Постанова

від 23.07.2012 по справі 24/180

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.07.2012 р. справа №24/180

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О. за участю представників сторін: від позивача:не з'явився від відповідача 1.:не з'явився від відповідача 2.:не з'явився розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДОНВУГІЛЛЯПОСТАЧАННЯ", м. Донецьк на рішення господарського судуДонецької області від 05.06.2012р. у справі№ 24/180 (головуючий суддя: Величко Н.В., судді: Гриник М.М., Демідова П.В.) за позовом:Приватного підприємства "ДОНВУГІЛЛЯПОСТАЧАННЯ", м. Донецьк до відповідача 1:Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерколтрейд", м. Ровеньки Луганська область до відповідача 2:Приватного підприємства "ПРМУ-98", м. Павлоград Дніпропетровська область провизнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "ДОНВУГІЛЛЯПОСТАЧАННЯ", м. Донецьк (далі по тексту -«Позивач») звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерколтрейд", (далі по тексту -«Товариство») та Приватного підприємства "ПРМУ-98" (далі по тексту -«Підприємство») про визнання договору відступлення права вимоги № 01-06/11-02ДПИ53 від 01.06.2011 р. недійсним.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.06.2012 року по справі № 24/180 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: - визначені ст.ст. 203, та 215 ЦК України підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні;

- спірний договір за своєю природою є договором факторингу, відтак -регулюється главою 73 ЦК України сторонами не доведено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Позивачем подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Заявник апеляційної скарги вважає, що між відповідачами був укладений саме договір факторингу, що підтверджується оплатним характером договору, у зв'язку з чим Товариство повинно мати ліцензію на здійснення відповідних фінансових послуг. Відсутність у Товариства такої ліцензії зумовлює визнання спірного договору недійсним.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися.

Представник позивача надав клопотання про відкладення розгляду справи без надання обґрунтованих доказів в підтвердження викладених обставин. Колегія суду не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

За відсутністю сторін, фіксація судового процесу технічними засобами, відповідно до ст.. 81-1 ГПК України, не здійснювалась.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак -законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу -такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 01.06.2011р. між Відповідачами був укладений договір за № 01-06/11-02 ДПИ53 відступлення права вимоги, за яким Підприємство відступило Товариству право вимоги грошової допомоги та оплату вугільної продукції Позивачем Підприємству коштів на загальну суму заборгованості у розмірі 5'345'600,00 грн. за:

· договором «про надання фінансової допомоги»№ 14/09 від 20.06.2009р. укладений між Приватним підприємством «ПРМУ-98»та Приватним підприємством «Донвугілляпостачання», заборгованість за яким складає 300'000,00 грн.;

· договором «про надання фінансової допомоги»№ 27/09 від 22.09.2009р. укладений між Приватним підприємством «ПРМУ-98»та Приватним підприємством «Донвугілляпостачання», заборгованість за яким складає 4'700'000,00 грн.;

· договором № 26/09 від 05.10.2009р. укладений між Приватним підприємством «ПРМУ-98»та Приватним підприємством «Донвугілляпостачання», заборгованість за яким становить 345'600,00 грн.

Відповідно до п.1.2 договору, Підприємство передає, а Товариство приймає права, що забезпечують виконання вищезазначеного зобов'язання, а також інші права, пов'язані з зазначеними вимогами (зокрема, застосування штрафних санкцій).

Відповідно до п.1.3 договору, Товариство займає місце Підприємства у зобов'язаннях, що виникли із зазначених договорів в обсязі та на умовах, що існували на момент укладання цього Договору та у будь-яких зобов'язаннях, що стосуються або будь-яким чином пов'язані з основним зобов'язанням.

За передане право вимоги за згаданими договорами Товариство зобов'язалося сплатити Підприємству 5'345'600,00 грн. (п. 2.1. спірного Договору)

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Відповідно до ст.. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.. 20 Господарського кодексу (ГК) України, яка кореспондується зі ст.16 Цивільного кодексу (ЦК) України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів/кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до якої, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір за своєю правовою природою є загальним договором відступлення права вимоги та -не може вважатися договором «факторингу».

Приписи ч.1 та ч.3 ст. 512 ЦК України встановлюють, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст..515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Стаття 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до норм цивільного законодавства відступлення права вимоги передбачає перехід права вимоги, що забезпечують виконання зобов'язання.

Чинне законодавство не містить заборони вчиняти договори про відступлення права вимоги (цесії) з оплатою новим кредитором попередньому кредитору певних коштів за зазначене відступлення. Іншого сторонами не доведено.

Приписи статті 1079 ЦК України передбачають, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом спірного договору є не передача (зобов'язання передати) Товариством Підприємству певні грошові кошти під відступлення останнім прав вимоги за договорами, укладеними між Підприємством та Позивачем, а - саме відступлення права вимоги за цими договорами. Сама по собі наявність у договорі зобов'язання Товариством перерахувати Підприємству за передане право 5'345'600,00 грн. не є та й не може бути підставою вважати спірний договір факторингом. Адже договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому саме грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу (Постанова, Верховний Суду від 10.07.2007р, у справі № 26/347-06-6531).

Інші заперечення скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перевірки рішення місцевого господарського суду. Тому, апеляційним судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДОНВУГІЛЛЯПОСТАЧАННЯ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2012р. по справі № 24/180 -без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О. Радіонова

Надруковано примірників: 1-позивачу; 2-відповідачам; 1-у справу; 1-ГСДО; 1-ДАГС