Рішення

від 25.06.2007 по справі 2-56/2007

РОКИТНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-56/07

Справа №

2-56/07

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25

червня 2007 року Рокитнянський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Нечепоренка Л.М. ,  при

секретарі Куць В.А.,  розглянувши у

відкритому судовому засіданні в смт. Рокитне цивільну справу за позовом

ОСОБА_1до ОСОБА_2,  третя особа -

Державний нотаріус Рокитнянської державної нотаріальної контори Київської

області про захист спадкових прав, -

встановив :

Позивачка

в позовній заяві посилається на те,  що

після смерті матері -ОСОБА_3,  яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1брат ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_5 відмовилися від прийняття

спадщини,  а вона взяла собі кілька речей

матері - одіяло,  2 покривала,  спідницю та кофту, які належали матері і

таким чином,  прийняла спадщину.

Відповідач залишився проживати у хаті матері і також прийняв спадщину. У липні

2006 року дізналася,  що відповідачу

видано свідоцтво про право на спадщину на весь будинок. Вважає,  що вказане свідоцтво видане з порушенням

закону,  так як вона також має право на

спадщину,  так як вона її прийняла,  одержавши частину речей,  в тому числі і на спадковий будинок.

В судовому

засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги.

Представник

позивачки суду пояснив,  що отримавши

частину речей,  позивачка прийняла

спадщину,  в тому числі і будинок.

Вважає,  що видавши свідоцтво про право

на спадщину тільки на відповідача, 

нотаріус порушила права позивачки як спадкоємця,  так як згідно п.118 Інсрукції про порядок

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України свідоцтво про право на спадщину

видається спадкоємцям,  що прийняли

спадщину,  тобто таким,  які фактично вступили у володіння спадковим

майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору. Так як позивачка

фактично вступила у володіння спадковим майном, 

вважає за необхідне визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за

законом на житловий будинок,  видане

18.06.03 року державним нотаріусом на ім"я відповідача.

Відповідач

в судовому засіданні позов не визнав і пояснив, 

що після смерті матері,  на

сімейній раді - брат ОСОБА_6,  сестри ОСОБА_5

та ОСОБА_1,  всі вирішили,  що будинок та речі успадкує він,  так як на час смерті проживав з матір"ю,  доглядав і ховав її також сам.  Про це рішення було відомо і позивачці. Він

подав заяву до нотаріуса майже через півтора року,  позивачка претензій до нього не мала і знала

про те,  що він отримав свідоцтво про

право на спадщину. Сільська рада видала йому довідку,  що він дійсно прийняв спадщину на житловий

будинок померлої матері. Речі матері -одіяло, 

2 подушки,  спідницю дав сестрі як

пам"ять про матір,  так як вони були

старі і нікому не потрібні. Намірів прийняти спадщину при цьому відповівдачка

не виказувала.

.Третя

особа суду пояснила,  що до прийняття

Цивільного Кодексу 2003 року прийняття спадщини виражалося у фактичному

прийнятті,  що підтверджувалося довідкою

сільської ради чи шляхом подання до нотаріуса

відповідної

заяви. Згідно довідки Бирюківської сільської ради ОСОБА_2 прийняв

спадщину,  а потім подав до Державного

нотаріуса заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.  Так як із довідки вбачалося,  що саме відповідач прийняв спадщину і інших

заяв про прийняття спадщини у нотаріуса не було,  було видане свідоцтво про право на спадщину.

Вважає,  що позивачка пропустила строк

звернення до суду,  так як пройшло більше

чотирьох років і підстав визнавати недійсним свідоцтво про право на спадщину

немає,  так як порушень зі сторони

Державного нотаріуса при видачі даного свідоцтва не було.

Свідок

ОСОБА_7  суду показав,  що у 2003 році він спільно з відповідачем

оформляли свої хати,  разом їздили до

нотаріуса. Бачив неодноразово позивачку і тільки влітку 2006 року повідомив їй

про оформлення будинку на відповідача.

Свідок

ОСОБА_8 суду пояснила,  що вона чула

розмову,  коли копали картоплю,  що позивачка відмовлялася від хати,  так як у неї немає грошей і сказала,  що хай хата буде відповідачеві.

Свідок ОСОБА_9. суду пояснила,  що від дочки та відповідача дізналася,  що його сім"я вирішила залишити будинок

ОСОБА_2після цього він оформив його. Про це всі знали в селі. Одного разу чула

розмову співжительки відповідача із позивачкою, 

що ОСОБА_2оформив будинок і тепер потрібно провести газ.

Свідок ОСОБА_4

суду показала,  що після смерті матері

всі вирішили,  що майно покійної матері

успадкує син - ОСОБА_2,  який ховав

батька та матір і проживає в тому ж будинку. Відповідачка була невдоволена

таким рішенням.

Заслухавши

сторони,  представника позивачки,  допитавши свідків,  дослідивши матеріали справи,  суд вважає, 

що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

В

судовому засіданні встановлено,  що у

2002 році відповідач проживав спільно з матір"ю - ОСОБА_3 у її будинку в

АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1

мати відповідача померла. Він займався її похованням і на сімейній раді - дві

сестри та брат вирішили залишити будинок за відповідачем,  так як він не мав свого житла. Через деякий

час сестра відповідача,  позивачка по

справі,  яка проживала в іншому населенному пункті у

будинку,  купленому їй батьками,  попрохала у відповідача,  який вважав вже себе власником майна померлої

матері на згадку про матір деякі її речі - одіяло,  2 подушки, 

спідницю,  які перевезла до себе в

с. Запруддя.

18.0

6.03 року відповідач позав до Державної нотаріальної контори заяву про видачу

свідоцтва про право на спадщину,  так як

інших спадкоємців не було і одержав вказане свідоцтво,  а потім 24.06.03 року зареєстрував право

власності на нерухоме майно в Білоцерківському МБТІ.

Влітку

2006 року позивачка,  з її слів,  дізналася про оформлення спадщини

відповідачем і вважаючи себе також спадкоємцем, 

04.10.06 року звернулася з позовною заявою до суду про визнання факту

прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно

до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24.06.1983 року

"Про практику розгляду судами України справ про спадкування" в

порядку окремого провадження розглядаються заяви про встановлення факту

прийняття спадщини.

Тому суд

вважає,  що вимогу позивачки про визнання

факту прийняття спадщини необхідно залишити без розгляду,  так як дана 

вимога розглядається в окремому провадженні,  передбаченому 

ст. 256 ЦПК України.

Так як

правовідносини сторін склалися у 2002 році, 

тобто до прийняття Цивільного Кодексу 2 003 року,  суд вважає, 

що до даних правовідносин необхідно застосовувати норми Цивільного

Кодексу 1963 року.

 ст. 524 ЦК

передбачено спадкоємство за законом і заповітом.

Згідно  ст. 529 ЦК

спадкоємцями першої черги є в рівних долях діти,  дружина (чоловік) і батьки померлого.

У

відповідності до  ст. 54 8 для придбання

спадщини необхідно,  щоб спадкоємець її

прийняв.

 ст. 54 9 ЦК

містить перелік дій,  що свідчать про

прийняття спадщини. Такими діями є:

фактичний вступ

в управління або володіння спадковим майном;

подання

державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття

спадщини.

Суд вважає,  що позивачка не вчинила дій,  що підтверджують факт прийняття спадщини.

На час

відкриття спадщини позивачка тривалий час мешкала в іншому населеному

пункті,  мала у власності житловий

будинок,  куплений їй батьками. Вона мала

змогу протягом тривалого часу належним чином звернутися за оформленням

спадкового майна,  якби вона його

фактично прийняла. Дії позивачки свідчать, 

що вона не мала бажання приймати спадщину,  а отримання на згадку частини носильних речей

покійної матери суд не

вважає за прийняття спадщини,  так як дії

позивачки не свідчили про це.

В той же

час дії відповідача свідчать,  що він

прийняв спадщину у встановлений законом строк - вступив у володіння спадковим

майном,  сплачував податки та інші

витрати на утримання будинку,  і прийняв

міри для нотаріального оформлення спадщини та внесення будинку в реєстр

власників.

Довідку

Бирюківської сільської ради №382 від 27.09.2006 року про прийняття спадщини

позивачкою,  видану позивачці перед

подачею позовної заяви до суду суд до уваги не приймає,  так як присутність на похоронах не є фактом

прийняття спадщини.

В

зв"язку з чим посилання позивачки на порушення її спадкових прав суд

вважає безпідставними.

Також

суд не знаходить підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

за законом на житловий будинок, 

розташований за адресою - АДРЕСА_1, 

видане 18.06.03 року державним нотаріусом Рокитнянської державної

нотаріальної контори на ім"я відповідача, 

так як дане свідоцтво видане у відповідності до Закону України "Про

нотаріат",  Цивільного Кодексу

України та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами

України,  зловживань своїм службовим

становищем з боку нотаріуса чи подання фіктивних документів спадкоємцем при

оформленні спадкової справи не встановлено і позивачкою даних про це суду не

надано.

Керуючись  ст. 

ст. 524,  548,  549 ЦК

України (1963),  п.3 Постанови

Пленуму Верховного Суду України №4 від 24.06.1983 року "Про практику

розгляду судами України справ про спадкування",   ст. 

ст.  10,  14, 

57,  88,  215 ЦПК України,  суд

вирішив:

Відмовити

в задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2, 

третя особа - Державний нотаріус Рокитнянської державної  нотаріальної 

контори  Київської  області 

про  визнання  факту

своєчасного

прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за

законом на житловий будинок.

Зняти

накладену ухвалою суду від 22.05.2007 року заборону ОСОБА_2відчуження житлового

будинку,  розташованого за адресою

АДРЕСА_1

Рішення

може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області шляхом подання до

Рокитнянського районного суду заяви про апеляційне оскарження рішення суду

протягом 10 днів з дня його проголошення і послідуючої подачі апеляційної

скарги протягом 2 0 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.