Рішення

від 23.07.2012 по справі 1936-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.07.2012Справа №5002-22/1936-2012

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Приднепровська залізниця» в особі відокремленого структурного підрозділу «Кримська дирекція залізничних перевезень»

про стягнення 32 117,33 грн, розірвання договору та спонукання до виконання певних дій

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача - Косарев О.М, довіреність № 1 від 03.07.2012, юрисконсульт,

від відповідача - не з'явився,

від третьої особи - Кущик Р.В., довіреність № 28 від 01.01.2012, юрисконсульт,

СУТЬ СПОРУ: Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» про стягнення суми в розмірі 32 117,33грн. з яких: сума боргу із орендної плати - 28 219,13грн; штраф - 2 821,91 грн; 3% річних - 176,16 грн; пеня - 900,13 грн; розірвання договору оренди державного майна від 24 жовтня 2011 року №1224, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс»; зобов'язання передати Державному підприємству «Придніпровська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Кримської дирекції залізничних перевезень» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» індивідуально визначене нерухоме майно, що належить до державної власності: нежитлові приміщення одноповерхової будівлі, (№1-№6 згідно БТІ), кафе «Роксолана» площею 98,1 кв.м., з навісом мощеним тротуарною плиткою площею 114,6 кв.м., яке розташоване за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, проспект Айвазовського, 2в, шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення) майна згідно договору оренди державного майна від 24 жовтня 2011 року №1224.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, у порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором №1224 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 24 жовтня 2011 року, не належним чином здійснює оплату орендної плати, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 32 117,33 грн.

Відповідач під час розгляду справи письмового відзиву на позовну заяву, з документальним обґрунтуванням своїх заперечень суду не надав.

Третя особа надала письмові пояснення, в яких зазначила, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» перед залізницею відсутня.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» укладений договір №1224 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності.

Відповідно до пункту 1.1. Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі (орендодавець) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» (орендар) приймає в термінове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлові приміщення (№1-№6) одноповерхової будівні кафе «Роксолана» площею 98,1 кв.м., з навісом мощеним тротуарною плиткою площею 114,6 кв.м.

Відповідно до вимог статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно.

Згідно з пунктами 3.1., 3.3. вказаного договору, орендна плата за користування державним майном, за базовий місяць розрахунку оренди - липень 2011 року, становить без урахування ПДВ 7 652,07 грн та за кожні наступні місяці за користування державним майном, орендна плата визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, встановлений Міністерством статистики України.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що орендна плата перераховується в державний бюджет і балансоутримувачу в співвідношенні 70% (до державного бюджету) до 30% (на розрахунковий рахунок балансоутримувача) щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що випливає за звітнім.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

В пункті 5.3. договору встановлено, що орендар повинен своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату, компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, в тому числі сплати податку на землю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до пункту 5.10 договору, орендар зобов'язаний щомісяця до 20 числа надавати орендодавцеві та балансоутримувачу інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України та на розрахунковий рахунок балансоутримувача). Проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Як вказує позивач, орендар за договором №1224 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 24 жовтня 2011 року неналежно виконує свої зобов'язання щодо сплати орендної плати. Станом на 26 квітня 2012 року орендар не сплатив орендну плату за період з 24.10.2011 по 31.03.2011у розмірі 28 219,13 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в розмірі 28 219,13 грн, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №1224 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 24 жовтня 2011 року в частині повної та своєчасної оплати орендної плати, у зв'язку з чим вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі про примусове стягнення з відповідача заборгованості в сумі 28 219,13 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування 3% річних в розмірі 176,16 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що 3% річних у розмірі 176,16 грн, згідно з доданим до позовної заяви розрахунку, обчислені позивачем правомірно, а тому також підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» на позивача.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до статті 548 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Пунктом 3.7. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

У зв'язку з чим, за період з 16.11.2011 по 26.04.2012 року нарахована пеня у розмірі 900,13 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 3.8. договору у разі, якщо заборгованість з орендної плати становить загалом не менш ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості у співвідношенні визначеному у пункті 3.6. договору.

Таким чином, сума штрафу на 31 березня 2012 року складає 2 821,91 грн.

Позивачем заявлені до відшкодування сума пені у розмірі 900,13 грн та штраф - 2 821,91 грн., які обчислені правомірно, через що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач вказує, що орендар не надавав інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць, не проводив звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і не оформляв відповідні акти звіряння з моменту укладення договору оренди.

Відповідно до частини 3 статті 82 Господарського процесуального кодексу України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

У справі №5021/966/2011 за позовом прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Роменської міської ради до Дочірнього підприємства «Аква-сервіс», Приватного підприємства «Еліпс», третя особа - Виконавчий комітет Роменської міської ради про розірвання договору оренди, зобов'язання повернути орендоване майно, стягнення 304 716,71 грн заборгованості з орендної плати та 16 825,13 грн пені, Верховний Суд України в постанові від 08 травня 2012 року висловив наступну позицію.

Так, згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 ЦК України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не виконуються належним чином умови та взяті на себе зобов'язання за договором, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Згідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на відповідача.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27 липня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі суму 32 117,33 грн, у тому числі: сума боргу з орендної плати - 28 219,13 грн, пеня - 900,13 грн, штраф - 2 821,91 грн; 3% річних - 176,16 грн.

3.Розірвати договір оренди державного майна від 24 жовтня 2012 року №1224, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс».

4.Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» передати Державному підприємству «Придніпровська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Кримської дирекції залізничних перевезень» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» індивідуально визначене нерухоме майно, що належить до державної власності: нежитлові приміщення одноповерхової будівлі, (№1-№6 згідно БТІ), кафе «Роксолана» площею 98,1 кв.м., з навісом мощеним тротуарною плиткою площею 114,6 кв.м., яке розташоване за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, проспект Айвазовського, 2в, шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення) майна згідно договору оренди державного майна від 24 жовтня 2011 року №1224.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поток Плюс» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономної Республіці Крим та м. Севастополі 2 682,50 грн судового збору.

6.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.А. Калініченко