Ухвала

від 13.10.2014 по справі 2а-2328/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/60887/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 р.

у справі № 2а-2328/12/2670

за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 26.01.2012 р. №0000192307 та №0000202307, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 539,83 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «Скарпель» за період з 01.01.2008 р. по 30.10.2011 р., про що складено акт від 03.01.2012 р. №2/1-23-70-30573192, яким встановлено порушення позивачем вимог:

п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період на 28 315,00 грн.;

п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем завищено податковий кредит за січень, лютий, червень, листопад 2009 року та лютий, березень, вересень 2010 року на 14 871,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.01.2012 р.:

№0000192307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 17 588,75 грн., з яких 14 871,00 грн. за основним платежем та 3 717,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000202307, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 35 393,75 грн., з яких 28 315,00 грн. за основним платежем та 7 078,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту спірного періоду вартість товарно-матеріальних цінностей (послуг), отриманих від ПП «Скрапель» за нікчемними правочинами, оскільки останнім здійснювалася діяльність спрямована на вчинення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, діяльність ПП «Скарпель» є фіктивною, документи з фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства складені, підписані та подані до податкового органу невстановленими особами, що, на думку відповідача, свідчать про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним договорам підряду та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що підтверджує відсутність наміру у ПП «Скарпель» створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту по господарським операціям з надання послуг у ПП «Скрапель».

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період між позивачем та ПП «Скарпель» укладено наступні договори підряду: від 10.01.2008 р. №02, від 15.01.2008 р. №03, від 01.02.2008 р. №08, №09, №10, №11, №12, №13, №14, №15, №16, №17, від 19.02.2008 р. №20, №21, №22, №23, №24, №25, №26, №27, від 05.03.2008 р. №28, від 02.04.2008 р. №30, від 01.09.2008 р. №43, від 04.11.2008 р. №55, від 07.11.2008 р. №56, від 09.01.2009 р. №04, від 03.02.2009 р. №05, від 03.06.2009 р. №24, від 03.11.2009 р. №41, від 10.02.2010 р. №02, від 02.03.2010 р. №04, від 25.08.2010 р. №15, від 02.09.2010 р. №16.

За умовами укладених договорів ПП «Скарпель» (підрядник) за завданням позивача (замовник) зобов'язався на свій ризик надати послуги по виконанню робіт з ремонту підлоги та укладанню лінолеуму у гуртожитку, що належить позивачу та знаходиться по вул.Кустанайській у м.Києві, у відповідності з кошторисами, які визначені невід'ємними частинами вищезазначених договорів.

Товарність господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договірної ціни на будівництво: ремонт підлоги та заміну лінолеуму, здійснених у 2008-2010 роках по вул.Кустанайській, 11 (на кожний поверх); копією зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва відповідно до кожного укладеного між сторонами договору підряду; копіями локального кошторису №2-1-1/1 відповідно до кожного укладеного між сторонами договору підряду; копіями актів приймання виконаних робіт за 2008-2010 роки, підписаними сторонами та завіреними печатками, копіями довідок про вартість виконаних робіт за 2008-2010 роки (із визначенням місяців, в яких проводились ремонтні роботи), копіями податкових накладних відповідно за кожним укладеним договором підряду.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії платіжних доручень за 2008-2010 роки, згідно яких в графі «призначення платежу» зазначено «за ремонтні роботи згідно Договору підряду», а одержувачем зазначено - ПП «Скарпель», та витяг із інформаційного бюлетеню «Вісник Державних закупівель» №6(304)/05.2008, з якого вбачається що за результатами торгів (інформація про закупівлю: робота з капітального ремонту сходових клітин та поточний ремонт квартир у будинках комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва; дата акцепту - 12 травня 2008 року) переможцем за лотами 13, 14, 15, 23 та 25 визнано ПП «Скарпель».

За результатом виконання вказаних договірних відносин позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем валових витрат понесених у результаті отриманих послуг від ПП «Скарпель» з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст.5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних послуг, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту по податковим накладним, отриманим від ПП «Скрапель».

Так, відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За приписами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ПП «Скрапель».

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на наявність кримінальної справи №01-15813, порушеної за фактом підробки документів від імені службових осіб ПП «Скрапель», як на підставу протиправності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат спірного періоду, оскільки до матеріалів справи не було надано вироку у даній кримінальній справі, та вказана кримінальна справа жодним чином не стосується господарської діяльності позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 р. у справі № 2а-2328/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.