Постанова

від 27.06.2012 по справі 5020-9/477-468/2011-6/183

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2012 р. Справа № 5020-9/477-468/2011-6/183

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мирошниченка С.В. (головуючий), Прокопанич Г.К., Хрипуна О.О. розглянув касаційну скаргуПриватного підприємства "Ася" на постановувід 20.12.2011

Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 5020-9/477-468/2011-6/183 господарського судум. Києва за позовомПриватного підприємства "Ася" доКомунального підприємства "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської ради, Севастопольської міської ради третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:Комунальне підприємство "Благоустрій" Севастопольської міської ради провизнання права власності Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'яв.,

КП "Севастопольський комбінат благоустрою" -Жукової Є.Ю.,

Севастопольської міської ради -Коваленка О.Є.,

третьої особи -Жукової Є.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2011 (колегія суддів у складі: суддя Ковтун С.А. -головуючий, судді Смирнова Ю.М., Удалова О.Г.) позов задоволено. Визнано за ПП "Ася" право власності на частку в розмірі 9/10 на об'єкт нерухомого майна кафе-бар "Ася", що розташований на пляжі "Учкуївка" в м. Севастополі, який складається з літ. А (основне) площею по внутрішнім обмірюванням 41,5 м 2 ; літ. А1 (навіс) площею по зовнішніх обмірах 109,5 м 2 ; літ. А2 (основне) площею по внутрішніх обмірюваннях 22,2 м 2 ; літ. Б (пост охорони) площею по зовнішніх обмірюваннях 15,0 м 2 ; літ. В (душ) площею по зовнішніх обмірюваннях 34,2 м 2 ; № 1 (бордюр).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 (колегія суддів у складі: суддя Дикунська С.Я. -головуючий, судді Алданова С.О., Сітайло Л.Г.) вказане рішення скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 20.12.2011, а рішення господарського суду першої інстанції від 22.09.2011 залишити в силі. Скарга мотивована тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з урахуванням такого.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 24.03.1998 КП "Севастопольський комбінат благоустрою" та ПП "Ася" укладено договір про спільну діяльність № 147, згідно з умовами якого учасники договору на базі об'єднання майна та зусиль зобов'язались сумісно діяти для досягнення загальної господарської мети, якою є організація відпочинку громадян, їх торгове обслуговування та отримання прибутку від спільної діяльності. Керівництво спільною діяльністю взяло на себе КП "Севастопольський комбінат благоустрою" в особі служби пляжів.

Згідно з п. 2.1 договору КП "Севастопольський комбінат благоустрою" зобов'язалося на землі, яка йому належить, надати підприємцю земельну ділянку для розміщення торгового об'єкту на пляжі "Учкуївка" відповідно до опорного генерального плану забудови загальною площею 150 м 2 .

Відповідно до п.п. 2.2, 5.3 договору підприємство зобов'язалося протягом 1998 року організувати торгове місце на підставі індивідуального проекту та розпочати торгівельну діяльність, привести будівлю у відповідність до генерального плану забудови і індивідуального проекту.

Договір діє з моменту підписання його сторонами й до 24.03.2002 .

У відповідності до п.п. 3, 4 додатку № 1 до договору результатом спільної діяльності згаданої угоди є спільна діяльність з часткою власності КП "Севастопольський комбінат благоустрою" в розмірі 10% від кошторисної вартості об'єкту. ПП "Ася" не має права в односторонньому порядку продавати, передавати, закладати свою частку власності об'єкту без згоди КП "Севастопольський комбінат благоустрою".

26.06.1998 розпорядженням Севастопольської міської Ради № 129-р підтверджено право землекористування КП "Севастопольський комбінат благоустрою" на земельні ділянки міських пляжів, зокрема "Учкуївка", надано право на реконструкцію та забудову пляжних територій.

24.07.1998 актом Державної технічної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, затвердженим наказом Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю № 244 від 24.07.1998, прийнято в експлуатацію кафе-бар "Ася" з літнім майданчиком та постом охорони міліції на пляжі "Учкуївка".

Відповідно до зведеного оціночного акта від 11.04.2009, кафе-бар "Ася" складається з літери "А" кафе-бар, літери "Б" пункт охорони, літери "В" душ, літери "№ 1" інші.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач просив визнати за ПП "Ася" право власності на частку в розмірі 9/10 на об'єкт нерухомого майна кафе-бар "Ася", що розташований на пляжі "Учкуївка" в м. Севастополі.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про те, що правовідносини між сторонами у справі виникли в період дії ЦК Української РСР в редакції 1963 року. Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України (п. 4) передбачено щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з ст. 86 ЦК УРСР право власності -це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про власність" (у редакції чинній на момент будівництва та введення в експлуатацію об'єкта нерухомого майна) майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонено законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на нову річ на підставі частин 1, 2 ст. 331 ЦК України, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положеннями ст. 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлено спільну сумісну власність на майно, на підставі ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частки у праві спільної часткової власності (ст. 357 ЦК України) вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлено за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ст. 358 ЦК України).

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, в тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Враховуючи викладені вимоги, судом апеляційної інстанції було правомірно зазначено, що укладений позивачем та відповідачем-1 договір містить всі істотні умови, отже є укладеним, і недійсним в судовому порядку не визнавався.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (ст. 1134 ЦК України).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) на підставі частин 1, 2 ст. 331 ЦК України виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" під нерухомим майном слід розуміти земельні ділянки, а також об'єкти, які розташовано на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

На момент створення майна (24.07.1998) законодавство України не пов'язувало виникнення права власності на новостворене майно моментом його реєстрації, об'єкт не є результатом самовільного будівництва, позивач за договором є його співвласником. Іншим співвласником майна є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської ради (відповідач-1 є підприємством комунальної власності).

Таким чином, що кафе-бар "Ася" на пляжі "Учкуївка" побудовано ПП "Ася" під час дії договору про спільну діяльність й введено експлуатацію 24.07.1998. Згідно з додатком № 1 до договору сторони узгодили розподіл часток у майні: КП "Севастопольський комбінат благоустрою" є співвласником 1/10 частки майна, частину позивача цим додатком не визначено, лише встановлено заборону в односторонньому порядку продавати, передати свою долю та інше без дозволу другого співвласника.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності. Позивачем не надано доказів порушення відповідачами прав позивача чи оспорення ними станом на час розгляду справи цих прав.

Суд апеляційної інстанції врахував вказані вимоги закону та правомірно зазначив, що в даному випадку відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на підставі ст. 392 ЦК України.

Крім цього, відповідно до долучених до справи договорів оренди нерухомого майна, які укладались ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" та ПП "Ася", їх предметом є приміщення кафе-бару загальною площею 63,70 м 2 з літньою площадкою площею 109,50 м 2 та бордюром, положеннями якого чітко визначено порядок передачі, повернення, оплати майна тощо. Таким чином, позивач в судовому порядку намагається визнати право власності на нього, хоча п. 2.1 договору оренди заборонено передачу орендатору права власності на майно, яке передано йому в оренду, одночасно міську раду визначено власником майна тощо.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ася" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 у справі № 5020-9/477-468/2011-6/183 залишити без змін.

Суддя С. Мирошниченко

Суддя Г. Прокопанич

Суддя О. Хрипун