Постанова

від 05.07.2012 по справі 41/490

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2012 № 41/490

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Коршун Н.М.

Куксова В.В.

за участю представників:

від прокуратури: Волік О.Л. - прокурор відділу Прокуратури м. Києва,

від позивача: представник не з'явився,

від відповідача 1: Безносик А.О.- представник за довіреністю,

від відповідача 2: представник не з'явився.

від відповідача 3: Юморанов Д.І.- представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2012р.

у справі №41/490 (головуючий суддя Спичак О.М., судді: Бойко Р.В., Смирнова Ю.М.)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до 1.Київської міської ради, 2.Обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельного кооперативу «Автоспілка», 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Еко»

про визнання недійсним рішення Київської міської ради №360/2429 від 08.10.2009р., визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання відсутності права,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2011 року Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України звернувся з позовом про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 08.10.2009 №360/2429 «Про передачу обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу «Автоспілка» у власність земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м.Києві»; визнання недійсним, виданий обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу «Автоспілка», державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №903731, зареєстрований 18.03.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00328; визнання відсутності у обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельному кооперативу «Автоспілка» права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м.Києві, площею 31,84 га, кадастровий номер 8000000000:79:096:0018, вартістю 71 172 741,54 грн.; визнання недійсним виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Грін Еко» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №794081, зареєстрований 25.05.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00333; визнання відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Еко» права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м.Києві, площею 31,84 га, кадастровий номер 8000000000:79:096:0018, вартістю 71 172 741,54 грн.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 27.04.2012р. у справі №41/490 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом норм матеріального права, що відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідачем 3 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідач 1 та 2 не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія встановила наступне.

08.10.2009 р. Київською міською радою прийнято рішення № 360/2429 "Про передачу обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу "Автоспілка" у власність земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі м. Києва.

Зазначеним рішенням Київської міської ради № 360/2429 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу "Автоспілка" для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі м. Києва.

Пунктом 2 вказаного рішення передано обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу "Автоспілка", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у власність земельну ділянку площею 31,84 га для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Також, вказаним рішенням, Обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу "Автоспілка" зобов'язано виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 91 Земельного кодексу України; у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки; питання відшкодування відновної вартості зелених насаджень (акт попереднього обстеження зелених насаджень від 16.02.2009 N 262) та інші питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку; питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 06.03.2009 N 124/1179 "Про бюджет міста Києва на 2009 рік"; у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному Правилами забудови м. Києва; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 23.12.2008 N 19-15249 та від 27.01.2009 N 09-897, Київської міської санепідстанції від 02.07.2009 N 4225, управління охорони навколишнього природного середовища від 27.04.2009 N 071/04-4-22/1497/1, Головного управління охорони культурної спадщини від 14.05.2009 N 2999, Головного управління земельних ресурсів від 07.10.2009 N 05-5137.

В пункті 4 даного розпорядження попереджено землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

Так, на підставі вказаного рішення ОК ГБК "Автоспілка" отримав державний акт серії ЯЖ № 903731 на право власності на земельну ділянку площею 31,84 га, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю 18.03.2010 року за № 07-8-00328.

Згідно із протоколом № 2 від 20.04.2010 року загальних зборів учасників ТОВ "Грін Еко", статутний капітал вказаного товариства було збільшено за рахунок додаткових вкладів його учасників. Зокрема, вкладом ОК ГБК "Автоспілка" є земельна ділянка площею 31,84 га, розташована на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:79:096:0018, що належить ОК ГБК "Автоспілка" на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903731, зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю 18.03.2010 року за № 07-8-00328.

На підставі вказаного протоколу загальних зборів, Статуту ТОВ "Грін Еко", товариство отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 794081, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 25.05.2010 року за № 07-8-00333.

Заступник прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України звернувся з позовом про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 08.10.2009 №360/2429 «Про передачу обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу «Автоспілка» у власність земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м.Києві»; визнання недійсним, виданий обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу «Автоспілка», державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №903731, зареєстрований 18.03.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00328; визнання відсутності у обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельному кооперативу «Автоспілка» права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м.Києві, площею 31,84 га, кадастровий номер 8000000000:79:096:0018, вартістю 71 172 741,54 грн.; визнання недійсним виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Грін Еко» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №794081, зареєстрований 25.05.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00333; визнання відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Еко» права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м.Києві, площею 31,84 га, кадастровий номер 8000000000:79:096:0018, вартістю 71 172 741,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що оскаржуване рішення Київської міської ради № 360/2429 від 08.10.2009 р. було прийняте в порушення статей 41, 54, 112, 123 Земельного кодексу України, оскільки на момент прийняття даного рішення проект землеустрою не містив всіх необхідних погоджень.

Також, на думку прокурора, відповідно до ст. 41 Земельного Кодексу України та ч. 4 ст. 37 Закону України "Про кооперацію" спірна земельна ділянка не могла бути передана ОКГБК "Автоспілка" у зв'язку з особливим порядком набуття права власності гаражно-будівельними кооперативами на земельні ділянки і неможливістю подальшого розпорядження ними інакше ніж для цілей, передбачених їх статутною діяльністю.

Крім того, прокурор посилається на Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо розвитку Державного музею народної архітектури та побуту України" від 25.06.2007 №553/2007, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" та Інструкцію по організації зон охорони нерухомих пам'ятників історії і культури СРСР, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР №33 від 24.01.1986 р., відповідно до яких відведена земельна ділянка входить у межі території зон охорони Національного музею архітектури та побуту НАН України.

В свою чергу, відповідачі проти задоволення позовних вимог та апеляційних доводів заперечують та просять в задоволенні позову та апеляційної скарги відмовити, стверджуючи, що рішення щодо відведення земельної ділянки прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, так як на момент його прийняття Київською міською радою був повністю дотриманий встановлений порядок її відведення.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 та 2 ст.4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до ст.12 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зі статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

З положень пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України вбачається, що до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. До клопотання додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу. Розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду). Погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється: затвердження проекту відведення земельної ділянки; вилучення (викуп) земельних ділянок у землекористувачів (землевласників) із затвердженням умов вилучення (викупу) земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням категорії земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки.

Згідно із ч.7 ст.151 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року) відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

З положень ч.8 та 9 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року) слідує, що проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 24 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року) житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

У відповідності до підпунктів 8-10 пункту б частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Як вбачається з наданого проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, відповідачем 2 були отримані відповідні погодження та висновки, а саме: Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 07.10.2009 р. № 05-5137 щодо погодження землевідведення; висновки-погодження Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві № 071/04-4-22/1497/1 від 27.04.2009р. та № 071/04-4-22/1497 від 27.04.2009р.; Комунального об'єднання "Київзеленбуд" № 148-1770 від 05.06.2009 року та № 148-2519 від 12.08.2009 року; лист-погодження Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради № 2999 від 14.05.2009 року та № 178 від 15.05.2009 р. (про що свідчить відповідна відмітка на титульній сторінці проекту землеустрою № ТПВ-8650 від 12.10.2009 р.); висновок Київської міської санепідемстанції № 4225 від 02.07.2009 року; Комунальної організації "Центр містобудування та архітектури" № 148-1770 від 05.06.2009 року та № 148-2519 від 12.08.2009.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що проект землевідведення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу "Автоспілка" розроблений та погоджений у відповідності до вимог ст. 118, 123, 151 Земельного кодексу України.

Стосовно доводів прокурора в обґрунтування заявленого позову та апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Спірними рішеннями, окрім іншого, відповідача 2 було зобов'язано виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 91 Земельного кодексу України, зобов'язано дотримуватись вимог, викладених у вищезазначених погодженнях та висновках, попереджено про можливість припинення права користування землею у випадку її використання не за цільовим призначенням.

Відповідно до ч.1 ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі, зокрема, зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначено, що використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини, є підставою для припинення права користування останньою.

Пунктом б) частини 1 статті 143 Земельного кодексу України визначено, що не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку.

Оскільки оскаржуваним рішенням відповідача 2 зобов'язано було дотримуватись вимог, викладених у відповідних висновках та погодженнях проекту землеустрою, наданих органами, переліченими у даному рішенні, то у випадку порушення вимог, викладених у вищезазначених погодженнях та висновках, чи використання земельної ділянки з порушенням цих вимог, право власності на земельну ділянку може бути припинено.

Судовою колегією не приймається посилання прокурора на порушення ст. 41 Земельного кодексу України та Закону України "Про кооперацію", виходячи з наступного.

Згідно із ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

У відповідності до ст.6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про кооперацію" кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює); для юридичної особи - прізвище, ім'я та по батькові уповноваженого представника юридичної особи, дані про державну реєстрацію, що підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію або його нотаріально завіреною копією, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

З пункту 2.1.1 Статуту ОКГБК "Автоспілка", зареєстрованого Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією вбачається, що метою створення кооперативу є забезпечення гаражами членів кооперативу шляхом будівництва індивідуальних та багатоповерхових гаражів за власні кошти або за допомогою банківського кредиту, будівництво гаражів, паркінгів, побутових і господарських приміщень для потреб і за рахунок коштів членів кооперативу та інше. З вказаного Статуту вбачається, та не заперечується прокуратурою, що членами кооперативу було три фізичні особи, юридичну особу було створено та зареєстровано у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 2 Рішення Київської міської ради "Про затвердження містобудівних обґрунтувань" від 17 вересня 2009 року № 58/2127, внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 N 370/1804, та Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 N 806/3381. При цьому, пунктом п. 13 Додатку до вказаного рішення затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва гаражно-будівельного кооперативу на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі м. Києва Гаражно-будівельного кооперативу "Автоспілка".

Таким чином, в процесі розгляду справи не знайшло підтвердження посилання прокуратури на порушення Генерального плану міста Києва та відсутність містобудівного обґрунтування, як того вимагає ст. 41 Земельного кодексу України, оскільки зміни до Генерального плану міста Києва та містобудівне обґрунтування були затверджені Київською міською радою до прийняття оскаржуваного рішення.

Також, судова колегія вважає необґрунтованим посилання прокуратури на ст. 127 Земельного кодексу України та Рішення Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 810/3385 "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві", виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 127 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Отже, зазначена стаття регулює саме питання продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) і не регулює питання відведення земельних ділянок для потреб кооперативів в порядку, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України.

Згідно із п. 2.1 рішення Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 810/3385 "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві", на який посилається прокурор у поданій позовній заяві (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року), набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, та земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні).

Таким чином, вказаний пункт рішення регулює питання набуття права оренди земельних ділянок і не регулює питання надання у власність земельних ділянок для потреб кооперативів шляхом відведення в порядку, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України.

Стосовно посилань прокурора на Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо розвитку Державного музею народної архітектури та побуту України" від 25.06.2007 №553/2007, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" та Інструкцію по організації зон охорони нерухомих пам'ятників історії і культури СРСР, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР №33 від 24.01.1986 р., відповідно до яких відведена земельна ділянка входить у межі території зон охорони Національного музею архітектури та побуту НАН України, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 54 Земельного кодексу України навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Таким законом є Закон України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до ст. 32 якого з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно із ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.

Таким центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини є Міністерство культури України, до виключних повноважень якого і належить питання визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток національного значення (в тому числі Музею народної архітектури та побуту НАН України), проте виключно в порядку, затвердженому самим Міністерством культури України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Міністерством культури України прийнято порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них, у зв'язку з чим і зважаючи на ст. 19 Конституції України, посилання прокуратури на порушення режиму використання зон охорони Музею народної архітектури та побуту НАН України є безпідставними.

Відповідно до п. 3.4.2. розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" район селища Вільний, схили гори в районі Пирогово, вул. Червонопрапорна, вул. Китаївська, район Музею народної архітектури та побуту України відноситься до зони охоронюваного ландшафту.

Пункт 13 Статусу історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва, додатку до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979, визначає, що в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно впливає на характер ландшафту. Передбачається збереження, регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, знесення дисгармонуючих будинків і споруд, що спотворюють історичний ландшафт. Проектування та будівництво нових житлових районів, промислових та інших об'єктів обмежується.

Таким чином, вказане розпорядження не встановлює обмежень щодо відведення спірної земельної ділянки, а містить лише обмеження щодо подальшого проектування та будівництва.

Проаналізувавши Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо розвитку Державного музею народної архітектури та побуту України" № 553/2007 від 25.06.2007 року, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний документ не містить заборони щодо відведення земельних ділянок в межах охоронних зон Державного музею, а тому посилання на порушення даного Указу Президента є безпідставним.

Також, судовою колегією не приймаються посилання прокуратури на Інструкцію по організації зон охорони нерухомих пам'ятників історії і культури СРСР, затвердженого Наказом Міністерства культури СРСР № 33 від 24.01.1986 року, оскільки прокуратура не надала суду вказаний акт, він відсутній в базі "Законодавство України" на офіційному веб-сайті Верховної ради України, вказаний нормативний акт не значиться як чинний на офіційних веб-сайтах Міністерства культури України і Міністерства юстиції України і прокуратура не надала доказів його чинності станом на сьогоднішній день.

Крім того, необґрунтованим є посилання прокуратури на відведення спірної земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення, оскільки рішенням Київської міської ради "Про затвердження містобудівних обґрунтувань" від 17 вересня 2009 року № 58/2127 було внесено відповідні зміни до Генерального плану міста Києва, яким спірна земельна ділянка була віднесена до земель житлової та громадської забудови.

Судовою колегією також не приймаються посилання прокурора на порушення ст. 150 Земельного кодексу України, виходячи з наступного.

Стаття 150 Земельного кодексу України встановлює, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Згідно із ст. 53 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів, архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 360/2429 від 08.10.2009 року) навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що відповідно до вказаних вище норм до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких безпосередньо розташовані перелічені у ст. 53 Земельного кодексу України об'єкти історико-культурного призначення. В свою чергу земельні ділянки в межах встановлених охоронних зон, створених навколо таких об'єктів, не відносяться до земель історико-культурного призначення лише в силу факту розповсюдження статусу такої охоронної зони на дані земельні ділянки і відповідно ані до земель історико-культурного призначення, ані до особливо цінних земель не належать.

При цьому, частини 2 та 3 ст. 150 Земельного кодексу України визначають порядок вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель для будівництва.

Згідно із ст. 146 Земельного кодексу України викуп земельних ділянок для суспільних потреб, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

З положень статті 149 Земельного кодексу України вбачається, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Таким чином, стаття 150 Земельного кодексу регулює саме питання вилучення (викупу) земельних ділянок і встановлює відповідні обмеження щодо вилучення (викупу) особливо цінних земель.

Судова колегія також не приймає до уваги посилання прокурора на постанову про порушення кримінальної справи, оскільки відповідно до ст. 35 ГПК України лише вирок суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про кооперацію"власність кооперативних організацій є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом.

Даному положенню Закону України "Про кооперацію" дано офіційне тлумачення відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію"(справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) від 11.11.2004 р. N 16-рп/2004, яким Конституційний Суд України визначив, зокрема, наступне: "1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" в контексті частини четвертої статті 13, частини четвертої статті 41 Конституції України і в системному зв'язку із статтею 48 Закону України "Про власність", статтею 328 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що:

- недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об'єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та законами України;

- гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності;

- право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності.

Вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами стосовно конкретних об'єктів власності, в тому числі майнових ринкових комплексів споживчої кооперації, є компетенцією судів загальної юрисдикції".

Згідно із ст. 19 Закону України "Про кооперацію" для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Стаття 22 Закону України "Про кооперацію" встановлює, що земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства, обслуговуючий кооператив гаражно-будівельний кооператив "Автоспілка" на підставі протоколу № 2 від 20.04.2010 року загальних зборів учасників ТОВ "Грін Еко" вніс земельну ділянку площею 31,84 га, розташовану на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:79:096:0018, до статутного фонду ТОВ "Грін Еко".

Судовою колегією також встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Грін Еко" виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 794081, зареєстрований 25.05.2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого орагну Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00333 з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу. Таким чином, вимоги законодавства щодо використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням дотримано.

З частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України вбачається, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до положень ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 228 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки рішення Київської міської ради, на підставі якого обслуговуючий кооператив гаражно-будівельний кооператив "Автоспілка" набув право власності на земельну ділянку є чинним, інших доказів в обґрунтуванні недійсності правочину щодо внесення земельної ділянки до статутного фонду ТОВ "Грін Еко" не надано, судова колегія приходить до висновку, що підстави для визнання недійсним виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Грін Еко" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 794081, зареєстрованого 25.05.2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00333, відсутні, а отже позовна вимога в частині визнання відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Еко" права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:79:096:0018 задоволенню також не підлягає.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 2 ГПК України вставлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно із ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення Київської міської ради, на підставі якого відповідач 2 набув право власності на спірну земельну ділянку не визнано в судовому порядку недійсними, а також зважаючи на те, що вимога про визнання відсутності права може бути заявлена лише в інтересах Київської міської ради, яка в даній справі має процесуальний статус відповідача, судова колегія приходить до висновку, що підстави для задоволення позову в частині визнання відсутнім права та визнання недійсним акту також відсутні.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України на рішення Господарського суду м.Києва від 27.04.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 27.04.2012 року у справі №41/490 залишити без змін.

3. Матеріали справи №41/490 направити до Господарського суду м.Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Авдеєв П.В.

Судді Коршун Н.М.

Куксов В.В.