Ухвала

від 19.06.2012 по справі 2-183

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-183 Головуючий у суді у 1 інстанції - Сидоренко Номер провадження 22-ц/1890/1077/12 Суддя-доповідач - Гагін Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Гагіна М. В.,

суддів - Ільченко О. Ю., Попруги С. В.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 02 квітня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 вересня 2008 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого вона передала у позику відповідачу грошові кошти у сумі 8000 доларів США строком на три місяці, що підтверджується розпискою.

Проте, відповідач свої обов'язки по договору позики належним чином не виконала, кошти не повернула.

Просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти, які складаються з суми боргу - 63760 грн., індексу інфляції - 19636,88 грн., 3% річних - 5256,12 грн., а всього 88653 грн., а також понесені судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 02 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в сумі 63760 грн., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 5256 грн. 12 коп., а також судовий збір у розмірі 690 грн. 18 коп., витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

При цьому доводить, що відносини позики між нею та позивачем підпадають під дію Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та є валютною операцією, адже гроші були передані саме в доларах США.

Вказує, що фізичні особи, які не мають ліцензії, не мають права надавати та отримувати грошові кошти у доларах США. У жодної зі сторін спірного договору позики ліцензії не було, а тому вказаний договір суперечить вимогам законодавства щодо ліцензування валютних операцій.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконала зобов'язання з повернення коштів, а відтак право ОСОБА_2 порушене, тому відповідач повинен повернути їй взяті у борг грошові кошти. Крім того, відповідач за прострочення виконання грошового зобов'язання повинна сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки суд дійшов цих висновків повно і всебічно з'ясував обставини справи, вірно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував відповідні їм норми матеріального права.

Судом встановлено і сторонами не заперечується, що на підтвердження укладення 01 вересня 2008 року договору позики, ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 розписку про отримання у позику коштів в сумі 8000 доларів США з поверненням їх до 01 грудня 2008 року (а.с.6).

ОСОБА_1 визнає, що своє зобов'язання по поверненню суми боргу в повному обсязі не виконала.

Відповідно до ст.1046 та ч.2 ст.1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або

інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно положень ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК).

Отже, за встановлених фактичних обставин й визнання сторонами факту отримання коштів у розмірі, визначеному договором, порушення строку їх повернення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову зі стягненням 3% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності отримання сторонами договору індивідуальної ліцензії Національного банку України не ґрунтуються на пунктах «в» і «г» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки іноземна валюта в договорі позики не виступає як засіб платежу, притаманний для інших цивільно-правових угод.

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги щодо стягнення судом 3% річних від суми боргу на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки передбачені цією нормою Кодексу відсотки виступають засобом відповідальності боржника за порушення зобов'язання, а проценти, визначення яких наведено у ст.1048 ЦК України, - є платою за користування коштами, а відтак мають різне правове значення й можуть застосовуватись одночасно.

Матеріали справи не містять доказів і позивачем не визнається, що передані їй відповідачем 660 доларів США зараховані в рахунок погашення суми позики, а не відсотків за їх користування. Така позиція позивача не суперечить положенням ст.534 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо недоліків розподілу судом судових витрат у сумі 120 грн. можуть бути виправлені за правилами ст.219 ЦПК України судом першої інстанції шляхом постановлення відповідної ухвали, оскільки, зазначаючи в оскаржуваному рішенні про відшкодування позивачу судових витрат пропорційно до задоволених вимог, допущено арифметичну помилку при визначенні їх розміру.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 02 квітня 2012 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -