Рішення

від 16.07.2012 по справі 5011-37/5689-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-37/5689-2012 16.07.12

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН»

До: Комунального підприємства «Оптова база»

Про стягнення 342 158,00 грн. збитків

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

від позивача: Степаненко Г.О. -дов. № б/н від 28.03.12 р.

від відповідача : не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН»до Комунального підприємства «Оптова база»про стягнення 342 158,00 грн. збитків у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором зберігання № 23 від 01.10.2011 р.

Ухвалою суду від 04.05.12 р. було порушено провадження у справі № 5011-37/5689-2012 та призначено її розгляд на 23.05.12 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

Представник позивача надав у судовому засіданні 23.05.12 р. витребувані документи, які було залучено до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 23.05.12 р. не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги викладені обставини, господарський суд ухвалою від 23.05.12 р. відклав розгляд справи до 13.06.12 р. та повторно зобов'язав відповідача виконати вимоги ухвали суду від 04.05.12 р. № 5011-37/5689-2012.

У судовому засіданні 13.06.12 р. представник позивача повідомив, що витребувані ухвалою суду від 23.05.12 р. документи надати не в змозі, оскільки своєчасно не отримав ухвалу, у зв'язку з чим просив продовжити строк вирішення спору. Розглянувши заявлене клопотання, враховуючи повторну неявку представника відповідача і ненадання ним витребуваних документів, господарський суд його задовольнив та відклав розгляд даної справи до 09.07.12 р.

09.07.12 р. через службу діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, які було залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 09.07.12 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити; повідомив, що 09.07.12 р. через службу діловодства подав письмові пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання 09.07.12 р. в черговий раз не з'явився, вимог ухвал суду в даній справі не виконав, про причини неявки не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи чергову неявку представника відповідача у призначене судове засідання, невиконанням ним вимог ухвал суду та для дослідження поданих представником позивача доказів у даній справі, господарський суд ухвалою від 09.07.12 р. відклав розгляд справи № 5011-37/5689-2012 на 16.07.12 р.; зобов'язав відповідача надати суду: на підтвердження його статусу юридичної особи і повного найменування подати суду оригінал і належну копію статуту (положення), свідоцтва про державну реєстрацію, довідку з органів статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, довідку з обслуговуючого банку про наявність відкритих рахунків та їх реквізити; письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 ГПК України, з поясненнями по суті заявлених вимог та докази якими вони обґрунтовуються, докази його надіслання позивачу.

Через службу діловодства Господарського суду м. Києва 13.07.12 р. від позивача надійшли письмові додаткові пояснення у справі, які було залучено до матеріалів справи.

У судове засідання 16.07.12 р. представники сторін не з'явились, вимог ухвали суду від 09.07.12 р. у даній справі не виконали, про причини неявки не повідомили, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників вищезазначених учасників судового процесу.

Розглянувши подані матеріали, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН» (поклажодавець) та Комунальним підприємством «Оптова база»(зберігач) був укладений договір зберігання № 23, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання плодово-овочеву продукцію: овочі, фрукти, цитрусові плоди (товар) на підставі акту приймання-передачі.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором зберігання.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. п. 1.2. та 1.3. договору зберігання № 23 від 01.10.11 р., точна назва, вид, стан, властивості, кількість та вартість товару, що передається на відповідальне зберігання, вказується в актах, на підставі яких здійснюється передача товару; акт приймання-передачі, за яким передається товар на зберігання є невід'ємним додатком до даного договору.

Відповідно до п. п. 1.4. та 1.5. вищевказаного договору, місце зберігання товару -Україна, м. Київ, селище Бортничі, вул. Леніна, 42; зберігач не має права змінювати місце зберігання товару без письмової згоди поклажодавця; строк зберігання дорівнює кількості календарних місяців із дня підписання акту передачі на зберігання, до моменту видачі, що визначається за датою підписання акту зняття із зберігання, при чому неповний місяць фактичного зберігання оплачується замовником в розмірі місячної плати незалежно від кількості днів зберігання.

Пунктом 1.6. договору № 23 від 01.10.11 р. визначено, що передача товару на відповідальне зберігання за даним договором не тягне за собою переходу права власності на товар та надання зберігачу права користування та розпорядження товаром.

У відповідності до пунктів 2.1.2., 2.1.3. та 2.1.4. договору № 23 від 01.10.11 р., зберігач зобов'язаний видати на підтвердження прийняття товарів двохсторонній акт; зберігати товар в окремому приміщенні, складі, що знаходиться за адресою: м. Київ, с. Бортничі, вул. Леніна, 42, в умовах, які не допускають змішування його з однорідними речовинами, що знаходяться в тому ж приміщенні; забезпечити повне збереження товару, а після закінчення зберігання повернути поклажодавцю той самий товар, у тому самому стані, в якому він був прийнятий на зберігання, з урахуванням його природних властивостей.

Згідно з пунктами 2.1.5. та 2.1.6. договору № 23 від 01.10.11 р., зберігач зобов'язаний не допускати втрати , розкрадань, знищень чи пошкоджень товару; підтримувати температурний режим складу від 0 до + 1о С, підтримувати вологість не вище 85 %.

Пунктами 2.1.7. та 2.1.8. договору № 23 від 01.10.11 р. визначено, що зберігач зобов'язаний за першою вимогою поклажодавця надати йому можливість у робочий час доступу до товару і перевірки умов зберігання; надавати безперешкодний доступ представникам поклажодавця у робочий час кожного дня, до місця зберігання товару протягом дії даного договору, або за домовленістю сторін -поза робочий час.

Відповідно до п. п. 2.1.10. та 2.1.11. вищевказаного договору, зберігач зобов'язаний повернути товар поклажодавцю повністю, або частково за першою вимогою останнього не пізніше дня отримання такої вимоги при умові повної оплати за надані послуги; вправі вимагати оплату за фактичний строк зберігання, якщо товар витребуваний достроково, або не забраний після закінчення договору.

Згідно з п. 2.2.3. договору № 23 від 01.10.11 р., поклажодавець зобов'язаний оплачувати фактичний строк зберігання згідно з розцінками, встановленими ст. 3 даного договору.

Пунктами 3.1. та 3.2. договору № 23 від 01.10.11 р. встановлено, що за надані послуги поклажодавець сплачує зберігачу кошти в розмірі 15 000,00 грн. з врахування ПДВ щомісячно; до вартості послуг зберігання включена вартість електроенергії; за перший місяць зберігання поклажодавець вносить попередню оплату і в подальшому оплата здійснюється не пізніше 25-го числа поточного місяця, шляхом перерахування грошових коштів, передбачених п. 3.1. на поточний рахунок зберігача, на підставі виставленого рахунку та акту виконаних робіт.

Додатковою угодою № 2 від 25.01.12 р. до договору № 23 від 01.10.11 р. було внесено зміни до п. 3.1. даного договору, відповідно до якого за надані послуги в січні 2012 р. поклажодаввець сплачує зберігачу кошти в розмірі 9 000,00 грн. з врахуванням 20 % ПДВ, до вартості послуг із зберігання включена вартість електроенергії; доповнено п. 3.2. даного договору наступним: з 01.01.12 р. поклажодавець може здійснювати розрахунки за отримані послуги готівкою через касу зберігача не пізніше десяти днів з моменту отримання рахунку-фактури і акту виконаних робіт.

У відповідності до п. 4.2. договору № 23 від 01.10.11 р., зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність товару з дня (дати) передачі на зберігання і до дня (дати) повернення поклажодавцеві. У випадку знищення або ушкодження товару або частини товару з його вини, зберігач зобов'язується компенсувати поклажодавцеві вартість знищеного або ушкодженого товару, який вказаний в акті приймання-передачі після отримання письмової вимоги поклажлодавця.

Пунктом 3 додаткової угоди № 1 від 03.01.12 р. до п. 8.5. договору зберігання № 23 від 01.10.11 р. внесено зміни, у відповідності до яких даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.12 р.

Позивач пояснив суду, що на виконання вищевказаного договору № 23 від 01.10.11 р., відповідно до акту приймання-передачі товару № 1 від 18.10.11 р. відповідачу на зберігання позивач передав якісний товар без будь-яких пошкоджень та недоліків, вид та відповідна якість якого відповідає вимогам для довготривалого зберігання.

Згідно акту приймання-передачі № 2 від 09.11.11 р. позивач передав КП «Опотова база» на відповідальне зберігання товар (цибулю ріпчасту) в кількості 176 886,00 кг на загальну суму 279 158,00 гривень.

Однак, після чергового огляду 27.01.12 р. представниками позивача переданого відповідачу на зберігання товару було виявлено його пошкодження і порушення відповідачем умов зберігання, що призвело до того, що товар прийшов у непридатний стан.

01.02.12 р. позивач на адресу відповідача направив повідомлення про розірвання договору зберігання № 23 від 01.10.11 р. та вимогу в строк до 01.03.12 р. підготувати акт приймання-передачі товару з зазначенням його якісного стану. Вказаний лист отриманий відповідачем 01.02.12 р., проте, залишився ним без відповідного реагування.

Позивач звернувся до експертної установи з питанням перевірки якості переданого на зберігання товару на відповідність вимогам нормативної документації, в результаті чого спеціалістами було підтверджено порушення відповідачем умов зберігання товару, що призвело до приведення його у непридатний стан.

Згідно п. 5 Порядку видачі дозволів державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2003 р. № 1631, відповідальність за повноту, достовірність та об'єктивність висновку експертизи несе згідно із законодавством експертна організація, що проводила експертизу.

Згідно експертного висновку № В-740 від 29.02.12 р., складеного експертом Торгово-промислової палати України Фещенко Н.В., кількість пошкодженого товару становить 69,9 % від загальної кількості, 30,1 % товару відповідає другому товарному сорту. Причиною неналежної якості товару є невідповідність температурного режиму і вологості на складі вимогам пункту 2.1.6 договору зберігання № 23 від 01.10.11 р.

05.03.12 р. позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу підготувати акт приймання-передачі залишку якісного товару та відшкодувати вартість пошкодженого товару в кількості 123 643,31 кг на загальну суму 195 131,44 гривень. Вказаний лист отриманий відповідачем 05.03.12 р., однак, також залишився ним без відповідного реагування.

Позивач також пояснив суду, що відповідачем не вживалися будь-які дії стосовно усунення умов, які призводять до пошкодження товару і останній продовжує псуватись, чим позивачу завдаються матеріальні збитки.

Факт порушення відповідачем договору в частині умов зберігання не заперечується і ним самим, що підтверджується підписаним повноважними представниками сторін актом № ОУ-ОООООІЗ здачі-прийняття робіт від 31.01.12 р. та актом № ОУ-0000025 здачі-прийняття робіт від 25.02.12 р., в яких зафіксовано, що відповідачем не виконувались вимоги п. п. 2.1.4, 2.1.5, 2.1.6 договору зберігання № 23 від 01.10.11 р.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач належним чином не виконав умови договору зберігання від 01.10.11 р. щодо зберігання майна, у зв'язку з чим завдав позивачу збитків на суму вартості майна в розмірі 279 158,00 гривень.

Крім того, згідно п. 3.1, 3.2 договору зберігання за надані послуги поклажодавець сплачує зберігачу кошти в розмірі 15 000,00 гривень з урахуванням 20 % ПДВ щомісячно на підставі виставленого рахунку та акту виконаних робіт.

Додатковою угодою № 2 від 25.01.12 р. сторонами внесено зміни до п. 3.1 договору зберігання № 23 та встановлена плата за послуги зберігання у розмірі 9 000,00 грн.

Починаючи з моменту підписання договору зберігання № 23 позивач сплатив відповідачу грошові кошти на загальну суму 63 000,00 грн. При цьому, відповідачем умови договору виконувались неналежним чином, в зв'язку з чим позивач вважає вказані кошти також збитками, які підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН» звернулося до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Комунального підприємства «Оптова база»»про стягнення завданих збитків у розмірі 342 158,00 грн., з яких 279 158,00 грн. - вартість товару, який було передано на зберігання, та 63 000,00 грн. - сума грошових коштів, сплачених за фактичних строк зберігання товару позивачем за договором зберігання № 23 від 01.10.11 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами 1,3,5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 949 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно зі ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. 2. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Чинне законодавство України, що регулює питання відшкодування збитків, відрізняє обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Згідно з статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за договором зберігання № 23 від 01.10.11 р. взяв на себе зобов'язання зберігати товар в окремому приміщенні, складі, що знаходиться за адресою: м. Київ, с. Бортничі, вул. Леніна, 42, в умовах, які не допускають змішування його з однорідними речовинами, що знаходяться в тому ж приміщенні; забезпечити повне збереження товару, а після закінчення зберігання повернути поклажодавцю той самий товар, у тому самому стані, в якому він був прийнятий на зберігання, з урахуванням його природних властивостей; не допускати втрати, розкрадань, знищень чи пошкоджень товару; підтримувати температурний режим складу від 0 до + 1 0 С, підтримувати вологість не вище 85 %.

Однак відповідачем були допущені порушення вищевказаних зобов'язань, що підтверджується підписаними сторонами актами № ОУ-ОООООІЗ здачі-прийняття робіт від 31.01.12 р. та № ОУ-0000025 здачі-прийняття робіт від 25.02.12 р.

Отже, відповідно до ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, тільки за наявності останнього збитки підлягають відшкодуванню.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок неправомірних дій наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань -причиною.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Надані господарському суду документи свідчать про те, що позивач поніс збитки на суму 195 131,44 грн., оскільки через неналежне зберігання було пошкоджено товар у кількості 123 643,31 кг, що підтверджується експертним висновком № В-740 від 29.02.12 р.

У відповідності до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У відповідності до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, вина відповідача щодо неналежного виконання зобов'язань за договором збереження № 23 від 01.10.11 р. є доведеною.

Крім того, відповідач не довів відсутність своєї вини у заподіянні збитків позивачу та належними доказами не спростував обставини, викладені позивачем у позовній заяві.

Приймаючи до уваги викладене, господарський суд дійшов висновку, що псування товару відбулося у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо умов зберігання товару.

Таким чином, наявний причинно-наслідковий зв'язок між діяннями відповідача та заподіяними збитками у розмірі 195 131,44 грн.

При цьому, судом не приймаються як належні докази неналежного виконання відповідачем зобов'язань акти проведення замірів температури та вологості в складському приміщенні КП «Оптова база», буд. № 42 по вул.. Леніна, в якому зберігається цибуля ріпчаста ТОВ «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН»від 27.01.12 р., від 31.01.12 р., від 01.02.12 р., від 02.02.12 р., від 03.02.12 р., від 13.02.12 р., від 14.02.12 р., від 15.02.12 р., від 23.02.12 р., від 29,02.12 р. та від 01.03.12 р. які складені ним в односторонньому порядку та не підписані з боку відповідача.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення суми збитків у розмірі 84 026,56 грн., які становлять вартість решти (незіпсованого товару), то господарський суд відмовляє в їх задоволенні, оскільки належних доказів його псування позивач господарському суду не надав, а його твердження щодо пошкодження решти товару або його вивозу ґрунтуються лише на припущеннях. Також, суд зазначає, що позивач у відповідності до п. 2.1.10 договору зберігання № 23 від 01.10.11 р. не звертався з вимогою повернути зазначений товар, який залишався на зберіганні. При цьому, позивач у листах (вих. № 01-02 від 01.02.12 р. та № 05-03 від 05.03.12 р.) просив КП «Оптова база»підготувати акт приймання-передачі залишку якісного товару, а не повернути вказаний товар. Також господарський суд виходить з того, що позивач не звертався до відповідача з позовною вимогою про повернення решти товару.

Відповідно до п. 2.1.10. договору зберігання № 23 від 01.10.11 р., зберігач зобов'язаний повернути товар поклажодавцю повністю, або частково за першою вимогою останнього не пізніше дня отримання такої вимоги за умови повної оплати за надані послуги.

Таким чином, у господарського суду відсутні правові підстави для стягнення збитків у вигляді вартості якісного товару, який станом на день розгляду справи в суді знаходиться на зберіганні, у розмірі 84 026,56 грн.

Стосовно збитків у розмірі 63 000,00 грн., які були сплачені позивачем на виконання умов договору збереження № 23 від 01.10.11 р. щодо оплати послуг зберігання, які позивач вважає збитками і просить стягнути з відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за даним договором, то господарський суд вважає вказані позовні вимоги необґрунтованими і безпідставними, оскільки дані грошові кошти були сплачені ним на виконання умов договору зберігання № 23 від 01.10.11 р. за фактичний строк зберігання і не є збитками в розумінні статтей 224 та 225 Господарського кодексу України.

Проте, оскільки відповідач визнав у актах № ОУ-ОООООІЗ здачі-прийняття робіт від 31.01.12 р. та № ОУ-0000025 здачі-прийняття робіт від 25.02.12 р. порушення температурного режиму та рівня вологості, а також не довів господарському суду відсутність вини у заподіянні збитків, наявність яких підтверджується експертним висновком № В-740 від 29.02.12 р., то оцінивши докази в їх сукупності, Господарський суд м. Києва визнає обґрунтованими збитки у розмірі, підтверджені даним експертним висновком в сумі 195 131,44 грн.

Враховуючи наведене, викладені вище обставини свідчать про наявність усіх елементів правопорушення, що має наслідком відповідальність у вигляді стягнення збитків, а отже -свідчить про правомірність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН»у частині стягнення з КП «Оптова база»195 131,44 грн., у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню.

За таких обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙЕ»до Комунального підприємства «Оптова база»підлягає задоволенню частково.

Позивач в позовній заяві просив суд стягнути з Комунального підприємства «Оптова база» 10 000,00 грн. витрат, сплачених за послуги адвоката.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті зазначеної норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною , якій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія зазначеного Закону України поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наведено в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Пунктом 10 Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02 5/78 від 04.03.1998 р. зі змінами та доповненнями встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, а саме угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

В даному випадку позивачем надано суду договір про надання адвокатських послуг від 28.03.12 р., яким визначено, що адвокат Степаненко Г.О. зобов'язався представляти інтереси ТОВ «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН»юридичні послуги, перелічені в статті 1.1. цього договору.

Згідно з п. 1.1. договору про надання адвокатських послуг від 28.03.12 р., виконавець зобов'язується представляти інтереси замовника та надавати відповідні консультаційні та юридичні послуги щодо захисту та представництва інтересів останнього в господарських судах всіх інстанцій під час розгляду справи за його позовом до Комунального підприємства «Оптова база»про відшкодування збитків за договором зберігання.

У розділі 4 даного договору визначено розмір адвокатської винагороди у розмірі 10 000,00 грн. Позивачем також надано суду копія видаткового касового ордеру від 09.04.12 р. на суму 10 000,00 грн. та довіреність від 28.03.12 р., видана ТОВ «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН», якою уповноважено Степаненко Г.О. представляти інтереси позивача.

Слід відзначити, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. Верховний Суд України в постанові від 01.10.2002 у справі № 30/63 чітко зазначив, що в контексті статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Оцінивши надані позивачем документи в їх сукупності, суд встановив, що за договором про надання адвокатських послуг від 28.03.12 р. адвокат Степаненко Г.О. зобов'язався надавати позивачу адвокатські послуги, визначені в статті 1.1. цього договору, а позивач зобов'язався сплатити аванс у розмірі 10 000,00 грн.

В ході розгляду справи було надано доказ сплати позивачем адвокату Степаненко Г.О. за надання адвокатських послуг (копію видаткового касового ордеру від 09.04.12 р.) на суму 10 000,00 грн., як це передбачено ст. 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол №6).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, підлягає задоволенню вимога про відшкодування позивачу витрат на адвокатські послуги за рахунок відповідача, в порядку, передбаченому ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в розмірі -5 702,96 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору та витрати на сплату адвокатських послуг, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Оптова база»(вул. Бальзака, 64, м. Київ, 02232, ідентифікаційний код 21661094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС ПІ ЕС ЮКРЕЙН» (вул. Івана Мазепи, 26, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код 35850657) 195 131 (сто дев'яносто п'ять тисяч сто тридцять одну) грн. 44 коп. збитків, 3 902 (три тисячі дев'ятсот дві) грн. 63 коп. витрат на сплату судового збору та 5 702 (п'ять тисяч сімсот дві) грн. 96 коп. витрат на сплату послуг адвоката.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 20.07.2012 р.

Суддя Гавриловська І.О.