Постанова

від 06.07.2012 по справі 18/415/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2012 р. Справа № 18/415/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача -Головко А.М., з належно оформленою довіреністю б/н від 15.05.2012 р.

відповідача -не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1953 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.12 р. у справі № 18/415/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Полтава", с. Чорнухи, Полтавська область

до Приватного підприємства "Торговий дім "Агрокам", м. Кременчук, Полтавська область

про стягнення 113 813,33 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Полтава", с. Чорнухи, Полтавська область звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача -Приватного підприємства "Торговий дім "Агрокам", м. Кременчук, Полтавської області 113813,33 грн. збитків та судові витрати. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які виражені в порушенні веденні господарської діяльності, а також вимог п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, відповідачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.05.2012 р. (суддя Білоусов С.М.) по справі № 18/415/12 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач не вчиняв порушення господарського зобов'язання за укладеним між сторонами договором, яке могло б бути підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Позивач доказів понесення ним будь-яких витрат, які відповідно до ст. ст. 224, 225 Господарського Кодексу України та ст. 22 Цивільного Кодексу України можуть включатися до складу збитків (пошкодження або втрата майна позивача, сплата ним штрафні санкції, додаткове витрачення матеріалів або неодержання прибутку) не надав та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги з мотивів та підстав, викладених в апеляційній скарзі та ін.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, надіслав до суду електронне повідомлення № 3 від 27.06.2012 р., в якому просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з відрядженням його представника.

Розглянувши дане повідомлення, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив в судове засідання іншого свого представника, крім того, доказів на підтвердження відрядження його уповноваженого представника не надав.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 15 березня 2011 року між відповідачем (постачальником) та позивачем (покупцем) укладено договір поставки № 39-03 (а. с. 7-8), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався поставляти у власність покупця мінеральні добрива (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошову суму, яка вказується в специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною і складають разом із договором єдиний документ.

15 квітня 2011 року сторони уклали додаток № 3 до договору із специфікацію № 3 (а. с. 9), відповідно до яких позивач зобов'язався поставити у власність покупця тукосуміш ИРК 6:26:30 у біг - бегах у кількості 128,00 тонн, загальною вартістю 682 880,00 грн., в т.ч. ПДВ в розмірі 113813,33 грн.

Відповідно до п. 2 додатку передбачено, що товар поставляється на умовах: СРТ, ст. Пирятин Південної залізниці (код станції 428404); пунктом 3 додатку передбачена форма розрахунку: 100% попередня оплата не пізніше 18.04.2011 року; пунктом 4 додатку встановлений термін поставки - до 01 травня 2011 року.

Платіжним дорученням № 1914 від 18 квітня 2011 року (а. с. 10) Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Полтава»здійснило оплату вартості товару, зазначеного у специфікації № 3 від 15.04.2011 року до договору в сумі 682880,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% -113 813,33 грн.

На виконання умов договору постачальником здійснювалася поставка товару на загальну суму 682880,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000064 від 30.04.2011 р. на суму 341440,00 грн., № РН-0000065 від 02.05.2011 року на суму 341440,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% -113 813,33 грн.

Як зазначає позивач, після оплати товару він на підставі п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, неодноразово звертався - до відповідача з вимогою надати податкову накладну.

Позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою № 177 від 25 листопада 2011 року (а. с. 13) про надання податкової накладної, відповідач листом № 549 від 02.12.2011 року (а. с. 14) повідомив, що причиною ненадання податкової накладної є рішення Кременчуцької об'єднаної ДПІ Полтавської області № 57, яким відповідачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість на період другої половини квітня - першої половини травня 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Кременчуцької об'єднаної ДПІ Полтавської області № 57 від 11.04.2011 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (а. с. 16), анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Торговий дім «Агрокам»з 11 квітня 2011 року в зв'язку з наявністю у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо ПП «Торговий дім «Агрокам»запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Позивач звернувся до відповідача з претензію № 30/12-1 від 30.12.2011 р. (а. с.17), в якій вимагав у триденний строк з моменту отримання цієї претензії відшкодувати збитки у розмірі 113813,33 грн. Відповідач відповів на претензію листом № 09 від 20.01.2012 року (а. с. 18), в якому залишив без задоволення вказану претензію з посиланням на те, що на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Агрокультура Полтава»йому не було відомо про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, оскільки не було отримано відповідного рішення.

Позивач вважає, що вказана обставина не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку відшкодувати заподіяні збитки позивачу, оскільки відповідно п. 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, і закон не ставить цю дату у залежність від того, була чи ні повідомлена особа податковим органом про анулювання її реєстрації. Отже, позивач вважає, що саме з 11.04.2011 року (дати анулювання ПП «Торговий дім «Агрокам»реєстрації платника податку на додану вартість), вказане підприємство не будучи зареєстрованим платником податку на додану вартість, було позбавлено права нараховувати податок на додану вартість. Також, позивач зазначає, що з листа ПП «Торговий дім «Агрокам»№ 255 на ім'я начальника Кременчуцької ОДПІ від 21.04.2011 року, вбачається, що відповідачу було відомо про анулювання його реєстрації платника податку на додану вартість принаймні з 21.04.2011 року.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач, володіючи інформацію про анулювання його реєстрації платником податку на додану вартість, не міг сплатити до бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 113813,33 грн., яка була сплачена позивачем у складі вартості товару отриманого на підставі специфікації № 3 від 15 квітня 2011 року до договору, оскільки податкові зобов'язання та сплати податку на додану вартість законом покладено тільки на платників цього податку (п. п. 14.1.156., 14.1.179 п. 14.1. ст. 14 Податкового Кодексу України), тому на думку позивача вказану суму ПДВ відповідач звернув у свою власність, не маючи на це жодних правових підстав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не вчиняв порушення господарського зобов'язання за укладеним між сторонами договором, яке могло б бути підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Позивач доказів понесення ним будь-яких витрат, які відповідно до ст. ст. 224, 225 Господарського Кодексу України та ст. 22 Цивільного Кодексу України можуть включатися до складу збитків (пошкодження або втрата майна позивача, сплата ним штрафної санкції, додаткове витрачення матеріалів або неодержання прибутку) не надав та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в цілому відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами по справі склалися відносини з поставки товару за договором № 39-03 від 15.03.2011 р.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

На виконання умов вищезазначеного договору позивач платіжним дорученням № 1914 від 18 квітня 2011 року здійснив оплату вартості товару, зазначеної у специфікації № 3 від 15.04.2011 року до договору в сумі 682880,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% -113 813,33 грн.

Приватне підприємство "Торговий дім "Агрокам" на виконання умов договору відвантажило товар (Тукосуміш 6:26:30 фас.) у кількості 128000 т. на загальну суму 682880,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000064 від 30.04.2011 р. на суму 341440,00 грн., № РН-0000065 від 02.05.2011 року на суму 341440,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% -113813,33 грн., що підтверджується копіями зазначених накладних, які долучені до матеріалів справи.

Таким чином, сторони у повному обсязі виконали господарські зобов'язання за договором.

Позивач зазначає, що після оплати товару на підставі п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України він звертався - до відповідача з вимогою надати податкову накладну.

Відповідно до вимог п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів, які перелічені у даній статті.

Відповідно до вимог п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Рішенням Кременчуцької об'єднаної ДПІ Полтавської області № 57 від 11.04.2011 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Торговий дім «Агрокам»з 11 квітня 2011 року в зв'язку з наявністю у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо ПП «Торговий дім «Агрокам»запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги доводи, що відповідачем вчинено господарське правопорушення та порушення податкового законодавства України, внаслідок яких позивачу завдано збитків в сумі 113813,33 грн., яку він просить стягнути з відповідача в повному обсязі, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224, п. 1 ст. 225 ЦК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, за загальним правилом, збитки -це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно з законом або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. При цьому позивач повинен довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача і заподіянням збитків їх розмір, та вжиття відповідних заходів щодо їх запобігання.

З урахування викладеного, господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно встановив, що понесені позивачем витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, ст. ст. 224-225 ГК України, оскільки віднесення до збитків витрат у сумі 113813,33 грн. яка є податком на додану вартість, сплаченої у вартості товару, отриманого позивачем за укладеним між сторонами договором, суперечить закону, т. я. такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинному зв'язку із правовідносинами, які існували між сторонами за договором № 39-09 від 15.03.2011. Крім того, позивачем не доведено, що його необізнаність про втрату відповідачем статусу платника податку на додану вартість позбавила його можливості придбати товар за ціною, що є меншою від ціни погодженої з відповідачем саме на суму податку на додану вартість в розмірі 113813,33 грн.

Разом з тим, сторони не надали доказів узгодження здійснення за договором платежів до бюджету, або зарахування податків однією стороною за дорученням іншої.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги позивача про скасування рішення та прийняття нового про задоволення позову позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у позові.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.12 р. по справі № 18/415/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.12 р. по справі № 18/415/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 07.05.2012 р.

Головуючий суддя (підпис) Пушай В.І.

Суддя (підпис) Плужник О.В.

Суддя (підпис) Барбашова С.В.

Згідно з оригіналом О.І. Криворученко

Помічник судді

07.07.12