

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах несуть вантажовідправник і вантажоодержувач.

Вказане перевезення здійснене на підставі факсової заявки відповідача від 06.03.2009 р. надісланої на адресу позивача, щодо перевезення вантажу за маршрутом Blanka-Murcia (Іспанія) -Івано-Франківськ (Україна), згідно якої позивач виступав би перевізником, а відповідач - замовником.

Згідно умов вказаної Заявки, позивач повинен був перевезти вантаж за вказаним у заявці від 06.03.09 р. маршрутом перевезення - Blanka-Murcia (Іспанія) -Івано-Франківськ (Україна), а відповідач -оплатити за перевезення вантажу 4 200 Євро, що в гривневому еквіваленті на день розвантаження складає 42 468,00 грн.; умови оплати послуг -протягом 10 банківських днів; технічні дані автомобіля - рефрижератор 20 т 83 м 3 заднє завантаження, температурний режим + 4С; дата і час завантаження -10.03.2009 р. на 10.00 год.

Станом на час розгляду справи у позивача відсутній належним чином оформлений між сторонами договір на міжнародне перевезення вантажу згідно якого позивач би виступав перевізником, а відповідач - замовником.

Вантажоодержувачем вантажу по даному перевезенні було ТзОВ «ВІДА-ІФ», м. Івано-Франківськ, про що свідчить графа 2 CMR серії А без номера. Окрім того, дана обставина підтверджується наявним в матеріалах справи листом Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Івано-Франківської митниці Зіняка Я.М. з якого вбачається що 17.03.2009 р. на Івано-Франківську митницю було доставлено вантаж «лимони свіжі», вага брутто 20 900 кг, перевізник - ФОП ОСОБА_1 на автомобілі д.н.з. НОМЕР_3. 19.03.2009 р. вказаний вантаж був оформлений Івано-Франківською митницею в митному режимі «імпорт»згідно з ВМД № 206000001/9/001239. Відповідно до контракту від 06.03.2009 р. № 13, покупцем даного вантажу є ТзОВ «ВІДА-ІФ»(код ЄДРПОУ 34085113, м. Івано-Франківськ, вул. Слави Стецько, буд.3, кв.1), яким відповідно і були сплачені митні платежі.

Товар отриманий вантажоодержувачем 19.03.2009 року в місті Івано-Франківську, на вул. Петлюри, 76, про що свідчить підпис на CMR серії А без номера.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року та рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2010 року у справі № 9/115 (2010), направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 26.01.2011 року зобов'язав господарський суд повно та всебічно вияснити всі обставини справи, зокрема встановити, хто був вантажоодержувачем товару, за чиєю заявкою доставлявся йому товар перевізником та чи були заперечення вантажоодержувача при отриманні товару.

З метою повного та всебічного зясування всіх обставин справи, ухвалою господарського суду від 02.03.2011 р. було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ".

Однак представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ" в судові засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, пояснень по суті спору не представив, незважаючи на те, що відповідні ухвали суду відповідно до ст. 64 ГПК України направлялися йому за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Слави Стецько, 3/1, код ЄДРПОУ 34085113).

Зважаючи на те, що в діях посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ", якому позивачем фактично надані послуги з перевезення вантажу, за які не проведено оплати в повному розмірі (часткову оплату наданих послуг позивачу та наявність правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ" з приводу даного перевезення відповідач заперечив) можливо містяться ознаки дій переслідуваних в кримінальному порядку та передбачених Кримінальним кодексом України, ухвалою господарського суду від 04.04.2011 р. було зупинено провадження у справі та надіслано відповідні матеріали в слідчі органи, зокрема в прокуратуру Івано-Франківської області (за місцем реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДА-ІФ") для проведення відповідної перевірки.

За результатами перевірки постановою від 22.02.2012 р. № 247 СДСБЕЗ Івано-Франківського МВ УМВС України в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України за відсутністю ознак складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Вказаною постановою встановлено, що 06.03.2009 року, СПД ОСОБА_2, була направлена заявка СПД ОСОБА_1, на перевезення вантажу за маршрутом перевезення Blanka-Murcia (Іспанія) -Івано-Франківськ (Україна), а СПД ОСОБА_2 зобов'язалася оплатити за перевезення вантажу 4 200 Євро, що в гривневому еквіваленті на день розвантаження складає 42 468,00 грн. З вини ОСОБА_2, до теперішнього часу у СПД ОСОБА_1, відсутній оформлений належним договір на міжнародне перевезення вантажу, згідно якого СПД ОСОБА_1 виступав перевізником, а замовником СПД ОСОБА_2 Вантажоодержувачем по даному договору було ТзОВ «ВІДА-ІФ», м.Івано-Франківськ. Вантажем по даному договору були «лимони свіжі»вагою 20 900 кг, покупцем якого виступав ТзОВ «ВІДА-ІФ».

Опитати з даного приводу ОСОБА_5, директора ТзОВ «ВІДА-ІФ»правоохоронним органам не виявилось можливим, оскільки за адресою:АДРЕСА_1 останній не проживає, ТзОВ «ВІДА-ІФ»за вказаною адресою відсутнє і свою господарську діяльність не здійснює. ОСОБА_5 систематично перединає українсько-російський кордон у напрямку Російської Федерації. Останній перетин державного кордону ним здійснено 08.10.2011 р. в сторону Російської Федерації.

Інших даних, що необхідно було з'ясувати та про що зазначено в ухвалі суду від 04.04.2011 р. про зупинення провадження у справі, слідчими органами не встановлено. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи сторонами в порядку, передбаченому КП України, не оскаржувала ся.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач покликається на те, що без договору заявка не є дійсною. Заявка містить лише інформацію про перевезення, підписання її не свідчить про наявність договірних відносин сторін. Вказана заявка вважається пропозицією зробленою з метою укласти договір перевезення вантажу.

Однак із вказаними доводами відповідача суд не може погодитися виходячи із наступного:

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки; підставами виникнення цивільних прав та обов»язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підставою виникнення господарських зобов»язань за приписами ч.1 ст.177 ГК України є договір.

Приписи ст. 207 ЦК України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Укладення господарських договорів, у відповідності з ч.1 ст. 181 ГК України, допускається у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення давнього виду договорів.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Стаття 642 ЦК України встановлює, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зважаючи на те, що позивачем здійснено перевезення згідно зазначених в надісланій йому відповідачем заявці умов, суд прийшов до висновку про те, що сторонами було узгоджено істотні умови договору перевезення (предмет, ціна, терміни), а тому твердження відповідача про те, що надіслана ним позивачу заявка на перевезення не зумовила виникнення прав та обов'язків сторін не грунтуються на приписах чинного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що вантажоодержувачем по даному перевезенню було ТзОВ «ВІДА-ІФ», м.Івано-Франківськ. Підтвердженням отримання вантажу вантажоодержувачем є проведення останнім митного оформлення, сплати митних платежів та відсутність будь-яких претензій до сторін щодо втрати/нестаці/пошкодження вантажу, тощо.

Позивач виступав перевізником, а замовником-експедитором виступав відповідач.

10.03.2009 року автомобіль позивача було завантажено вантажовідправником та складено міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) б/н, що є підтвердженням належного виконання відповідачем своїх зобов»язань в частині організації перевезення вантажу.

Згідно з ч. 4 ст. 306 ГК України, транспортна експедиція визначена допоміжним видом діяльності, пов'язаної з перевезенням вантажів, тому експедитор, відповідно до глави 65 ЦК України, є посередником між замовником і перевізником, оскільки, зокрема в силу приписів ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов"язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов"язаних з перевезенням вантажу.

Згідно із статтею 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Оскільки експедитор є посередником між замовником і перевізником, відповідно, при здійсненні перевезення вантажу, підпис і печатка експедитора у міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) не ставиться.

Вимоги ст. 930 ЦК України, щодо письмової форми договору транспортного експедирування стосуються укладення договору між експедитором та клієнтом, якому експедитор організовує перевезення; вимога щодо обов'язкового укладення письмового договору між експедитором та перевізником чинним законодавством не передбачена.

Щодо заперечень відповідача про те, що ним не здійснювалося часткове погашення заборгованості, то в додаткових поясненнях до позовної заяви представник позивача повідомив про те, що він не буде заперечувати, якщо відповідачем буде проведено повний розрахунок за надані послуги позивачем на загальну суму 42 468, 00 грн.

Статтею 33 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки представник відповідача в судові засідання з'явився, однак доказів погашення боргу в сумі 29 468 грн. не подав, тому вказана сума заборгованості підлягає до стягнення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов»язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Згідно ст. 611 ЦК України правовими наслідками порушення зобов»язання є припинення зобов'язання, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині позовних вимог про стягнення інфляційних в розмірі 4 420,18 грн. та 3% річних в розмірі 1 364,18 грн., суд вважає, що розраховані вони відповідно до ст.625 ЦК України, з урахування дати надіслання позивачем вимоги відповідачу про сплату заборгованості, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 8 211,88 грн., суд зауважує наступне.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Оскільки договір між сторонами не укладався, а в заявці слова „за прострочку платежу штраф 1%" дописані невідомою особою, то суд прийшов до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 8 211,88 грн. слід відмовити повністю у зв»язку з їх безпідставністю.

Щодо стягнення з відповідача 1 000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, суд вважає, що вимоги в цій частині не підлягають до задоволення, виходячи з того, що надання позивачу вказаних послуг (договір про надання правової допомоги № 50 від 24.06.2010 року та рахунок-фактура від 24.06.2010 р. № 20 на суму 1 000,00 грн.), не є збитками позивача в розумінні ст.ст. 224, 225 ГК України, оскільки замовлення вказаних послуг у ТзОВ „Юридична фірма „Фактотум" не є об'єктивно необхідним з метою захисту порушеного права позивача.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 526, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 625, 901, 909, 916, 929, 932 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 224, 225, 306, 307, 311 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2) суму у розмірі 35 790, 06 грн. з них:

- 29 468, 00 грн. основного боргу;

- 1 364,18 грн. 3% річних;

- 4 420,18 грн. інфляційних;

- 351, 26 грн. державного мита;

- 186, 44 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя Манюк П.Т.