Постанова

від 10.07.2012 по справі 33/5005/307/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2012 р. Справа № 33/5005/307/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач за участю представників: позивачаОСОБА_4, дов. від 04.01.2012р. відповідачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Вікові традиції" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 року у справі№ 33/5005/307/2012 господарського судуДніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Первомайський" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Вікові традиції" простягнення 144231,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

05.01.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Первомайський" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Вікові традиції" 144231,33 грн. (в тому числі 142999,20 грн. заборгованості за товар, 199,80 грн. річних, 1032,33 грн. пені), оскільки відповідач всупереч умовам договору, положенням статей 525, 526, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України не розрахувався за одержаний товар у визначений строк.

Відповідач відхилив позов, як необґрунтований, зазначивши, товар, який знаходиться у нього, за умовами договору підлягає поверненню позивачу шляхом вивезення власними силами позивача зі складу відповідача; позивач не вивіз товар, незважаючи на неодноразові повідомлення відповідача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2012 року (суддя Рудовська І.А.) припинено провадження в частині стягнення 5000 грн. відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України; з відповідача стягнуто на користь позивача 137999,20 грн. основного боргу, 199,80 грн. річних, 1032,33 грн. пені, 2884,63 грн. судових витрат.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 року (судді: Павловський П.П. - головуючий, Швець В.В., Чус О.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Вікові традиції" подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати частково, прийнявши нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 66154,19 грн. основного боргу, пені та річних пропорційно даній сумі, а у стягненні 71845,01 грн. відмовити.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення статей 34, 36 Господарського процесуального кодексу України судами не взято до уваги та не досліджено докази, що свідчать про направлення повідомлень позивачу про повернення товару; висновок господарських судів про обмеження строків на повернення позивачу товару суперечить умовам договору та положенням статті 628 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні відхилив її доводи, зазначивши про законність та обґрунтованість судових рішень; відповідач не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарським судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 21.09.2011 року позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір постачання № 21-09/11-1, відповідно до умов якого постачальник поставляє та передає у власність покупця окремі партії товару згідно з замовленням на поставку, а покупець приймає товар та оплачує його в порядку та на умовах, визначених даним договором. Покупець надає замовлення постачальнику на підставі затвердженої сторонами специфікації, що діє на дату замовлення, що містить список товарів, які постачаються за даним договором, та ціни на них.

Відповідно до пункту 2.1 договору розрахунок проводиться покупцем у безготівковій формі, в національній грошовій одиниці шляхом їх перерахування на поточний рахунок постачальника; за пунктами 2.2 та 6.6 договору покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 60 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника а за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення, від вартості поставленого але несплаченого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 4.12 договору передбачено, що, якщо продаж товару буде не відповідати очікуванням покупця з продажу даної категорії товару, покупець повертає його постачальнику; повернення товару здійснюється силами постачальника та за його рахунок протягом 5 робочих днів з моменту отримання повідомлення.

Також судами за видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (видаткова накладна № ОО-0000167 від 10.10.2011 року , товарно-транспортна накладна від 10.10.2011 року, серія 01 АААЯ № 715895; видаткова накладна № ОО-0000168 від 10.10.2011 року, товарно-транспортна накладна від 10.10.2011 року, серія 01 АААЯ № 715893; видаткова накладна № ОО-0000169 від 10.10.2011 року, товарно-транспортна накладна від 10.10.2011 року, серія 01 АААЯ № 715894; видаткова накладна № ОО-0000170 від 10.10.2011 року, товарно-транспортна накладна від 10.10.2011 року, серія 01 АААЯ № 715892, а.с. 14-21) встановлено, що на виконання умов договору та відповідно до специфікації № 1 від 21.09.2011 року позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 142999,20 грн.

Натомість відповідач поставлений товар у належний строк не оплатив, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 142999,20 грн.; під час розгляду справи відповідач платіжним дорученням від 17.02.2012 року № 167 перерахував 5000 грн.

Надаючи правову оцінку умовам укладеного сторонами договору, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за пунктом 2.2 договору після закінчення періоду відстрочення платежу у відповідача, як покупця, виникає обов'язок оплатити поставлений товар, набутий ним у власність з моменту передачі, відтак визначене пунктом 4.12 договору право відповідача повернути товар, не поширюється на товар, що якого у відповідача вже настало зобов'язання по його оплаті, підстави для звільнення відповідача від оплати за такий товар відсутні.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій з повернення товару відповідно до умов договору та положень законодавства, а також докази повернення товару.

Задовольняючи позов, господарські суди виходили з доведеності матеріалами справи фактичних обставин, що полягають у належному виконані позивачем договірних зобов'язань, настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання по оплаті товару відповідно до положень договору та приписів наведеного вище законодавства та порушення відповідачем цього зобов'язання; доводи відповідача судами відхилено, як не підтверджені належними доказами відповідно до умов договору.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору .

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому за положеннями статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами обставин, на які вони посилаються у підтвердження своїх вимог та заперечень.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, за статтею 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За частинами 1 та 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судами, за змістом пункту 2.2. договору у відповідача після закінчення строку відстрочення оплати виникає обов'язок оплати поставленого товару, тобто, в розумінні наведених вище норм, товару, що переданий відповідачу та знаходиться у його власності на відповідний момент; жодних винятків з обсягу товару, щодо якого виникає обов'язок оплати, чи іншого способу розрахунків сторонами не обумовлено. Відтак висновок господарських судів щодо можливості реалізації відповідачем права повернути поставлений товар до виникнення обов'язку оплатити поставлений товар ґрунтується на повному та всебічному аналізі умов договору, положеннях законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Судами також встановлено, а доводами касаційної скарги не спростовано, що відповідач не надав жодних доказів неналежного виконання позивачем умов договору, порушення ним своїх договірних зобов'язань; письмові документи, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, правомірно не взяті судами до уваги, як такі, що не доводять вчинення дій з повернення товару відповідно до пункту 4.12 договору з урахуванням пункту 2.2 договору.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, та правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Вікові традиції" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2012р. у справі № 33/5005/307/2012 Господарського суду Дніпропетровської області та рішення Дніпропетровської області від 21.02.2012р. залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач