Постанова

від 14.06.2012 по справі 2а-2328/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2012 року 10:24 № 2а-2328/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.01.2012р. №0000192307, №0000202307

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 червня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26 січня 2012 року № 0000192307 та № 0000202307.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-2328/12/2670 та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 20 березня 2012 року, яке відкладалось на 06 квітня 2012 року, у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

У попередньому судовому засіданні 06 квітня 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позовної заяви, з посиланням на її безпідставність та просив суд відмовити у її задоволенні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 2а-2328/12/2670 до судового розгляду у судовому засіданні на 24 квітня 2012 року, яке відкладалось на 10 травня 2012 року, у зв'язку з неявкою позивача.

У судовому засіданні 10 травня 2012 року виникло питання про заміну неналежного відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на належного Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією суб'єкта владних повноважень.

Представник позивача у судовому засіданні 10 травня 2012 року підтримав клопотання відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2012 року замінено неналежного відповідача Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі міста Києва на належного Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби.

У судовому засіданні 14 червня 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнти їх в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від 26 січня 2012 року № 0000192307 та № 0000202307, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18588, 75 грн. та зобов'язання з податку на прибуток на суму 35393,75 грн.

Крім цього, позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодних доказів на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між позивачем та Приватним підприємством «Скарпель».

Крім цього, на підтвердження необгрунтованості висновків податкового органу, представниками позивача зазначено, що відповідачем не доведено, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій позивач та його контрагент, зокрема, Приватне підприємство «Скарпель» були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача у судовому засіданні 14 червня 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Доводи відповідача співпадають з висновками акту Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 03 січня 2012 року № 2/1-23-70-30573192 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з Приватним підприємством «Скарпель» за період з 01 січня 2008 року по 30 жовтня 2011 року.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представниківсторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України (ідентифікаційний код 30573192) зареєстровано як юридична особа Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією (свідоцтво про державну реєстрацію від 05 листопада 1999 року № 15200) та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Голосіївському районі міста Києва як платник податків та обов'язкових зборів.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва на підставі направлення від 13 грудня 2011 року № 4321/23-70 та наказу від 09 грудня 2011 року № 3530, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з Приватним підприємством «Скарпель» за період з 01 січня 2008 року по 30 жовтня 2011 року.

За результатами перевірки встановлені порушення Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період всього на суму 28 315,00 грн., а саме по періодах: IV квартал 2008 року у сумі 9727,00 грн., I квартал 2009 року на суму 6458, 00 грн., II квартал 2009 року у сумі 1709,00 грн., IV квартал 2009 року у сумі 3125,00 грн., I квартал 2010 року у сумі 3748,00 грн., III квартал 2010 року у сумі 3548,00 грн.; підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 14871,00 грн., а саме по періодах: січень 2009 року у сумі 3000,00 грн., лютий 2009 року у сумі 2167,00 грн., червень 2009 року 1367,00 грн., листопад 2009 року 2499,00 грн., лютий 2010 року у сумі 999,00 грн., березень 2010 року у сумі 2000,00 грн., вересень 2010 року у сумі 2839,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення від 26 січня 2012 року № 0000192307 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» Державному житлово-комунальному підприємству Національної академії наук України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 18588, 75 грн., в тому числі, за основним платежем збільшено суму грошового зобов'язання на 14871,00 грн., за штрафними санкціями - на 3717,75 грн.

Одночасно, податковим повідомленням - рішенням від 26 січня 2012 року № 0000202307 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» Державному житлово-комунальному підприємству Національної академії наук України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 35393, 75 грн., в тому числі, за основним платежем збільшено суму грошового зобов'язання на 28315,00 грн., за штрафними санкціями - на 7078,75 грн.

Як висновок проведеної перевірки, відповідач зазначає, що Приватне підприємство «Скарпель» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, тому, фінансово-господарські взаємовідносини між Приватним підприємством «Скарпель» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

При цьому, в обґрунтування фіктивності діяльності Приватного підприємства «Скарпель» податковий орган в акті перевірки посилається на порушення в.о. начальника ВД Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_2 04 червня 2010 року кримінальної справи, в межах якої встановлено, що невстановлена особа надала в ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва документи з фінансово-господарської діяльності ПП «Скарпель», а саме: декларацію з податку на додану вартість за І півріччя 2009 року, декларацію з податку на додану вартість за серпень 2009 року, декларацію з податку на додану вартість за травень 2009 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року.

Крім цього, згідно висновку спеціаліста № 222 від 25 лютого 2010 року підпис від імені ОСОБА_3 в графах наданих документів ПП «Скарпель», а саме: декларації з податку на прибуток за I півріччя 2009 року, по податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2009 року, податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року, розрахунку коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року, виконано вірогідно не ОСОБА_3, а іншою особою.

В акті перевірки, також, зазначено, що під час досудового слідства встановлено, що податкові накладні виписані від імені директора ПП «Скарпель» гр. ОСОБА_3, можуть бути складені невстановленими слідством особами з порушенням вимог пункту 18 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 23 червня 1997 року.

Таким чином, представником відповідача зазначено, що вищевикладене свідчить про відсутність у ПП «Скарпель» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним договорам підряду та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у ПП «Скарпель» створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Представник позивача зазначає, що такі висновки відповідача є протиправними, а тому податкові повідомлення - рішення від 26 січня 2012 року № 0000192307 та № 0000202307 підлягають скасуванню.

Ознайомившись із матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується із доводами позовної заяви з огляду на наступне.

Вирішуючи справу по суті суду в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України та Приватним підприємством «Скарпель», обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

З матеріалів справи вбачається, що за перевіряємий період між позивачем та Приватним підприємством «Скарпель»укладались Договори підряду за наступними номерами, а саме: Договір підряду № 02 від 10 січня 2008 року; Договір підряду № 03 від 15 січня 2008 року; Договір підряду № № 08, 09, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 від 01 лютого 2008 року; Договір підряду №№ 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 від 19 лютого 2008 року; Договір підряду № 28 від 05 березня 2008 року; Договір підряду № 30 від 02 квітня 2008 року; Договір підряду № 43 від 01 вересня 2008 року; Договір підряду № 55 від 04 листопада 2008 року; Договір підряду № 56 від 07 листопада 2008 року; Договір підряду № 04 від 09 січня 2009 року; Договір підряду № 05 від 03 лютого 2009 року; № 24 від 03 червня 2009 року; Договір підряду № 41 від 03 листопада 2009 року; Договір підряду № 02 від 10 лютого 2010 року; Договір підряду № 04 від 02 березня 2010 року; Договір підряду № 15 від 25 серпня 2010 року; Договір підряду № 16 від 02 вересня 2010 року (копії зазначені Договорів містяться в матеріалах справи).

Зі змісту вищезазначених Договорів підряду вбачається, що Підрядник (Приватне підприємство «Скарпель») за завданням Замовника (Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України) зобов'язується на свій ризик надати послуги по виконанню робіт з ремонту підлоги та укладанню лінолеуму у гуртожитку Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України по вул. Кустанайській у м. Києві, у відповідності з кошторисами, які визначені невід'ємними частинами вищезазначених Договорів, копія яких додані до матеріалів справи.

На підтвердження товарності господарських операцій, позивачем надані наступні документи, які приймаються судом та беруться до уваги при вирішення адміністративної справи по суті:

- копії Договірної ціни на будівництво ремонт підлоги та заміну лінолеуму по вул. Кустанайській, 11 (на кожний поверх) , що здійснювались у 2008-2010 роках;

- копія Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва відповідно до кожного укладеного між контрагентами Договору підряду, що перелічені вище.;

- копії Локального кошторису № 2-1-1/1 відповідно до кожного укладеного між контрагентами Договору підряду;

- копії актів приймання виконаних робіт за 2008-2010 роки, підписані контрагентами та завірені печатками;

- копії Довідок про вартість виконаних робіт за 2008-2010 роки (із визначенням місяців, в яких проводились ремонтні роботи);

- копії податкових накладних відповідно за кожним укладеним Договором підряду.

При цьому, на підтвердження дійсної оплати позивачем виконаних ремонтних робіт, представником позивача надано суду копії платіжних доручень, датованих 2008-2010 роками, згідно яких в графі «призначення платежу»зазначені «за ремонтні роботи згідно Договору підряду», а одержувачем визначено Приватне підприємство «Скарпель».

Також, представником позивача на спростування висновків акту перевірки щодо нікчемності господарських операцій із Приватним підприємством «Скарпель»надано витяг із інформаційного бюлетеню «Вісник Державних Закупівель» № 6 (304)/05.2008, зі змісту якого вбачається, що за результатами торгів (інформація про закупівлю: робота з капітального ремонту сходових клітин та поточний ремонт квартир у будинках комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва; дата акцепту - 12 травня 2008 року) переможцем за лотами 13, 14, 15, 23 та 25 визнано Приватне підприємство «Скарпель».

З огляд на вищевикладене суд не погоджується із висновком податкового органу щодо нікчемності вищезазначених угод, а саме їх невідповідність вимогам статті 241 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як вже зазначалось, представником відповідача повідомлено суд про існування кримінальної справи, в межах якої встановлено, що невстановлена особа надала в ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва документи з фінансово-господарської діяльності ПП «Скарпель», а саме: декларацію з податку на додану вартість за І півріччя 2009 року, декларацію з податку на додану вартість за серпень 2009 року, декларацію з податку на додану вартість за травень 2009 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року; а податкові накладні виписані від імені директора ПП «Скарпель» гр. ОСОБА_3, можуть бути складені невстановленими слідством особами з порушенням вимог пункту 18 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 23 червня 1997 року.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного кодексу України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів про те, що Приватне підприємство «Скарпель» ліквідоване або припинено підприємницьку діяльність даного підприємства.

Судом встановлено, що за вищезазначенимм договоромм позивачем прийняті виконані Приватним підприємством «Скарпель» роботи, отже договір було належним чином та в повному обсязі виконано.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

При цьому, суд зазначає, що у зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01 січня 2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31 грудня 2010 року.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: договори, зведені кошторисні рахунки вартості будівельних товарів, податкові накладні, акти виконаних робіт.

Згідно з підпугктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, та не спростовано представниками стоірн у судових засіданнях, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування , крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених між позивачем та Приватним підприємством «Скарпель», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правоімрно сформований податковий кредит по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Скарпель», а висновки відповідача викладені в акті перевірки про порушення Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до завищення податкового кредиту на 14871,00 грн., а саме по періодах: січень 2009 року у сумі 3000,00 грн., лютий 2009 року у сумі 2167,00 грн., червень 2009 року 1367,00 грн., листопад 2009 року 2499,00 грн., лютий 2010 року у сумі 999,00 грн., березень 2010 року у сумі 2000,00 грн., вересень 2010 року у сумі 2839,00 грн. є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є неправомірні, тому аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про скасування податкового повідомлення -рішення від 26 січня 2012 року № 0000192307.

В частині щодо виявлених порушень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період всього у сумі 28 315,00 грн., суд зазначає наступне.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем завищено валові витрати підприємства на суму 284 420,00 грн., а саме: I квартал 2008 року у сумі 83 781,00 грн.; II квартал 2008 року на суму 64 150,00 грн; III квартал 2008 року у сумі 26229,00 грн.; IV квартал 2008 року у сумі 38908,00 грн.; І квартал 2009 року у сумі 25832,00 грн.; II квартал 2009 року у сумі 6834,00 грн.; IV 2009 року у сумі 12498,00 грн.; І квартал 2010 року у сумі 14995,00 грн.; III квартал 2010 року у сумі 14193,00 грн.

На думку відповідача, враховуючи приписи абзацу 4 підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону № 334/94 - ВР, якими встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, позивачем завищено валові витрати на загальну суму 284 420,00 грн. по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Скарпель», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 71105,00 грн., а саме: а саме по періодах: IV квартал 2008 року у сумі 9727,00 грн., I квартал 2009 року на суму 6458, 00 грн., II квартал 2009 року у сумі 1709,00 грн., IV квартал 2009 року у сумі 3125,00 грн., I квартал 2010 року у сумі 3748,00 грн., III квартал 2010 року у сумі 3548,00 грн.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94 - ВР встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону № 283/97-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9. пункут 5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. статті 5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Частина 2 статті 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями рекламної продукції.

Судом вже зазначалось, що в матеріалах прави містяться копії актів виконаних робіт із визначенням сумм витрат, що підтверджує товарінсть операції за вищезазначеними Договорами підряду, укладеними мж позивачем та Приватним підприємством «Скарпель»протягом 2008-2010 років.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що Приватне підприємство «Скарпель» видало позивачу податкові накладні; вартість отриманого позивачем товару сплачена в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки підприємств, що підтверджується Актом перевірки від 03 січня 2012 року та копіями платіжних до доручень.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2012 року № 0000202307.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 26 січня 2012 року № 0000192307.

3. Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 26 січня 2012 року № 0000202307.

4. Судові витрати в сумі 539, 83 грн. присудити на користь Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Шарпакова