Постанова

від 18.07.2012 по справі 7/17-4391-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2012 р.Справа № 7/17-4391-2011 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренко

суддів В.І. Жекова,

О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від ДПІ у Малиновському районі - Гусарова А.В.

від ТОВ "ДЛМ" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

на ухвалу господарського суду Одеської області від 27.12.2011 р.

у справі № 7/17-4391-2011

за заявою: товариства з обмеженою відповідальністю „ДЛМ"

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.12.2011 р. (суддя Лепеха Г.А.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс товариства з обмеженою відповідальністю „ДЛМ" (далі також -ТОВ „ДЛМ", Боржник, Банкрут); припинено юридичну особу ТОВ „ДЛМ"; кредиторську заборгованість Банкрута списано як безнадійну; вимоги, незадоволені за відсутністю майна, визнано погашеними; припинено повноваження ліквідатора банкрута -Кострикіної Л. О. та провадження по справі.

Вказана ухвала прийнята на підставі висновків місцевого господарського суду, що Банкрут підлягає ліквідації, а кредиторські вимоги слід вважати погашеними, оскільки майна ТОВ „ДЛМ" не виявлено, а згідно наданого ліквідаційного балансу активи та пасиви Банкрута відсутні.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси (далі також -ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, ДПІ, Скаржник) звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити рішення до державного реєстратора за адресою місцезнаходження Боржника для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про скасування запису про ліквідацію ТОВ „ДЛМ".

Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали було порушено норми матеріального і процесуального права, неналежним чином досліджено обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, Скаржник вказує, що ДПІ не отримувало жодного процесуального документу по справі та жодного повідомлення ліквідатора, на підставі чого судом було порушено передбачені п. 78.1.7 ст. 78 Податкового кодексу України права ДПІ щодо проведення перевірки Боржника.

Разом з апеляційною скаргою ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було подано клопотання про відновлення строку апеляційного оскарження вказаної ухвали місцевого господарського суду від 27.12.2011 р.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2012 р. (головуючий суддя Лавриненко Л.В., судді Картере В.І., Пироговський В.Т.) у задоволені вищезазначеного клопотання ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було відмовлено, на підставі чого апеляційну скаргу і додані до неї документи повернуто Скаржнику.

Постановою Вищого господарського суду від 12 червня 2012 р. задоволено касаційну скаргу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, ухвала апеляційної інстанції від 23.04.2012 р. скасована, а справу направлено до Одеського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03 липня 2012 р. апеляційна скарга ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийнята до провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника ДПІ, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Згідно до положень ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови.

Апеляційна інстанція вважає, що названа ухвала прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а місцевим господарським судом визнані встановленими обставини справи, які мають значення для вирішення спору, що матеріалами справи взагалі не доводяться. Відтак, оскаржувана ухвала, згідно до приписів ч. 1 ст. 104 ГПК України, підлягає скасуванню.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 51 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якщо вартості майна боржника -юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. Отже, лише у разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Приписами ч. 4 ст. 105 ЦК України ( в її редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що комісія з припинення юридичної особи розміщує в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, яка припиняється, повідомлення про припинення такої юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи; комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Частиною 1 ст. 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку з закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (частина 3 статті 110 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 111 ЦК України законодавець встановив, що ліквідаційна комісія, після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами, складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За змістом ч. 5 ст. 60 ГК України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Отже, враховуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника у порядку статті 51 Закону банкрутство є: оцінка вартості наявного майна боржника; публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості; повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливе лише після закінчення наведеного вище строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.

Приймаючи до уваги наведені вище вимоги чинного законодавства та судової практики, судова колегія приходить до висновку, що вказані вище докази повинні бути надані заявником господарському суду саме при порушенні справи про банкрутство за спрощеною процедурою. Такої правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема в своїй постанові від 26.10.2010 р. у справі № 32-7/228-10-2655, де касаційна інстанція зазначає, що дослідження зазначених вище обставин необхідно для з'ясування наявності чи відсутності підстав саме для порушення провадження у справі про банкрутство за правилами статті 51 спеціального Закону, а вказані обставини, виходячи з вимог Закону, повинні бути в наявності та з'ясовані безпосередньо на момент порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою.

Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду, наведена ним також і в постанові від 22.02.2012 р. по справі № 7/17-3135-2011, в якій суд касаційної інстанції, крім іншого, наголосив, що в разі, коли до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 51 Закону про банкрутство не додані документи, які повинні бути додані саме на момент звернення із такою заявою, то такі документи не можуть бути витребувані судом після порушення справи про банкрутство .

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, Боржником під час звернення до місцевого господарського суду із заявою про банкрутство наведені вище вимоги чинного законодавства виконані не були. Так, зокрема зміст самої заяви не відповідає вимогам, встановленим ст. 7 Закону про банкрутство, зокрема Боржником не наведено у ній а ні найменування та поштових адрес його кредиторів, а ні викладу обставин, які підтверджують неплатоспроможність Боржника.

Всі документи, подані Боржником в якості доказів неплатоспроможності, що були додані до заяви (а. с. 5-24), надані у вигляді копій, які належним чином не завірені (містять лише копію печатки Боржника), а тому не відповідають вимогам ст. 36 ГПК України і не можуть вважатись письмовими доказами у даній справі.

Також матеріали заяви не містять належних доказів дотримання Боржником процедури позасудової ліквідації, зокрема доказів письмового повідомлення всіх відомих кредиторів про припинення Боржника, у тому числі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси.

Крім того, судовою колегією встановлено, що надана до суду першої інстанції ніким не засвідчена копія номеру 86 (4213) газети „Одесские известия" від 9 серпня 2011 р. (а. с. 16), в якій, нібито, опубліковане оголошення про припинення ТОВ „ДЛМ", є підробкою, оскільки оригінальний номер вказаного видання, що залучений апеляційною інстанцією до матеріалів справи, жодних повідомлень про ліквідацію ТОВ „ДЛМ" не містить взагалі.

Однак, незважаючи на відсутність визначених законодавцем та зазначених вище необхідних для прийняття судом заяви про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство доказів, суд першої інстанції, всупереч наведених вище норм чинного законодавства, порушив провадження у даній справі про банкрутство ТОВ „ДЛМ" ухвалою від 31.10.2011 р., якою, одночасно, зобов'язав Боржника надати виклад обставин, що підтверджують його неплатоспроможність з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання з підтверджуючими документами; відомості щодо наявності у боржника майна, у тому числі грошових коштів і дебіторської заборгованості (інвентаризаційні відомості).

Матеріали справи свідчать, що Боржником і вимоги вказаної вище ухвали від 31.10.2011 р. належним чином виконані не були, однак, незважаючи на відсутність всіх необхідних доказів неплатоспроможності ТОВ „ДЛМ", місцевим господарським судом 22.11.2011 р. було винесено постанову про визнання останнього Банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, а оскаржуваною ухвалою від 27.12.2011 р. Банкрута безпідставно ліквідовано.

Скасовуючи оскаржувану ухвалу господарського суду, апеляційна інстанція приймає до уваги правову позицію Вищого господарського суду у вже названій вище справі № 7/17-3135, що викладена в чинній постанові від 22 лютого 2012 р., згідно якої при наявності висновків суду про безпідставність порушення справи про банкрутство апеляційна інстанція сама повинна припинити провадження по такій справі.

Відтак, колегія суддів вважає необхідним припинити провадження у даній справі про банкрутство, згідно з положеннями п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Зважаючи на вищенаведене судова колегія задовольняє апеляційну скаргу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси.

Керуючись ст. ст. 99, 101-106 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду Одеської області від 27.12.2011 р. скасувати.

Провадження у справі припинити.

Копію постанови направити державному реєстратору для виконання.

Постанова підписана 19.07.2012 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Аленін О.Ю.