Постанова

від 06.07.2012 по справі 2а/0270/2191/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2012 р. Справа № 2а/0270/2191/12

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Загороднюка Андрія Григоровича,

за участю:

секретаря судового засідання: Середюка М. А.,

позивача: ОСОБА_1,

відповідачів: Терепи С. В., Вельмик С. О., Гринчик Л. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до: Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області

про: стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась із адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Тростянецька ОДПІ, інспекція або відповідач) про стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що з моменту звільнення ОСОБА_1 не було виплачено роботодавцем грошову компенсацію за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні. Позивач вважає дану бездіяльність Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції протиправною, тому просить суд зобов'язати відповідача провести такі розрахунки. Разом з тим, позивач просить відшкодувати їй моральну шкоду, завдану внаслідок неодноразових принизливих для неї звернень до органів влади за захистом своїх прав та інтересів.

В ході розгляду справи, позивач підтримала заявлені вимоги, також додала клопотання про відшкодування понесених нею судових витрат та просила суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представники відповідача заперечили проти позову, надали суду пояснення в обґрунтування правомірності своїх дій.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, надавши доказам юридичної оцінки, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 2003 року перебувала в трудових правовідносинах з Тростянецькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області. Протягом періоду роботи залучалась у вихідні, святкові та неробочі дні до чергувань на контрольному посту Тростянецького спиртового заводу та безпосередньо в самій інспекції.

Позивач після першого попередження про звільнення з посади заступника начальника Тростянецької ОДПІ звернулась до керівництва інспекції із письмовою заявою від 23.06.2011 року (а. с. 57) з проханням виплатити компенсацію за здійснене нею чергування. Не отримавши позитивної відповіді, ОСОБА_1 звернулась до Територіальної державної інспекції праці у Вінницькій області, на що листом від 04.10.2011 року (а. с. 59) підтверджено, що Тростянецькою ОДПІ порушено приписи ст. ст. 72, 73, 106, 107, 108 КЗпП України та ст. 30 Закону України "Про оплату праці" в частині щодо забезпечення достовірності обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.

На підставі вказаного листа, 07.10.2011 року ОСОБА_1 вдруге звернулась до керівництва інспекції з проханням провести компенсаційні розрахунки за здійснене чергування на вибір відповідача шляхом подання додаткових вихідних днів або виплати грошової компенсації, проте інспекція не надала на неї жодної відповіді.

Як повідомлено позивачем та підтверджено в ході судового засідання представниками відповідача, 22.03.2012 року ОСОБА_1 наказом звільнено із посади заступника начальника Тростянецької ОДПІ та ознайомлено з наказом про виплату вихідної допомоги та компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку. Зауважено, що компенсаційні виплати за відпрацьовані вихідні, святкові та неробочі дні вказаними наказами передбачені не були.

У зв'язку з цим, з метою досудового врегулювання спору, чергову заяву про проведення з нею таких розрахунків позивач направила цінним листом 23.03.2012 року на адресу відповідача, доказом чого є викопіювання повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 61). Отримавши заяву 28.03.2012 року, станом на дату звернення до суду, інспекцією відповіді не надано.

Вважаючи зазначені дії такими, що прямо суперечать законодавству, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Суд, визначаючись щодо позовних вимог, на підставі аналізу законодавства, яке регулює дані правовідносини, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступної мотивації.

Регламентом роботи Тростянецької ОДПІ (а. с. 126-127) передбачено, що з метою підтримання належної оперативності при виконанні завдань і доручень керівництва ДПА та органів державної влади у вихідні та святкові дні з 09:00 до 13:00 год. здійснюється чергування керівниками та працівниками структурних підрозділів ОДПІ, згідно з затвердженим начальником ОДПІ графіком. У святкові дні за розпорядженням начальника ОДПІ з 09:00 до 15:00 год. здійснюється чергування його заступниками.

У даному випадку, чергування у вихідні, святкові та неробочі дні встановлено наказом Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області від 20.04.20004 року (а. с. 7), яким зобов'язано створити контрольні пости на ДП "Тростянецький спиртовий завод". На його виконання прийнято відповідні розпорядження (а. с. 33-51) та складено графіки чергування відповідальних на кожен календарний місяць (а. с. 8-32).

Судом після огляду зазначених документів, підтверджено факт чергування ОСОБА_1 на даному об'єкті у вихідні, святкові та неробочі дні. Вказаний факт також не заперечувався представниками відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Законодавство про державну службу визначає, що для виконання невідкладних і непередбачених завдань, державні службовці можуть залучатися до служби за письмовим розпорядженням керівника державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті у вихідні, святкові, неробочі дні, а також у нічний час з компенсацією роботи відповідно до закону.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Закон України «Про оплату праці»визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, входять до структури заробітної плати в якості додаткової заробітної плати.

Суд в процесі розгляду справи переконався в тому, що роботодавцем жодних компенсаційних виплат з позивачем не проведено.

В той час, як ст. 72 КЗпП України передбачає, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу. Статтею 73 Кодексу встановлено, що робота у вихідні і святкові дні компенсується також відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 107 КЗпП України, робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Також пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 роз'яснено, що при вирішенні спорів про оплату роботи в надурочний час судам слід мати на увазі, що передбачене ч.4 ст.106 КЗпП України положення про заборону компенсації надурочних робіт шляхом надання відгулу поширюється і на випадки їх виконання у святкові, неробочі та вихідні дні. В разі проведення таких робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу - понад установлений робочий час в обліковому періоді оплачуються при погодинній системі оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі - шляхом доплати 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою (ст.106 КЗпП України), і в тому разі, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них.

Робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов'язків.

Працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено. На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

З аналізу наданих суду доказів, зокрема з листа від 01.06.2012 року № 906 (а. с. 83-84) вбачається, що за чергування у вихідні дні ОСОБА_1, як і іншим працівникам, надавались відгули. Довідка від 07.06.2012 року № 954 (а. с. 91) також свідчить про даний факт.

Щодо розміру компенсаційних виплат за чергування у вихідні, святкові та неробочі дні, то наявною в матеріалах справи довідкою (а. с. 113) встановлюється , що доплата за роботу за кожен такий відпрацьований день складає 115, 71 грн., а тому загальна сума, яка підлягає виплаті позивачеві, згідно довідки-розрахунку від 05.07.2012 року №1404 (а. с. 112) дорівнює 4 579, 20 грн., що відповідає розрахункам, відповідно до законодавства.

У судовому засіданні позивач, ознайомившись із розрахунками, проведеними відповідачем (а. с. 112 -113), погодилась із ними у повному обсязі.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Враховуючи те, що цього не відбулось, пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 зазначає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При умові непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Тростянецька ОДПІ повинна виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні у розмірі 4579, 20 грн.

Щодо вимоги позивача про відшкодування їй моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. за принизливі для неї звернення до відповідних органів за захистом своїх прав та інтересів, то суд зважає на наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995 року передбачає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Абз. 2 п. 5 згаданої ППВСУ встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

ОСОБА_1 обґрунтувала дану вимогу тим, що процес стягнення належних їй виплат вимагало багато зусиль, тобто неодноразових написань заяв, звернень до інспекції праці і суду. Дані дії позивач вважає принизливими для неї, а відношення керівництва Тростянецької ОДПІ розцінює таким, що завдало їй значних душевних страждань. Зважаючи на все це, просить суд компенсувати їй завдану моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

В силу п. 9 зазначеної ППВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Керуючись саме такими принципами, враховуючи вищезазначену мотивацію позивача, суд дійшов висновку про недостатнє підтвердження завданої шкоди, а відтак -про відмову в задоволенні цієї частини позову.

Також, в ході розгляду справи, позивач подала клопотання про стягнення понесених судових витрат в розмірі 1016, 79 грн.. В дану суму ОСОБА_1 включила вартість сплаченого судового збору, витрати, пов'язані із прибуттям до суду, компенсацію добових та годин відриву від звичайних занять. Заявою від 06.07.2012 року позивач просила збільшити вказану суму ще на 130, 3 грн.

Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до ст. 91 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Оглянувши та дослідивши надані фіскальні чеки, квитки, роздруківку норми тривалості робочого часу, годин (а. с. 105-107), судом знайдено підтвердження понесених позивачем судових витрат на загальну суму 947, 09 грн., тобто, суд не бере до врахування судовий збір, сплачений за моральну шкоду.

Таким чином, з обставин адміністративної справи вбачається висновок про часткове доведення позивачем заявлених вимог, яке знайшло підтвердження в ході розгляду справи.

Згідно із ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково. Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Тростянецької ОДПІ Вінницької області щодо не проведення компенсації ОСОБА_1 за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Стягнути з Тростянецької ОДПІ Вінницької області на користь ОСОБА_1 4579,20 грн. (чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять гривень двадцять копійок) грошової компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 947,09 грн. (дев'ятсот сорок сім гривень дев'ять копійок) шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Тростянецької ОДПІ Вінницької області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Загороднюк Андрій Григорович