Постанова

від 11.06.2012 по справі 34/265

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2012 № 34/265

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Федорчука Р.В.

Лобаня О.І.

при секретарі: Криворотько В.В.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2- дов. № 09/РДГ-134 від 07.05.2012 р.;

від відповідача - ОСОБА_3 - дов. № 06-5/21 від 03.01.2012 р.

перевіривши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Екостандарт»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.02.2012 р.

у справі № 34/265 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Екостандарт»

до Комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення заборгованості в сумі 395 904,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року по справі № 34/265 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Публічного акціонерного товариства «Екостандарт» 3 333,24 грн. 3% річних, 7 749,96 грн. інфляційних втрат, а також 341,50 грн. судового збору. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Екостандарт» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року по справі № 34/265 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник апелянта в поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року по справі № 34/265 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, в судовому засіданні 16.05.2012 року представник відповідача надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.02.2002 року між Закритим акціонерним товариством «Енергогенеруюча компанія «Укр-Кан Пауер», (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ЕКОСТАНДАРТ») (далі - позивач, енергопостачальна організація) та комунальним підприємством «Київпастранс» (далі - відповідач, покупець) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 420492 (далі - договір) (а.с. 10-12, т. 1).

Відповідно до п. 1.1, 1.2, 2.2 договору № 420492 енергопостачальна організація зобов'язується виробляти та систематично поставляти теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності з покупцем для потреб опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року, яку покупець своєчасно сплачує.

Згідно з п. 6.4, 6.5 договору встановлено порядок розрахунків за теплову енергію. Відповідно до якого відповідач щомісяця з 12 по 14 число самостійно отримує у енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та рахунок-фактури на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць і самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Як встановлено п. 6.6 договору, загальна сума договору складає 2 137 416,12 грн.

Пунктом 8.2 договору Сторони зобов'язалися керуватися: Законом України «Про електроенергетику», «Правилами користування тепловою енергією», «Тимчасовими правилами обліку відпускання і споживання теплової енергії» та іншими обов'язковими для виконання нормативними документами.

Відповідно до п. 10.1 договору, він укладений на термін з 01.02.2002 року до 01.02.2003 року і вважається пролонгованим на такий же строк, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною з сторін не буде заявлено про протилежне, та при умові, якщо «покупець» до 1 серпня поточного року узгодить з «енергопостачальною організацією» обсяги споживання на наступний період.

Між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою викладено п. 10.1 договору в наступній редакції: «договір укладений на термін з 01.02.2002 року до 01.02.2003 року і вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін даного договору не заявить іншій стороні протилежне. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення (т. 1, а.с. 16).

Доказів припинення вказаного договору до суду не надано.

За остаточним розрахунком позивача - заява про зменшення ціни позову від 03.02.2012 року № 09юл/107 (т.2, а.с. 148-149) - за період з лютого 2009 року по листопад 2011 року на виконання умов договору поставлено відповідачу енергії на суму 786 712,78 грн., відповідачем сплачено 749 568,05 грн. таким чином заборгованість склала 32 912,10 грн.

За твердженням позивача, вартість використаної за період лютого 2009 року по листопад 2011 року теплової енергії сплачувалась відповідачем позивачу з порушенням умов договору № 420492, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 32 912,10 грн., з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Позивачем здійснювався розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії за грудень 2009 року на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА № 1662, 1663 від 27.11.2008 р., № 1780/1 від 25.12.2008 р. та № 127,128 від 05.02.2009 р.

Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 року, № 65/2009 від 03.02.2009 року, № 76/2009 від 09.02.2009 року зазначені розпорядження КМДА були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Розпорядженням КМДА № 230 від 02.03.2009 р. з 10.02.2009 р. поновлено у дії розпорядження № 86 від 31.01.2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007 р.

Отже, місцевий суд дійшов вірного висновку, що у такому випадку необхідно було застосовувати тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА № 86 від 31.01.2007 року в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007 року.

Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вартість теплової енергії за лютий 2009 року має становити не 94 385,08 грн., як зазначено в розрахунку позивача, а 49 219,66 грн.

Таким чином, відповідач за період з лютого 2009 року по листопад 2011 року мав сплатити не 786 712,78 грн., а 741 547,35 грн.

Враховуючи надані довідки по рахунку (т. 2, а.с. 34-62), відповідач фактично сплатив станом на листопад 2011 року 759 568,05 грн. та станом на грудень 2011 року 765 568,05 грн.

Дослідивши матеріали справи, провівши повторний розрахунок, застосувавши діючі тарифи, колегія погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що відповідач повністю погасив основну заборгованість, в сумі 741 547,35 грн., перед позивачем, а тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 32 912,10 грн. слід відмовити.

Крім суми основного боргу позивач, згідно остаточного розрахунку інфляційної складової боргу та 3% річних (т. 2, а.с. 153-154), нарахував та просить стягнути з відповідача 9 564,36 грн. інфляційної складової боргу та 3 333,24 грн. 3% річних, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Відповідно до контррозрахунку, відповідач визнає нараховані позивачем інфляційну складову боргу в розмірі 9 520,17 грн. та 3% річних в розмірі 3 206,72 грн. за несвоєчасну сплату заборгованості.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт несвоєчасного виконання зобов'язання не заперечується відповідачем.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи прострочення в перерахуванні коштів за споживання теплової енергії, судом першої інстанції зроблено перерахунок, за яким інфляційна складова боргу складає 7 749,96 грн., 3% річних складають 3 333,24 грн.

Судова колегія, провівши повторний математичний розрахунок, враховуючи, що остаточна заборгованість сплачувалась з порушенням строків, погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в сумі 7 749,96 грн., 3 % річних в сумі 3 333,24 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обставини, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року по справі № 34/265 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Екостандарт» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року по справі № 34/265 - залишити без змін.

2. Матеріали справи № 34/265 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Ткаченко Б.О.

Судді Федорчук Р.В.

Лобань О.І.