cpg1251
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" листопада 2012 р. Справа № 36/393
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя суддіПершиков Є.В., Ходаківська І.П., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скаргиВідкритого акціонерного товариства "Домобудівний комбінат "Відрадний" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.07.2012 року у справі№ 36/393 господарського суду міста Києва за позовомВідкритого акціонерного товариства "Домобудівний комбінат "Відрадний" доПриватного підприємства "Дінакор" провизнання договорів недійсними в судовому засіданні взяв участь представник від позивача арбітражний керуючий відповідача Гордієнко К.Г. дов. б/н від 18.09.2012 року, Компанець М.О. дов. б/н від 01.03.2012 року, Вакулюк М.С. дов. б/н від 01.03.2012 року, Сірош С.В. голова правління, Сербін І.І. паспорт серія НВ 192603 від 03.10.2002 року на підставі ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2011 у справі № 15/132-б, Євтушенко І.Я. дов. б/н від 12.12.2011 року, Заболотний В.А. -директор на підставі рішення № 1 від 05.05.1996 року
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Домобудівний комбінат "Відрадний" (далі за текстом -ВАТ "Домобудівний комбінат "Відрадний" ) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Дінакор" (далі за текстом -ПП "Дінакор") про визнання договорів недійсними.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2012 року у задоволенні позовних вимог ВАТ "Домобудівний комбінат "Відрадний" про визнання недійсними договорів відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, ВАТ "Домобудівний комбінат "Відрадний" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення місцевого господарського суду від 11.04.2012 року та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2012 року апеляційну скаргу ВАТ "Домобудівний комбінат "Відрадний" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2012 року у справі № 36/393 -без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ВАТ "Домобудівний комбінат "Відрадний" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 11.04.2012 року та постанову апеляційного господарського суду від 27.07.2012 року у справі № 36/393 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги , аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. ст. 92, 184, 203, 205, 628, ст. 284 Господарського кодексу України, ст. ст. 43, 99, 101, 104 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2012 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги ВАТ "Домобудівельний комбінат "Відрадний" відкладено до 30.10.2012 року.
Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 30.10.2012 року № 03.08-05/1022 для перегляду в касаційному порядку справи № 36/393 у зв'язку із завантаженістю судді Полянського А.Г. сформовано колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді Ходаківська І.П., Яценко О.В.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з оглядну на наступне.
Відповідно до вимог статей 107, 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні ВАТ "Домобудівельний комбінат "Відрадний" місцевий господарський суд з посиланням на положення ст. ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання договорів оренди № № 3/06, 4/06, 5/06 від 21.07.2006 року недійсними, не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом строку позовної давності за вказаними вимогами 21.07.2009 року, тоді як позивач звернувся з позовом до суду лише 10.11.2011 року.
Київський апеляційний господарський суд відмовляючи ВАТ "Домобудівельний комбінат "Відрадний" апеляційної скарги та в задоволенні позовних вимог розглянув даний спір по суті та зазначив, що в.о. голови правління ПП "Дінакор" при укладенні та підписанні Договорів оренди діяв в межах повноважень, а дії товариства про прийняття цих договорів до виконання шляхом прийняття в орендне користування майна згідно з Актами приймання-передачі є їх схваленням згідно положень ст. 241 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки у справі передчасними з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.07.2006 року між позивачем та відповідачем укладено договори № 3/06, № 4/06, № 5/06 оренди автотракторної техніки спец. призначення та спец. установок.
Відповідно до п. 1 вказаних Договорів орендодавець зобов'язався передати орендарю спецтехніку та спец установки у тимчасове строкове і платне користування, а орендар зобов'язався прийняти об'єкт оренди від орендодавця, використовувати його на протязі строку оренди, передбаченого Договором, сплачуючи при цьому обумовлену Договором орендну плату, а після закінчення строку оренди повернути об'єкт оренди орендодавцю.
У пункті 2 Договорів сторонами було погоджено, що Договори діють з моменту передачі орендованого об'єкта орендарю, з дня підписання акту передачі-прийому об'єкту тобто з 21.07.2006 року до 20.06.2007 року.
Місцевим та апеляційним господарським судоми встановлено, що 21.07.2006 року сторонами було укладено додаткові угоди до вказаних Договорів, згідно умов яких п. 2 Договорів доповнено таким змістом: строк дії Договорів продовжено до повного виконання орендарем своїх обов'язків по сплаті за орендоване майно.
З матеріалів справи вбачається, що положеннями п. 3 Договору № 3/06 розмір орендної плати за весь орендований об'єкт складає 20 000 грн., за Договором № 4/06 -36 000 грн. та за Договором № 5/06 -5 000 грн. відповідно.
Апеляційним господарським судом при розгляді апеляційної скарги встановлено, що 21.07.2006 року між сторонами підписано Акти приймання -передачі автотракторної техніки спец. призначення та спец. установок до Договорів № 3/06,№ 4/06 та № 5/06.
Крім того, суд апеляційної інстанції під час розгляду даної справи встановив, що 26.07.2007 року відповідач повідомив позивача листом про закінчення терміну дії Договорів оренди від 20.06.2007 року, відсутність наміру переукладати вказані договори, а також вимагав повернення орендованої техніки та сплату заборгованості за весь період оренди.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або ж якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин
Відповідно до п. 7 роз'яснення Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.1.2009 року № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Главою 20 Господарського кодексу України встановлені загальні умови укладання договорів, вимоги до господарського договору та порядок укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Згідно ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно положень ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 2 ст. 759 Цивільного кодексу України закріплено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Предметом договору найму, за умовами ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу Укарїни, може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Законодавцем у ст. 765 Цивільного кодексу України закріплено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що передача майна наймачу може посвідчуватися актом приймання-передачі або відповідними конклюдентними діями. Наданням майна в розумінні вказаної статті буде вважатися передача майна у володіння наймача, або допуск наймача до користування майном.
Правові наслідки непередання майна наймачеві визначені в ст. 766 Цивільного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що в оренду, за спірними Договорами, відповідач зобов'язався передати орендарю спецтехніку та спец установки.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що враховуючи дані конкретні обставини справи слід встановити факт приймання техніки зазначеної в спірних Договорах, оскільки зазначене майно є спецтехнікою та спец. установками, а тому необхідно встановити порядок передання такого майна в оренду та експлуатацію.
Вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій зазначені положення законодавства не врахували та належним чином не з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи було вчинено відповідачем та позивачем юридично значимі дії, спрямовані на виконання спірних договорів.
Господарськими судами попередніх інстанцій вказані обставини справи не було враховано, у зв'язку з чим, суди прийшли до передчасних висновків у справі, проте з огляду на приписи ст. 111 7 ГПК України у касаційної інстанції відсутні повноваження щодо встановлення та відхилення доказів та вирішення питання про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За таких обставин, касаційна скарга ВАТ "Домобудівельний комбінат "Відрадний" на рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2012 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій -скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Домобудівний комбінат "Відрадний" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2012 року у справі № 36/393 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2012 року у справі № 36/393 скасувати.
3. Матеріали справи № 36/393 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддяЄ.В. Першиков СуддіІ.П. Ходаківська О.В. Яценко
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 01.11.2012 |
Оприлюднено | 09.11.2012 |
Номер документу | 27321877 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Яценко О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні