Рішення

від 09.07.2012 по справі 4/088-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" липня 2012 р. Справа № 4/088-11

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткін О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Кудрі Лідії Іванівни, м. Олександрія

до Дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне підприємство", м. Біла Церква

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Білоцерківський національний аграрний університет, м. Біла Церква

про стягнення 30380,87 грн.

за участю представників сторін:

позивач -не з'явився;

відповідач -не з'явився;

третя особа -Ваврінчук С.Г. -предст., дов. № 01-12/1137 від 22.12.2011р.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна Фізичної особи-підприємця Кудрі Лідії Іванівни (позивач) до Дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету «Олександрійське навчально-дослідне підприємство»(відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Білоцерківський національний аграрний університет (третя особа) про стягнення 30380,87 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №44 від 07.11.2008р. щодо сплати заборгованості за отриманий товар.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між Фізичною особою-підприємцем Кудрею Лідією Іванівною (продавець) та Дочірнім підприємством Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне підприємство" (покупець), 07.11.2008р. договору купівлі-продажу №44, за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 14847,12 грн. На вказану заборгованість позивачем нараховані збитки від інфляції, річні та штраф (загальна сума до стягнення відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 04.07.2011р. становить 30380,87 грн.).

Ухвалою суду від 11.07.2011р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Білоцерківський національний аграрний університет.

19.07.2011р. третьою особою в судовому засіданні було подано письмові пояснення стосовно заявлених позовних вимог, в яких останній проти позову заперечує та зазначає, що у видатковій накладній зазначений отримувач від покупця - Ішунін С.Н., а довіреність № 25 від 31.10.08р. видана на ім'я Ішуніна Сергія Івановича, що, на думку третьої особи, дає підстави вважати, що при отриманні товару особа Ішуніна не з'ясовувалась.

Ухвалою суду від 26.12.2011р., з метою встановлення ідентичності та належності виконання підпису однією особою, повноважною на отримання товару з боку відповідача - Ішуніна Сергія Івановича було призначено почеркознавчу експертизу.

07.06.2012 р. на адресу господарського суду Київської області з Київського науково -дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок почеркознавчої експертизи № 236/12-32/5628/12-32 від 31.05.2012 р. разом з матеріалами справи №4/088-11, в якому підтверджено, що підпис від імені Ішуніна С.І. в графі: «Отримав (ла)»в накладній № 210 виконаний Ішуніним Сергієм Івановичем.

У відповідності до приписів статті 42 Господарського процесуального кодексу України, експертний висновок - це письмове викладення експертом відомостей про обставини, що мають значення для справи, встановлені експертом на підставі його спеціальних знань і отриманих у результаті проведеного дослідження матеріалів справи, яке ґрунтується на сформульованому в ухвалі суду про призначення експертизи завданні.

Згідно ч. 1,2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду наперед установленої сили.

Принцип, згідно з яким ніякі докази не мають для суду наперед установленої сили і кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами, означає, що докази повинні оцінюватися за їх властивостями.

Приписами ч. 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу

України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Враховуючи положення вищезазначених статтей, суд зазначає, що експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.06.2011р. було поновлено провадження у даній справі та призначено до розгляду на 25.06.2012р.

Ухвалою суду від 25.06.2012р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача, а також поданим клопотанням третьої особи, розгляд справи було відкладено на 09.07.2012р.

В судове засідання 09.07.2012р. представники позивача та третьої особи повторно не з'явились, хоча про час та місце наступного судового засідання були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили та письмових пояснень стосовно заявлених позовних вимог не надали.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, 09.07.2012р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього в судовому засіданні представника третьої особи, суд, -

встановив:

07.11.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 44 (далі -Договір), відповідно до умов якого, продавець -позивач зобов'язується передати належний йому товар у власність покупцеві -відповідача, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти на умовах Договору та специфікації, які є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Договору найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару визначені у специфікаціях, що є невід'ємною частинами Договору.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що продавець має право відвантажити товар без попередньої оплати, а покупець зобов'язаний оплатити товар у термін, що не перевищує 3 банківських дня від дня відвантаження товару і переходу права власності та товар до покупця. Передача товару підтверджується товарною та податковою накладною.

Як стверджує позивач, на виконання умов Договору, позивач на підставі накладної від 07.11.2008р. № 210 поставив відповідачу товар -Дизельне паливо в кількості 2426 л на суму 14847,12 грн. (разом з ПДВ), а останній на підставі довіреності від 31.10.2008 № 25 вказаний товар отримав.

В письмових поясненнях на позов, поданих третьою особою, зазначено, що відповідач -дочірнє підприємство Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне підприємство" при укладенні договору купівлі-продажу не мало повноважень на укладення угод, так як підприємство знаходилось в стані ліквідації, у зв'язку з чим зобов'язання за укладеним договором є такими, що не виникли.

Суд, розглянувши докази наявні в матеріалах справи, встановив, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про вищу освіту", вищий навчальний заклад державної форми власності - це вищий навчальний заклад, заснований державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується відповідному центральному органу виконавчої влади.

Закон України "Про вищу освіту" передбачає, що повноваження власника (власників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються в межах законів статутом вищого навчального закладу. Власник (власники) вищого навчального закладу, зокрема, здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу; приймає рішення про реорганізацію або ліквідацію вищого навчального закладу; здійснює інші повноваження, передбачені законом (ст.21).

Цей же Закон у ст. 23 передбачає, що вищий навчальний заклад згідно із законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої діяльності вищого навчального закладу.

Закон України "Про управління об'єктами державної власності" в п. 6-11 ст. 6 передбачає, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних підприємств і господарських структур, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх виконанням у встановленому порядку; здійснюють контроль за діяльністю господарських структур; ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів.

Згідно ст. 27 Закону України "Про вищу освіту", створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації державної форми власності здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Так, як вбачається з матеріалів справи, Наказом Міністерства аграрної політики України від 08.04.2008 року за №228 зобов'язано Білоцерківський національний аграрний університет ліквідувати дочірнє підприємство Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство".

Наказом Білоцерківського національного аграрного університету від 03.06.2008 року за № 165/0 з метою виконання Наказу Міністерства аграрної політики України від 08.04.2008 року за №228 вирішено ліквідувати дочірнє підприємство Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство" в тримісячний термін з дня підписання цього Наказу, для чого відповідно до Наказу по Білоцерківському національному аграрному університету від 18.06.2008 року за №175/0 створено ліквідаційну комісію та 11.06.2008 року внесено відомості про припинення юридичної особи дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство".

Бюджетний кодекс України у ст. 21 передбачає, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

Згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв'язку із зміною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цих закладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про вищу освіту", безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо. Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень: є розпорядником майна і коштів; виконує кошторис, укладає угоди.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна.

Беручи до уваги вищевикладене, матеріали справи, суд встановив, що дочірнє підприємство Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство" є структурним підрозділом Білоцерківського національного аграрного університету, який є другорядним розпорядником бюджетних коштів, фінансування якого відбувається за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв'язку з чим структурні підрозділи Білоцерківського національного аграрного університету мають право укладати господарські договори за попередньою згодою Білоцерківського національного аграрного університету в межах лімітів бюджетно-кошторисних призначень на відповідний бюджетний період з дотриманням цільового призначення коштів, передбачених у кошторисі доходів та видатків відповідного структурного підрозділу Білоцерківського національного аграрного університету.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

З аналізу вищенаведених норм законодавства та матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Закупівля товарів за бюджетні кошти здійснюється відповідно до порядку, встановленого Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року за N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 року за N 1017), згідно п. 5 якого це положення застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше ніж 100 тис. гривень, а робіт - 300 тис. гривень (далі за текстом: Положення).

Відповідно до ч. 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В провадженні господарського суду Київської області перебуває справа №8/081-11 за первісним позовом: фізичної особи -підприємця Кудрі Лідії Іванівни до відповідача за первісним позовом: дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету «Олександрійське навчально-дослідне господарство»про стягнення заборгованості та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Білоцерківського національного аграрного університету, до відповідача -1 за позовом третьої особи: фізичної особи -підприємця Кудрі Лідії Іванівни, до відповідача -2 за позовом третьої особи: дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне господарство" про визнання договору купівлі-продажу від 25.12.2008 року за №46 недійсним.

Згідно рішення у справі № 8/081-11 від 22.11.2011р., яке набрало законної сили та є чинним, предметом якого є стягнення заборгованості за аналогічним договором купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів у 2008 році від 25.12.2008р. № 46, встановлено, що дочірнє підприємство Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство" протягом 2008 року придбав у ФОП Кудрі Л.І. паливно-мастильні матеріали на загальну суму 1235096,34 грн. (один мільйон двісті тридцять п'ять тисяч дев'яносто шість гривень 34 коп.), проте відповідно до п. 5 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року за N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 року за N 1017), придбання таких паливно-мастильних матеріалів повинно було здійснюватись виключно з дотриманням правил цього Положення за наслідками проведення тендеру на придбання матеріалів за бюджетні кошти.

В ході розгляду справи № 8/081-11 було також встановлено, що позивач та відповідач для уникнення застосування Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року за N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 року за N 1017), з метою придбання паливно-мастильних матеріалів без проведення тендеру, у своїх фінансово-господарських взаємовідносинах з приводу придбання паливно-мастильних матеріалів приховували загальну вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів у сумі 1235096,34 грн. (один мільйон двісті тридцять п'ять тисяч дев'яносто шість гривень 34 коп.) шляхом оформлення придбання таких матеріалів на підставі однотипних договорів купівлі-продажу, за кожним з яких одні і ті ж умови та аналогічний предмет угоди купівлі-продажу оформлявся менше суми 100 тисяч гривень, що підтверджується довідкою Олександрійської ОДПІ від 04.12.2009 року за №798, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Цивільний кодекс України у ст. 235 передбачає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За таких обставин, з врахуванням вимог ст. 235 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, до взаємовідносин між позивачем та відповідачем з приводу придбання паливно-мастильних матеріалів у 2008 році на загальну суму 1235096,34 грн. (один мільйон двісті тридцять п'ять тисяч дев'яносто шість гривень 34 коп.) регулюються Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року за N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 року за N 1017), згідно п.п. 2, 6 якого процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, розпочаті до дати набрання чинності цією постановою, завершуються відповідно до цієї постанови та закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється виключно у безпосередніх виробників товарів, виконавців робіт і надавачів послуг або їх офіційних представників (дилерів, агентів, дистриб'юторів тощо).

Тобто, 07.11.2008р. з порушенням вимог ст.ст. 18, 21, 23, 26, 27, 30, 32 Закону України "Про вищу освіту", ст.ст. 2, 7, 21, 51 Бюджетного кодексу України в редакції 2001 року, ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 6, 202, 509, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 175, 179, 193 Господарського кодексу України, п.п. 2, 5, 6 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року за N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 року за N 1017), укладено удаваний правочин у вигляді договору купівлі-продажу від 07.11.2008 року за № 44 з метою приховати придбання відповідачем у позивача протягом 2008 року паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 1235096,34 грн. (один мільйон двісті тридцять п'ять тисяч дев'яносто шість гривень 34 коп.) без проведення тендеру у позивача, який виробником або офіційним представником виробника паливно-мастильних матеріалів не являється.

До того ж, укладений між позивачем та відповідачем, який є другорядним розпорядником бюджетних коштів та фінансування якого відбувається за рахунок коштів Державного бюджету України, при відсутності у дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне господарство" попередньої згоди Білоцерківського національного аграрного університету на укладення вказаного Договору та поза межами лімітів бюджетно-кошторисних призначень на бюджетний період 2008 року без дотримання цільового призначення коштів, передбачених у кошторисі доходів та видатків структурного підрозділу Білоцерківського національного аграрного університету у вигляді дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство", у зв'язку з відсутністю у кошторисах доходів та видатків Білоцерківського національного аграрного університету та дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство" на 2008 рік видатків на придбання дочірнім підприємством Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально -дослідне господарство" паливно-мастильних матеріалів у 2008 році на загальну суму 1235096,34 грн. (один мільйон двісті тридцять п'ять тисяч дев'яносто шість гривень 34 коп.) є також грубим порушенням норм чинного законодавства щодо укладення такого виду договорів.

Зважаючи на норми чинного законодавства, будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним Кодексом та ЗУ «Про Державний бюджет України», не вважаються бюджетними зобов'язаннями, внаслідок чого витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у вигляді основного боргу у сумі 14847,12 грн. є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 742,35 грн., 27% річних від простроченої суми у сумі 10159,10 грн. та інфляційні нарахування у сумі 19479,42 грн.

З огляду на те, що вказані вимоги за своєю правовою природою є похідними від вимоги про стягнення основного боргу за Договором у сумі 14847,12 грн., в задоволенні якої було відмовлено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 742,35 грн., 27% річних від простроченої суми у сумі 10159,10 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 19479,42 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З аналізу вищезазначеної норми законодавства вбачається, що договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Як зазначено в роз'ясненні Вищого господарського суду України від 12.03.99 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", розглядаючи питання про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п. 2 вищезазначеного Роз'яснення, якщо вирішуючи господарський спір господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись частиною першою статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Цивільний кодекс України у ст. 628 передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Зокрема, ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено, що договір купівлі-продажу № 44 від 07.11.2008р. між позивачем та відповідачем укладено з грубим порушенням вимог ст.ст. 1, 18, 21, 23, 26, 27, 30, 32 Закону України "Про вищу освіту", ст.ст. 2, 7, 21, 51 Бюджетного кодексу України в редакції 2001 року, ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 6, 202, 509, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 175, 179, 193 Господарського кодексу України, п.п. 2, 5, 6 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року за N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 року за N 1017), у зв'язку з чим вказаний Договір, в силу вимог ст.ст.203 ч.1, 215 Цивільного кодексу України, визнається судом недійсним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кудрі Лідії Іванівни до Дочірнього підприємства Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне підприємство" про стягнення заборгованості в розмірі 14847,12 грн. за договором купівлі-продажу №44, а також нараховані збитки від інфляції, річні та штраф, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Договір купівлі-продажу від 07.11.2008 року за № 44, укладений між фізичною особою - підприємцем Кудрею Лідією Іванівною та дочірнім підприємством Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне господарство" визнається судом недійсним.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 07.11.2008 року за № 44, який укладений між фізичною особою -підприємцем Кудрею Лідією Іванівною (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) та дочірнім підприємством Білоцерківського національного аграрного університету "Олександрійське навчально-дослідне господарство" (код ЄДРПОУ 35518471, місцезнаходження: 09117, Київська обл., м. Біла Церква, пл. Соборна, 8/1).

Дата підписання та складання повного тексту рішення: 24.07.2012р.

Суддя О.В. Щоткін