Постанова

від 04.07.2012 по справі 18/2583/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2012 р. Справа № 18/2583/11

господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Прокопанич Г.К., перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі№18/2583/11 господарського суду Полтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лаккі" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 58 081,13 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 03.07.2012 №03.07-05/489 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя -Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Прокопанич Г.К.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.11.2011 (суддя Кльопов І.Г.) відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаккі" (надалі позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі відповідач/скаржник) про стягнення грошових коштів.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 (судді: Шепітько І.І., Івакіна В.О., Пелипенко Н.М.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; вирішено стягнути з відповідача 52 200,00 грн. основної заборгованості, 979,20 грн. інфляційних втрат, 4 107,02 грн. пені, 794,91 грн. 3% річних.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

01.11.2007 між позивачем (наймодавець) та відповідачем (наймач) укладено договори оренди торгівельного місця на промислово-продовольчому ринку "Станіславський" НОМЕР_1 від 01.11.2007 та НОМЕР_2 від 27.07.2007 на виконання умов яких позивачем було передано відповідачу в оренду, відповідно, торгівельне місце площею 30 кв. м, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.11.2007 та торгівельні місця площею 150 кв. м, що підтверджується актом приймання-передачі від 15.08.2007. Вказані торгівельні місця були передані у тимчасове платне користування для здійснення наступної діяльності: розміщення гриль-кафе-бару (п. 1.3. договорів).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розмір орендної плати сторонами декілька разів змінювався, зокрема, з матеріалів справи вбачається, що додатковими угодами від 03.01.2009 до договорів оренди торгівельного місця НОМЕР_1 та НОМЕР_2 сторони домовились на період з 01.01.2009 по 31.12.2009 п. 3.1. договору викласти в редакції, відповідно до якої орендну плату наймач сплачує з урахуванням площі об'єкта найму (30 грн. за 1 кв.м. на місяць), показників індивідуальних лічильників (при наявності) та домовленістю між сторонами.

Додатковими угодами від 03.01.2009 до договорів оренди торгівельного місця НОМЕР_1 та НОМЕР_2 сторони домовились, що на період з 1.09.2009 по 30.09.2009 орендну плату за користування торгівельним місцем НОМЕР_1 встановлено на рівні 100,00 грн. за площу об'єкта найму, а за користування торгівельним місцем НОМЕР_2 -500,00 грн.

Пунктом 3.1.1. договорів НОМЕР_1 від 01.11.2007 та НОМЕР_2 від 27.07.2007 встановлено, що орендна плата сплачується наймачем у вигляді передоплати до 5 числа поточного місяця у готівковій або безготівковій формі у відповідності до виставленого наймодавцем рахунку.

Згідно з п.5.1.1. договорів оренди НОМЕР_1, НОМЕР_2 за порушення строку перерахування коштів, встановлених в п.п. 3.1.1, 3.2. наймач сплачує пеню в розмірі 2% від суми боргу за кожен день прострочення.

Предметом спору є вимога позивача стягнути з відповідача 52 200,00 грн. заборгованості з орендної плати за договорами оренди, 979,20 грн. інфляційних втрат, 4 107,02 грн. пені та 794,91 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати за договорами оренди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, виходив з того, що відповідач не користувався об'єктом оренди через обставини, за які він не відповідає, з огляду на що, застосувавши приписи ч. 6 ст.762 Цивільного кодексу України, прийшов до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження неможливості використання орендованих приміщень по вині позивача, а отже позовні вимоги є правомірними.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно за плату на певний строк.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідає умовам договору.

Наймач звільняється від плати за весь час протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч.6 ст.762 ЦК України).

Так, заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що оскільки позивач без попереджень відключив від електропостачання та водопостачання торгівельні місця НОМЕР_1, НОМЕР_2 то відповідач був позбавлений можливості використовувати об'єкт найму за призначенням.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за угодою (ст. 610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, за приписами ст. 614 ЦК України тягар доказування відсутності своєї вини лежить на особі, яка порушила зобов'язання.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на листи, адресовані позивачу від 28.03.2011, 23.05.2011, 01.06.2011 (в яких він, зокрема, просить пояснити підстави припинення постачання води, теплової та електричної енергії та відновити постачання), а також на листи, адресовані ПАТ "Полтавообленерго", Управлінню розвитку підприємницької діяльності виконавчого комітет Полтавської міської ради від 16.02.2011.

Однак, як правомірно зазначив апеляційний господарський суд, вказані листи не можуть бути доказами відключення позивачем відповідача від постачання води, теплової та електричної енергії, а інших належних доказів на підтвердження неможливості використання приміщень з вини позивача відповідачем надано не було.

Крім того, з актів приймання-передачі об'єктів оренди вбачається, що наймодавець передав, а наймач прийняв у користування торгівельні місця НОМЕР_1, НОМЕР_2 у відмінному стані та претензії у сторін відсутні.

Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд, встановивши заборгованість відповідача перед позивачем за договорами оренди торгівельних приміщень за період з 06.02.2011 по 10.11.2011, прийшов до правомірного висновку щодо відсутності підстав для застосування положень ч.6 ст.762 ЦК України та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати за вказаний період.

Крім того, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем на розмір основної заборгованості 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми ; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Отже, як встановлено апеляційним господарським судом та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання зобов'язання за договором, а тому вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Крім того, апеляційний господарський суд, встановивши, що відповідачем було порушено строки перерахування коштів, встановлених п. 3.1.1. договорів оренди, правомірно задовольнив позовні вимоги і в частині стягнення пені передбаченої п. 5.1.1. договорів оренди торгівельних приміщень НОМЕР_1, НОМЕР_2.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4 7 , 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин апеляційним господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано задоволено позов.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі №18/2583/11 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

Г.К. Прокопанич