Постанова

від 19.11.2012 по справі 18/415/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2012 р. Справа № 18/415/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддівКролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:Головко А.М. -за дов. від 19.03.2012р. № 871 від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Полтава" на рішеннягосподарського суду Полтавської області від 17.05.2012р. та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.07.2012р. у справі№ 18/415/12 господарського суду Полтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Полтава" доПриватного підприємства "Торговий дім "Агрокам" простягнення 113 813,33 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Полтава" (далі -позивач, ТОВ "Агрокультура Полтава") звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Торговий дім "Агрокам" (далі -відповідач, ПП "ТД "Агрокам") про стягнення 113 813,33 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.05.2012р. (суддя Білоусов С.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2012р. (головуючий суддя Пушай В.І., судді Плужник О.В., Барбашова О.І.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 11, 22, 509, 610, 614, 623, 626, 629 Цивільного кодексу України, статей 218, 224, 225 Господарського кодексу України, з огляду на те, що позивачем не доведено факт невиконання відповідачем зобов'язання за договором поставки від 15.03.2011р. № 39-03, а також факт заподіяння позивачу збитків, заявлених ним до стягнення.

Не погодившись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів статей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, статей 184, 201 Податкового кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що безпідставно отриманий відповідачем податок на додану вартість в сумі 113 813,33 грн. відноситься до додаткових витрат позивача в розумінні частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, а відтак відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу завдані у зв'язку з цим збитки.

Від ПП "ТД "Агрокам" надійшло електронне повідомлення, в якому відповідач просив розглянути справу без участі його представника, а у задоволенні касаційної скарги відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 15.03.2011р. між ПП "ТД "Агрокам" (постачальник) та ТОВ "Агрокультура Полтава" (покупець) укладено договір поставки № 39-03 (далі -договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк покупцю у власність товар (мінеральні добрива), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що вказується в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є його невід'ємними частинами і складають разом з ним єдиний документ.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору, ціна однієї метричної тонни мінеральних добрив і загальна вартість партії товару, що поставляється, вказана в додатках (специфікаціях) до цього договору. Ціна на оплачену частину товару не змінюється.

У додатку від 15.04.2011р. № 3 (специфікація № 3) до договору від 15.03.2011р. № 39-03 сторони погодили поставку тукосуміші NРК 6:26:30 у біг-бегах у кількості 128,0 тонн загальною вартістю 682 880,00 грн., в т.ч. 113 813,33 грн. ПДВ, на умовах 100 % попередньої оплати не пізніше 18.04.2011р., з терміном поставки до 01.05.2011р.

18.04.2011р. позивачем проведено оплату вартості товару за специфікацією від 15.04.2011р. № 3 у сумі 682 880,00 грн., у т.ч. 20 % ПДВ -113 813,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.04.2011р. № 1914. В свою чергу, відповідач на виконання умов договору від 15.03.2011р. № 39-03 здійснив поставку позивачу товару на загальну суму 682 880,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20 % -113 813,33 грн.), що підтверджується видатковими накладними від 30.04.2011р. № РН-0000064 на суму 341 440,00 грн. та від 02.05.2011р. № РН-0000065 на суму 341 440,00 грн.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення 113 813,33 грн. збитків, заподіяних внаслідок порушення відповідачем господарського зобов'язання за договором поставки від 15.03.2011р. № 39-03 у вигляді безпідставного включення відповідачем до вартості товару, поставленого на виконання умов додатку від 15.04.2011р. № 3 (специфікація № 3) до договору від 15.03.2011р. № 39-03, суми податку на додану вартість, за наявності даних про анулювання реєстрації ПП "ТД "Агрокам" як платника податку на додану вартість згідно рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області від 11.04.2011р. № 57.

В силу приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондуються з положеннями частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У відповідності до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В свою чергу, згідно положень статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання з поставки товару на підставі договору від 15.03.2011р. № 39-03 з урахуванням умов додатку від 15.04.2011р. № 3 (специфікація № 3) до нього, в яких сторони на власний розсуд визначили умови поставки товару, його вартість та порядок розрахунків.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статей 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що зобов'язання за договором поставки та додатку № 3 (специфікації № 3) до нього сторонами виконані належним чином та в повному обсязі, що свідчить про відсутність підстав вважати, що з боку відповідача відбулося порушення умов договору, внаслідок чого позивачу були заподіяні відповідні збитки.

Слід відмітити, що порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства.

В свою чергу, та обставина, що відповідачем було включено до вартості товару суму податку на додану вартість, за наявності даних про анулювання його реєстрації як платника цього податку, не змінює характер податкових правовідносин і не припиняє їх, а тому сплата позивачем спірної суми у складі вартості товару не може вважатися збитками в розумінні статей 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, які в свою чергу не можуть застосовуватися як правові підстави для повернення сум відповідних податків.

Крім того, у відповідності до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, у разі відмови продавця товарів надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 4 3 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що позивачем не доведено належним чином факт порушення відповідачем зобов'язання за договором поставки від 15.03.2011р. № 39-03 з урахуванням умов додатку від 15.04.2011р. № 3 (специфікація № 3) до нього, протиправності його поведінки та сам факт заподіяння позивачу збитків в розмірі 113 813,33 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованими висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з недоведенням позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної підстави для притягнення відповідача до цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Полтава" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2012р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2012р. у справі № 18/415/12 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова