Постанова

від 27.07.2012 по справі 36/393

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2012 № 36/393

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів:

при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.,

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат «Відрадний»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2012р.

у справі № 36/393 (Головуюча суддя: Трофименко Т.Ю., судді Літвінова М.Є, Смірнова Ю.М.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат «Відрадний»

до Приватного підприємства «Дінакор»

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Домобудівний комбінат «Відрадний» (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Дінакор» (далі - відповідач) про визнання договорів оренди спецтехніки № 3/06 від 21.07.2006р., № 4/06 від 21.07.2006р. та № 5/06 від 21.07.2006р. недійсними.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.04.2012р. у справі №36/393 у задоволенні позову відмовлено повністю. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, посилаючись на встановлені ним обставини справи та ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання договорів оренди №№ 3/06, 4/06, 5/06 від 21.07.2006р. недійсними, не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної давності за вказаними вимогами 21.07.2009р., тоді як позивач звернувся з позовом до суду лише 10.11.2011р.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є незаконним. Зокрема, позивач зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення, порушив вимоги ст. ст. 4-7, 38, 43 ГПК України, оскільки не взяв до уваги та не дослідив надані позивачем докази недійсності оспорюваних договорів, а також дійшов помилкового висновку про сплив строку позовної давності до заявлених вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість її доводів, посилаючись на законність прийнятого судом першої інстанції рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.06.2012р.

У судовому засіданні 26.06.2012р. представником позивача подано клопотання про відновлення пропущених строків позовної давності, а також про вихід за межі позовних вимог. Іншим представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення господарським судом м. Києва іншої справи № 15/132-б про банкрутство позивача. Представник відповідача заперечив проти клопотань позивача.

Судом оголошено перерву до 17.07.2012р.

У судовому засіданні 17.07.2012р. представником позивача заявлено ще одне клопотання про зупинення провадження у даній справі до моменту одержання висновку експерта та повернення матеріалів справи № 15/132-б до господарського суду м. Києва та надано копію ухвали від 21.06.2012р. у справі № 15/132-б про призначення комплексної судової експертизи, в тому числі технічної експертизи документів, зокрема договорів № 3/06, 4/06 та 5/06, які є спірними у даній справі. Представник відповідача заперечив проти клопотань позивача. У зв'язку з необхідністю витребування додаткових документів, суд відклав розгляд справи до 27.07.2012р.

У судовому засіданні 27.07.2012р. суд, заслухавши пояснення сторін, відхилив клопотання про зупинення розгляду справи, оскільки підставами звернення з позовом у даній справі є відсутність істотних умов договорів та повноважень у особи, яка їх підписала, на їх підписання. У справі ж про банкрутство призначено комплексну судову експертизу, у тому числі технічну, предметом дослідження якої не є обставини, на які позивач посилається у позовній заяві у даній справі, як на підставу позову. Також, суд повідомив про надані позивачем та відповідачем на виконання ухвали суду документи, які залучено до матеріалів справи, та заслухав пояснення представників сторін щодо поданих виписок з рахунків.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

21.07.2006р. між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) укладено договори №№ 3/06, 4/06, 5/06 оренди автотракторної техніки спец. призначення та спец.установок (далі - Договори, т.1, а.с. 10-13, 16-19, 22-25).

Згідно з п.1 Договорів орендодавець зобов'язався передати орендарю спецтехніку та спец установки у тимчасове строкове і платне користування, а орендар зобов'язався прийняти об'єкт оренди від орендодавця, використовувати його на протязі строку оренди, передбаченого Договором, сплачуючи при цьому обумовлену Договором орендну плату, а після закінчення строку оренди повернути об'єкт оренди орендодавцю.

У пункті 2 Договорів (з урахуванням додаткових угод до них від 21.07.2012р.), сторони погодили, що Договори діють з моменту передачі орендованого об'єкта орендарю, з дня підписання акту передачі - прийому об'єкту тобто з 21.07.2006р. до 20.06.2007р. Строк дії Договорів продовжено до повного виконання орендарем своїх обов'язків по сплаті за орендоване майно.

Згідно з п.3 Договору № 3/06 розмір орендної плати за весь орендований об'єкт складає 20 000 грн., за Договором № 4/06 - 36 000 грн., та за Договором № 5/06 - 5 000 грн., відповідно.

21.07.2006р. між сторонами підписано Акти приймання - передачі автотракторної техніки спец.призначення та спец.установок до Договорів №№ 3/06, 4/06 та № 5/06 (т.1, а.с. 14, 20, 26).

26.07.2007р. відповідач повідомив позивача листом про закінчення терміну дії Договорів оренди 20.06.2007р., відсутність наміру переукладати вказані договори, а також вимагав повернення орендованої техніки та сплату заборгованості за весь період оренди (т.1, а.с.161).

Позовні вимоги у даній справі позивач обґрунтовує тим, що спірні Договори підписано зі сторони позивача представником - в.о. Голови правління з перевищенням повноважень згідно зі Статутом товариства, не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договорів, передбачених ст.ст. 628, 638 ЦК України і ст. 180 ГК України, а тому, на думку позивача, Договори оренди №№ 3/06, 4/06 та № 5/06 від 21.07.2006р. на підставі ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України мають бути визнані судом недійсними.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову у даній справі, але з інших підстав, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач у позові стверджує, що в.о. Голови правління ВАТ «Відрадний», відповідно до Статуту товариства, Закону України «Про господарські товариства» не мав повноважень щодо укладення спірних договорів, а також перевищив свої повноваження.

Як вбачається із позовної заяви, в.о. Голови правління ВАТ «Відрадний» Чернецького В.В. призначено на посаду відповідно до наказу № 39 к від 27.06.2006р. Голови правління Коценка І.В. Даний наказ не визнавався незаконним та не скасовувався, товариством не оспорювався. Отже, наказ № 39 к від 27.06.2006р. про призначення Чернецького В.В. виконуючим обов'язки Голови правління товариства є законним, а тому вказана особа була наділена повноваженнями, які передбачені підпунктом 9.4.5 пункту 9.4 Статуту (в редакції від 23.05.2006р.).

Крім того, сума орендних платежів за період дії ( з 21.07.2006р. по 20.06.2007р.) за кожним спірним договором (20 000 грн. х 11 міс. = 220 000 грн.; 36 000 грн. х 11 міс. = 396 000 грн.; 5 000 грн. х 11 міс. = 55 000 грн.) не перевищує 10 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності (620 970 тис. грн., т.1, а.с. 156, 157).

Відповідно до п.7, п. 9.4.5 Статуту (т.1, а.с.55) голова правління має право, зокрема, підписувати довіреності, договори та інші документи від імені товариства, рішення про укладення (видачу) яких прийнято уповноваженим органом товариства в межах його компетенції відповідно до положень цього Статуту.

Виходячи з наведеного слід дійти висновку, що в.о. Голови правління товариства при укладенні та підписанні Договорів оренди діяв в межах повноважень, а дії товариства про прийняття цих договорів до виконання шляхом прийняття в орендне користування майна згідно з Актами приймання-передачі (т.1, а.с. 14, 20, 26) є їх схваленням на підставі ст. 241 ЦК України.

За приписами ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Проте, позивач не посилався на те, що ПП «Дінакор» знало або ж не могло не знати про такі обмеження, в матеріалах справи відсутні докази зазначених обставин.

Згідно з приписами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про юридичну особу, в тому числі щодо повноважень осіб, які діють від імені юридичної особи, та їх обмеження. Водночас, позивач не надав суду доказів щодо наявності в Єдиному державному реєстрі відомостей про такі обмеження.

Стосовно подальшого схвалення спірних Договорів оренди №№ 3/06, 4/06, 5/06, шляхом здійснення оплати за ними, колегія суддів зазначає таке.

Відповідач вказує на те, що позивачем у подальшому було схвалено спірні Договори оренди майна, що, на його думку, підтверджується довідкою Відрадненського відділення ПАТ АКБ «Київ» від 25.11.2011р. № 903 (т.1, а.с.103), де зазначено про здійснення позивачем 04.04.2007р. трьох платежів з призначенням платежу «За оренду спецтехніки в 3 кв.зг. Дог.ДГ-5/06 від 21.07.2006р. ...», «Оплата за оренду кранів в 3 кв..зг.дог.ДГ-3/06 від 21.07.06р. ...», «Оплата за оренду кранів в 3 кв.зг.дог.ДГ-4/06 від 21.07.06р. ...». На вимогу суду апеляційної інстанції відповідач надав виписку з рахунку, яка, на відміну від зазначеної довідки, є належним доказом, у тому числі щодо призначення платежу. В обох виписках з рахунку (наданих відповідачем в суді апеляційної інстанції та позивачем в суді першої інстанції) зазначено інші договори №№ 44 і 46, але не ті, які є спірними у даній справі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами факт оплати позивачем 04.04.2007р. саме за спірними Договорами.

Посилання відповідача на лист № 08.04/15 від 05.04.2007р. про зміну призначення платежу та прохання зарахувати кошти саме за Договорами № 3/06, 4/06 і 5/06, суд вважає необґрунтованим, оскільки названий лист підписано лише бухгалтером позивача (платника) без підпису особи, яка має право першого підпису (керівника, заступника) на фінансових документах, у тому числі здійснення платежів з банківського рахунку, що не дає підстав у даному випадку для зміни призначення платежу. Доказів того, що призначення платежу було змінено належним чином відповідачем не надано.

Стосовно застосування до вимог, заявлених позивачем у даній справі, позовної давності, про яку заявив відповідач, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач у своїй заяві про застосування позовної давності посилається на те, що на час звернення позивача з позовною заявою - 10.11.2011р., строк позовної давності у три роки, передбачений ст. 257 ЦК України сплинув.

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, відмовивши в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем трирічного строку позовної давності щодо вимог про визнання договорів недійсними, зазначивши, що вказаний строк сплинув 21.07.2009р.

Проте, з вказаною судом першої інстанції підставою для відмови у позові, колегія суддів не може погодитися з огляду та наступне.

Відповідно до приписів частин 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в позові саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, проте при визнанні причини пропуску цього строку поважною, порушене право має бути захищене судом.

Проте, суд першої інстанції не встановивши порушення права позивача, безпідставно застосував позовну давність та з цих підстав відмовив у позові.

Водночас, колегія суддів вважає, що наведене вище не вплинуло на правильність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що воно не підлягає розгляду судом з урахуванням наведеного вище, а також з огляду на те, що про поновлення строку позовної давності позивач заявив після прийняття рішення у справі, тоді як у суді першої інстанції позивач такого клопотання не заявляв.

Заява про вихід за межі позовних вимог також не може бути задоволена судом, оскільки в ній позивач не зазначає будь-яких інших (додаткових) вимог чи їх підстав, ніж ті, що зазначені в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено наявності правових підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину (договору).

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування рішення господарського суду м. Києва від 11.04.2012р. у справі № 36/393, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні, а рішення підлягає зміні в його мотивувальній частині, яку слід викласти в редакції даної постанови. В решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат «Відрадний» на рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2012р. у справі № 36/393 залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2012р. у справі

№ 36/393, виклавши її в редакції даної постанови.

3. В решті рішення залишити без змін.

4. Матеріали справи № 36/393 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

30.07.2012р.

Головуючий суддя

Судді

01.08.12 (відправлено)