Ухвала

від 20.02.2013 по справі 41/490

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

20 лютого 2013 р. № 41/490

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКозир Т.П., суддів:Заріцької А.О., Малетича М.М., Могил С.К., Шевчук С.Р., розглянувши заявуЗаступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 06.11.2012 у справі№ 41/490 за позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до 1. Київської міської ради; 2. Обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельного кооперативу "Автоспілка"; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Еко" про визнання недійсним рішення Київської міської ради №360/2429 від 08.10.2009, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання відсутності права

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради, Обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельного кооперативу "Автоспілка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Еко" про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 08.10.2009 №360/2429 "Про передачу Обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу "Автоспілка" у власність земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м. Києві"; визнання недійсним виданого Обслуговуючому кооперативу гаражно-будівельному кооперативу "Автоспілка" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903731; визнання відсутності у Обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельного кооперативу "Автоспілка" права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м. Києві, площею 31,84 га; визнання недійсним виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Грін Еко" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 794081; визнання відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Еко" права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Червонопартійній у Голосіївському районі м. Києва, площею 31,84 га.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2012 у справі № 41/490, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2012, у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2012 у справі № 41/490 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Заступник Генерального прокурора України звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2012 у справі № 41/490, в якій просить вказану постанову, постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 15.11.2011 у справі № 9/60, від 15.11.2011 у справі № 50/175, від 27.05.2010 у справі № 16/201-21/74 та від 06.11.2012 у справі № 51/520, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, а саме: положень указу Президента України від 25.06.2007 № 553/2007, статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 53, 54, 150 Земельного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2012 у справі № 41/490, про перегляд якої подано заяву, вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про: визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради про передачу у власність відповідачу-2 земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу; визнання недійсним виданого відповідачу-2 державного акта на право власності на вказану земельну ділянку; визнання відсутності у відповідача-2 права власності на спірну земельну ділянку; визнання недійсним виданого відповідачу-3 (внаслідок внесення відповідачем-2 спірної земельної ділянки, як вклад у статутний капітал відповідача-3) державного акта на право власності на спірну земельну ділянку та визнання відсутності у нього права власності на спірну земельну ділянку.

При цьому, здійснюючи правову оцінку правомірності надання міською радою у власність спірної земельної ділянки відповідачу-2 для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражно-будівельного кооперативу, Вищий господарський суд України виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що спірна земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови, що спростовує доводи позивача щодо наявності обмежень для її відведення в силу належності до земель історико-культурного призначення. А отже, враховуючи, що оспорюване рішення Київської міської ради прийнято в межах її повноважень та у відповідності до законодавства, проект землевідведення земельної ділянки відповідачу-2 розроблений та погоджений у відповідності до вимог статей 118, 123, 151 Земельного кодексу України, то суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним спірного рішення ради та, відповідно, відсутності підстав для задоволення похідних позовних вимог.

Водночас, у постановах від 15.11.2011 у справі № 9/60 та від 15.11.2011 у справі № 50/175 Вищий господарський суд України підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради про передачу на підставі статті 41 Земельного кодексу України земельних ділянок обслуговуючому кооперативу (відповідачу-2) для житлової забудови, оскільки судами встановлено, що відповідач-2 не створювався, як житлово-будівельний кооператив відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР, а отже у міської ради були відсутні підстави для надання спірних земельних ділянок відповідачу-2 в порядку статті 41 Земельного кодексу України.

У постанові від 27.05.2010 у справі № 16/201-21/74 суд касаційної інстанції прийшов до висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним пункту рішення Київської міської ради, яким було припинено право користування позивача спірною земельною ділянкою та передано її в довгострокову оренду відповідачу-1. При цьому, Вищий господарський суд України, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що: проект відведення спірної земельної ділянки відповідачу-1 не містив обов'язкових погоджень, передбачених чинним законодавством, зокрема Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт; відсутня добровільна відмова позивача від права постійного користування спірною земельною ділянкою в розумінні статті 142 Земельного кодексу України, що свідчить про те, що оскаржуваний пункт рішення прийнятий місцевою радою з перевищенням своїх повноважень та всупереч вимог законодавства.

З постанови від 06.11.2012 у справі № 51/520 вбачається, що Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування рішення Київської міської ради про передачу відповідачу-1 у довгострокову оренду та наступного рішення про продаж відповідачу-1 земельної ділянки для реконструкції житлових будинків та будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгами (в частині, що стосується доводів заявника). При цьому, суд касаційної інстанції виходив із встановлених апеляційним господарським судом обставин справи про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення та входить в ансамбль Софійського собору, який внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у зв'язку з чим всі перетворення в охоронній зоні мають відбуватися у відповідності до Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної ради Української РСР "Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини" № 6673 від 04.10.1988. Отже, врахувавши, що у матеріалах проекту відведення та продажу спірної земельної ділянки відсутні докази про інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про вилучення земельної ділянки з архітектурної охоронної зони та передачі її в користування і продаж відповідачу-1 для будівництва адміністративно-готельно-житлового комплексу, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що оскаржувані рішення щодо спірної земельної ділянки прийняті місцевою радою з порушенням вимог законодавства.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Відмовити Заступнику Генерального прокурора України у допуску справи № 41/490 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяТ. Козир Судді: А. Заріцька М. Малетич С. Могил С. Шевчук

KAСАЦІЯ до ВСУ (08.04 - розгляд)