Постанова

від 26.06.2012 по справі 31/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2012 № 31/21

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Чорногуза М.Г

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор»

на рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2012р.

у справі № 31/21 (суддя Качан Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-МІСІЯ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор»

про стягнення суми боргу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-МІСІЯ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор» (далі - відповідач) про стягнення 23 192 заборгованості.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.02.2012р. у справі № 31/21 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 22 791,45 грн. заборгованості та судові витрати. В іншій частині в позові відмовлено. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції з урахуванням вимог законодавства та умов договору визнав позовні вимоги доведеними та обґрунтованими.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 22.02.2012р. у справі № 31/21, а провадження припинити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування. Зокрема, скаржник вказує на те, що позивач мав надіслати відповідачу для оплати бухгалтерські документи на заявлену суму боргу, проте позивачем не виконано передумови щодо оплати. Також скаржник вказує на те, що суд неправомірно поклав всі судові витрати на відповідача при частковому задоволенні позову, проігнорував заперечення відповідача щодо неналежності квитанції кур'єрської пошти.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем суду не подано.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 26.06.2012р.

У судовому засіданні 26.06.2012р. представник позивача позов підтримав та заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідач свого представника у судове засідання 26.06.2012р. не направив, хоча повідомлявся про час та місце розгляду справи у встановленому ГПК України порядку, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення 12.06.2012р. Клопотань та заяв про поважність причин неявки представника, неможливість апеляційного перегляду справи або відкладення її розгляду до суду від відповідача не надходило.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду справи та можливість апеляційного перегляду даної справи у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2011 р. між позивачем та відповідачем підписано Заявку № 5 про надання транспортно-експедиторських послуг на узгоджене міжнародне перевезення (далі - Заявка, а.с.5).

Відповідно до змісту Заявки позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Лейпциг (Німеччина) - м. Березань (Україна), а відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити надані позивачем послуги у розмірі 2000 євро за 1 авто по безготівковому розрахунку протягом трьох банківських днів з моменту отримання від позивача оригіналів документів.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач взяте на себе зобов'язання за Заявкою не виконав, надані послуги з перевезення не оплатив, а тому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 23 192 грн.

Частково заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що заявлена сума заборгованості не відповідає дійсності, оскільки в Заявці вказано 2000 євро, а по документах 23 192 грн., оскільки відповідно до курсу євро станом на 16.06.2011р. вартість послуги має становити 22 791,45 грн. Також, відповідач вказує на те, що позивачем не було надіслано всіх необхідних для оплати документів відповідачу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у даній справі з огляду на таке.

Сторони у справі не заперечують, що між ними виникли правовідносини з умов укладеної Заявки, що за своєю правовою природою з урахуванням міжнародної товарно-транспортної накладної CMR є договором перевезення, який також містить ознаки договору про надання послуг.

Згідно зі статтею 174 ГК України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Положеннями ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином обов'язок перевізника надати послуги з перевезення, кореспондується з обов'язком замовника прийняти та оплатити ці послуги на умовах, передбачених Договором.

Частинами 1, 7 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Надання транспортних послуг та виконання позивачем Заявки підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема міжнародною товарно-транспортною накладною СMR, податковою накладною і не заперечується самим відповідачем.

Як вбачається з умов Заявки, відповідач мав здійснити оплату у розмірі 2 000 євро протягом 3 банківських днів після отримання оригіналів документів.

Згідно з доданою до позову накладною № 161898 кур'єрської пошти ТОВ «Грандекс Україна» та довідкою від 25.11.2011р. (а.с.10,11) позивач 28.09.2011р. надіслав,а відповідач 30.09.2011р. отримав: «СМR 0019227; 2 акти № ТМ-0000756; податкова накладна; рахунок-фактура № ТМ-0000756».

Отже, позивачем виставлено для оплати рахунок-фактуру № ТМ-0000756 та складено Акт здачі-прийняття робіт № ТМ-0000756 від 16.06.2011р. - на оплату послуг на загальну суму 23 192 грн.

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з запереченнями відповідача та його розрахунком, згідно якого заявлена сума заборгованості є завищеною, оскільки курс євро станом на 16.06.2011р. складав 11,395726 грн., а тому вартість послуг становить відповідно 22 791,45 грн. (2000 євро * 11,395726 грн./євро). Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано погодився з наведеними доводами відповідача та його розрахунком боргу.

Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження відповідача щодо ненадання йому всіх необхідних для оплати послуг за Заявкою документів.

Як зазначено вище, 28.09.2011р. представником позивача через кур'єрську службу доставки на адресу відповідача було доставлено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR, 2 акти здачі-прийняття робіт, податкову накладну та рахунок-фактуру на оплату 23 192 грн., які отримано представником відповідача 30.09.2011р. (а.с.10). Крім того, надіслання саме вказаних документів відповідачу позивачем підтверджується відповідною довідкою кур'єрської служби від 25.11.2011р. (а.с.11).

Доказів, які б спростовували вказані обставини відповідачем суду не надано.

Відповідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що направлення позивачем вищевказаних документів відповідачу та отримання їх останнім 30.09.2011р. з урахуванням умов Заявки щодо строків оплати за надані послуги, свідчить, що строк оплати за вказаною заявкою станом на день подання позову у відповідача настав, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги є доведеними та підлягають частковому задоволенню у сумі 22 791,45 грн., про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Посилання на неправомірне, на думку відповідача, покладення на нього судом всіх судових витрат при частковому задоволенні позову, відхиляється колегією суддів, оскільки за приписами ч. 1 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. В даному ж випадку, саме дії відповідача, який ухилився від оплати за надані йому позивачем послуги, стали підставою для виникнення спору у даній справі, а тому, покладення судом першої інстанції на відповідача всієї сплаченої позивачем суми судового збору незалежно від часткового задоволення позову, на думку колегії суддів, є правомірним та відповідає приписам статті 49 ГПК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції у даній справі, а тому відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду м. Києва від 22.02.2012р. у справі №31/21, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим і відповідає обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 22.02.2012р. у справі №31/21 без змін.

2. Матеріали справи № 31/21 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Чорногуз М.Г

Агрикова О.В.

02.07.12 (відправлено)