Постанова

від 03.07.2012 по справі 30/206-08-4135

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2012 р.Справа № 30/206-08-4135 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ткачук Є. О.

за участю представників :

ПМП „Бай Вей" ОСОБА_1.( за дорученням),

СТ „Центр"- ОСОБА_2.( за дорученням),

КП „Одеська пересувна механізована колона №8"- ОСОБА_4 (за дорученням),

Одеської міської ради -ОСОБА_5 (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Колективного підприємства „Одеська пересувна механізована колона №8" на рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2008 р. у справі № 30/206-08-4135 за позовом Приватного малого підприємства „Бай Вей" до Споживчого товариства „Центр" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеської міської ради про визнання договору дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

01.10.2008р. Приватне мале підприємство „Бай Вей" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Споживчого товариства „Центр" (далі відповідач) про визнання дійсною угоди по купівлі продажу цілісного комплексу - нежитлового приміщення кафе „Подсолнух", розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Разумовського, 60, загальною площею 466 кв.м, яке складається з 23 приміщень, розташоване на земельній ділянці площею 905 кв.м на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами по справі 15.11.2002р. та визнання права власності на цілісний комплекс - нежитлове приміщення кафе „Подсолнух", розташоване за адресою: м. Одеса, вул..Разумовського, 60, загальною площею 466 кв.м, корисною площею 437,1 кв.м, яке складається з 23 приміщень, включаючи приміщення під №№21(коридор),22 (кулінарія),23 (мийка),розташоване на земельній ділянці площею 905 кв.м.

Свої вимоги, з посиланням на ст..ст.209,219,319 -321,328,334,626-628,632,638-642, 657, 658,662,669, 670 ЦК України та ст.ст.3,48 Закону України „Про власність", позивач мотивував тим що ним на підставі договору купівлі продажу від 15.11.2002р. було придбано у власність весь вищезазначений цілісний комплекс включаючи приміщення під №№21(коридор),22 (кулінарія),23 (мийка), однак нотаріус, якій регістрував цю угоду, допустив помилку в його тексті, а саме пропустив в переліку приміщень які відчужувались по заяві власника та зазначені в технічному паспорті приміщення №№21, 22, 23, а також замість корисної площі 437,1 кв.м. була помилково зазначена площа -371,кв.м. ,замість загальної площі 466кв.м. помилково зазначена площа 446 кв.м. ,а замість земельної ділянки площею 905 кв.м. помилково зазначена площа 446 кв.м.

Відповідач у відзиві на позов не заперечував в його задоволенні і підтвердив , що він продав позивачу за договором купівлі-продажу від 15.11.2002р. цілісний комплекс - нежитлове приміщення кафе „Подсолнух", розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Разумовського, 60, загальною площею 466 кв.м, корисною площею 437,1 кв.м, яке складається з 23 приміщень, включаючи приміщення під №№21(коридор),22 (кулінарія), 23 (мийка), розташований на земельній ділянці площею 905 кв.м. і позивач сплатив йому вартість всього комплексу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.10.2008 р.(суддя Рога Н.В.) зазначений позов задоволено в повному обсягу. Суд визнав дійсною угоду купівлі-продажу цілісного комплексу - нежитлового приміщення кафе „Подсолнух", розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Разумовського, 60, загальною площею 466 кв.м, яке складається з 23 приміщень, розташоване на земельній ділянці площею 905 кв.м на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 листопада 2002р. між приватним малим підприємством „БАЙ ВЕЙ" та Споживчим товариством „ЦЕНТР". Крім того суд визнав за Приватним малим підприємством „БАЙ ВЕЙ" право власності на цілісний комплекс - нежитлове приміщення кафе „Подсолнух", розташоване за адресою: м. Одеса, вул..Разумовського, 60, загальною площею 466 кв.м, корисною площею 437,1 кв.м, яке складається з 23 приміщень, включаючи приміщення під №№ 21 (коридор), 22 (кулінарія), 23 (мийка), розташоване на земельній ділянці площею 905 кв.м. Свій висновок місцевий суд, з посиланням на норми матеріального права, які регулюють загальні питання виникнення права власності та укладання договорів, мотивував тим, що з пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що сторони укладаючи договір від 15.11.2002р. мали намір здійснити купівлю продаж всього комплексу в т.ч. приміщень №№21,22, 23, а відтак, вимоги позивача обґрунтовані.

Зазначене судове рішення сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалось і набуло законної сили.

Однак, 21.05.2012р. Колективне підприємство „Одеська пересувна механізована колона №8", яке не було учасником процесу в суді першої інстанції по цій справі і яке вважає, що зазначеним рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на це рішення у якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи свою позицію та вимогу скаржник послався у скарзі на наступне.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.08.2008р. за № 1017 йому надано дозвіл на будівництво житлового будинку за адресою м. Одеса вул. Разумовського, 60 та зобов'язано вирішити майнові питання з власниками нежитлових будівель які розташовані на ділянці під забудову. Оскарженим судовим рішенням суду збільшено розмір площі приміщень які належить позивачу та земельна ділянка під їх забудовою, а ці приміщення находяться на земельній ділянці дозвіл на будівництво на якій йому видано Скаржник зазначає, що господарський суд не мав правових підстав для визнання спірного договору дійсним, оскільки договір був нотаріально посвідченим. Скаржник також вважає, що суд не встановив ким і коли були створені приміщення №№ 21 ,22 та 23 і чи належали вони на праві власності відповідачу. Крім того, скаржник вважає що вказані позивачем правові норми і на які також послався суд задовольняючи позов носять загальний характер і не можуть бути підставою для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

До скарги заявник додав клопотання про відновлення йому строку на апеляційне оскарження посилаючись на те, що про наявність цього рішення він узнав лише в квітні 2012р., а копію його отримав 07.05.2012р.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 р. клопотання скаржника про відновлення йому процесуального строку було задоволено, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.06.2012р. об 11:30, про що скаржник та сторони були повідомлені належним чином. Крім цього, суд цією ж ухвалою зобов'язав скаржника доплатити судовий збір і роз'яснив, що у разі несплати збору у встановленому розмірі скарга може бути залишена без розгляду.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін пославшись на те, що скаржник вводить суд в оману, оскільки рішення виконкому Одеської міської ради від 21.08.2008р. за № 1017 (на яке він посилається в обґрунтування своїх вимог та на підтвердження порушення його прав) в частині виділення йому (скаржнику) земельної ділянки площею 0,1600 га скасовано постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі №2а/1522/3077/11, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011р., а саме на цій площі розташовано його (позивача) майно, і саме ця земельна ділянка виділена йому (позивачу) розпорядженням міського голови №457-01р.

Фіксація судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 12.06.2012р. підтримав скаргу і просив задовольнити її в повному обсягу.

У судовому засіданні 12.06.2012р. представник скаржника заявив клопотання про залучення до участі у справі на стадії апеляційного провадження Одеську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.06.2012р. задоволено клопотання скаржника, залучено до участі у справі на стадії апеляційного провадження Одеську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 03.07.2012р. о12:00, про що всі учасники процесу повідомлені належним чином. Цією ж ухвалою суд зобов'язав скаржника та позивача надати суду додаткові докази (документи).

Скаржник та позивач виконали вимоги ухвали суду від 12.06.2012р. надавши витребувані у них документи які були залучені до справи.

Скаржник також на виконання ухвали суду від 22.05.2012р. надав докази доплати судового збору.

В усних пояснення наданих суду в судовому засіданні 03.07.2012р. представник скаржника підтримав скаргу і просив її задовольнити.

В усних пояснення наданих суду в судовому засіданні 03.07.2012р. представники позивача (ПМП „Бай Вей") та відповідача (СТ „Центр") просили суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Представник залученої судом апеляційної інстанції третьої особи Одеської міської ради в усних пояснення наданих суду в судовому засіданні 03.07.2012р підтримав скаргу і просив її задовольнити. Він також зазначив, що дозвіл на будівництво виданий скаржнику є дійсним, а позивачу та відповідачу не виділялась земельна ділянка, на якій розташовано майно, що є предметом цього спору.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 03.07.2012р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, дослідивши фактичні обставини справи та наявні у ній докази , а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Приймаючи до уваги, що скаржник не був учасником процесу при розгляді справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідно першочергово встановити чи вирішувалось при ухваленні зазначеного судового рішення питання про його права та обов'язки, оскільки лише у цьому випадку (наявності цих умов), особа, яка не була учасником процесу, згідно приписів ч.1 ст. 91 ГПК України, має право на оскарження рішення місцевого суду в апеляційному порядку і лише в цьому випадку така скарга повинна розглядатись по суті, а в протилежному - апеляційне провадження відлягає припиненню.

З наданих суду апеляційної інстанції доказів, а саме з рішення виконкому Одеської міської ради від 21.08.2008р. за № 1017, з додатками до нього, вбачається, що скаржнику надано дозвіл на будівництво 2-секціоного 14-поверхового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями і 2-поверховим підземним паркінгом за адресою м. Одеса вул.Разумовська,60.

З викладеного вбачається, що скаржнику дозволено відповідним компетентним органом здійснювати забудову за тією ж адресою, на якій знаходиться цілісний комплекс - кафе „Подсолнух", визнання договору купівлі продажу якого дійсним та визнання право власності на який є предметом цього спору.

Вищезазначеним рішенням виконкому зобов'язано скаржника здійснити відселення громадян, що проживають в жилих будинках на ділянці під забудову а також вирішити майнові питання з власниками нежитлових будівель які розташовані на ділянці під забудову.

З викладеного вбачається, що нежитлові будівлі які знаходяться за вказаною адресою підлягають зносу, а власники цих будівель повинні отримати від забудовника ( скаржника) грошову компенсацію, розмір якої відповідно залежить в т.ч. і від загальної площі цих нежитлових будівель.

Оскільки оскарженим рішенням суд визнав право власності за позивачем на більшу площу ніж та яка була визначена у договорі купівлі-продажу від15.11.2002р. (збільшено на площу приміщень №№ 21, 22 та 23, яка складає 65,5 кв.м), то, відповідно, скаржник повинен компенсувати позивачу грошову суму з урахуванням цієї збільшеної площі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду по цій справі стосується інтересів скаржника, його прав та обов'язків , а відтак, він мав правові підстави для звернення до суду з цією апеляційною скаргою.

Посилання позивача у відзиві на скаргу на те, що спірний договір та ухвалене місцевим судом рішення не порушує і не стосується прав та інтересів скаржника, оскільки рішення виконкому Одеської міської ради від 21.08.2008р. за № 1017, на яке скаржник посилається в обґрунтування своїх вимог та на підтвердження порушення його прав в частині виділення йому (скаржнику) земельної ділянки площею 0,1600 га скасовано постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі №2а/1522/3077/11, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011р., а саме на цієї площі розташовано його (позивача) майно, і саме ця земельна ділянка виділена йому (позивачу) розпорядженням міського голови №457-01р., не може прийматись до уваги з огляду на таке.

Дійсно, зазначеними судовими рішеннями рішення виконкому Одеської міської ради від 21.08.2008р. за № 1017 в частині виділення скаржнику земельної ділянки площею 0,1600 га скасовано.

Проте, це рішення виконкому (з додатками до нього, які є його невід'ємною частиною) в частині надання скаржнику дозволу на будівництво за вказаною адресою та зобов'язання скаржника вирішити майнові питання з власниками (в т.ч. з позивачем) нежитлових будівель, які розташовані на ділянці під забудову, не скасовано , є чинним і обов'язковим для виконання скаржником, тобто за ним залишилось право на здіснення зазначеного у рішенні будівництва та обов'язок по виплаті компенсації позивачу за нежитлові приміщення які підлягають зносу, а відтак, рішення суду з цієї справі стосується прав та інтересів скаржника та суттєво впливає на його права та обов'язки, тобто справу в апеляційному провадженні відповідно до приписів ст. 101 ГПК України слід повторно розглянути по суті.

Розглядаючи справу по суті та оцінюючи рішення місцевого суду колегія судів встановила наступне.

Визнання дійсними в судовому порядку правочинів, у т.ч. двосторонніх договорів, згідно норм ЦК України можливо лише у конкретних встановлених цим кодексом випадках.

Як свідчать матеріали справи позивач звернувся до місцевого суду з позовом про визнання дійним нотаріально засвідченого договору купівлі продажу нерухомого майна.

Проте, жодна норма ЦК України та будь-якого законодавчого акту, який регулює договірні відносини та питання прав власності, не передбачає можливості визнання таких нотаріально засвідчених договорів дійсним.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними , в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Слід також зазначити, що аналіз позовних вимог позивача дозволяють зробити висновок що їх суть зводиться до того щоб суд фактично вніс зміни в текст договору, збільшивши при цьому кількість приміщень та загальну площу всіх приміщень, які були зазначені у договорі купівлі продажу від 15.11.2002р.

Проте, здійснення судом таких дій у даній правовій ситуації не передбачено чинним цивільним законодавством .

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що вказані приміщення, які згідно технічного паспорту складеного лише 16.10.2008 року та рахуються за №№ 21, 22 і 23 були в наявності (збудовані) на час укладання договору купівлі продажу від 15.11.2002р. і що вони були введені в експлуатацію і, що головне, знаходились у власності відповідача, а лише за цих умов відповідач мав право їх відчужувати, а позивач придбати.

Аналіз викладеного надають можливість зробити висновок, що зазначені приміщення були самочинним будівництвом невідомо ким (позивачем або відповідачем або іншою особою ) збудованим, а відтак, не могли бути предметом договору.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що норми цивільного законодавства, на які послався позивач у позові, а місцевий суд у рішенні, в обґрунтування задоволення цього позову, носять загальний характер щодо порядку укладання та зміни договорів, визнання та підтвердження права власності, однак, ці норми у даній правовій ситуації не можуть служити правовим обґрунтуванням для задоволення позовних вимог позивача про визнання договору дійсним, зміну та доповнення умов цього договору в т.ч. його предмету та визнання за позивачем права власності на цей змінений предмет договору, оскільки не передбачають можливості здійснення таких дій.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача необґрунтовані і обраний ним спосіб захисту його прав не відповідає чинному законодавству.

Місцевий суд задовольняючи позов не звернув уваги на зазначені обставини, не дав їм правильної оцінки і, як наслідок, дійшов до помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову та з покладанням на позивача понесених скаржником витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарсько-процесуального Кодексу України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Колективного підприємства „Одеська пересувна механізована колона №8" задовольнити.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2008 р. у справі № 30/206-08-4135 скасувати.

3) Приватному малому підприємству „Бай Вей" в позові до Споживчого товариства „Центр" про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовити.

4) Стягнути з Приватного малого підприємства МП „Бай Вей" на користь Колективного підприємства „Одеська пересувна механізована колона №8" 1341 ( одну тисячу триста сорок одна ) грн. 25 коп. понесених витрат по сплаті судового збору при поданні апеляційної скарги.

5) Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідно до цієї постанови наказ з зазначенням у ньому всіх необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 04.07.2012р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.