Постанова

від 01.08.2012 по справі 5011-14/2232-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2012 р. Справа № 5011-14/2232-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Студенця В.І. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія "Інтеренерготрансгаз" на постанову та на рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року господарського суду міста Києва від 25.04.2012 року у справі господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія "Інтеренерготрансгаз" простягнення 23 236,90 грн. в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Грибець В.А. - відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року ПАТ "Центренерго" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Українська компанія "Інтеренерготрансгаз" про стягнення 23 236,90 грн. пені та штрафу за договором про закупівлю (поставку) товарів №13/39 від 28.07.2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2012 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "УК "Інтеренерготрансгаз" на користь ПАТ "Центренерго" 9 452,16 грн. пені, 13 784,74 грн. штрафу та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін, апеляційну скаргу-без задоволення.

Зазначені рішення місцевого та апеляційного господарських судів мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "УК "Інтеренерготрансгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2012 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.07.2011 року між ПАТ "Центренерго" в особі Трипільської ТЕС (як покупцем) та ТОВ "Українська компанія "Інтеренерготрансгаз" (як постачальником) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів №13/39, за умовами якого, постачальник зобов'язався поставити покупцю товари (продукцію) в кількості, асортименті та за ціною, передбаченими додатком до договору (п. 1.1, п. 1.3 договору).

Відповідно до п.3 договору та п.5 додатку 1 до договору, строк поставки становить 30 днів з дня отримання постачальником письмової заявки покупця.

На виконання зазначених вимог, позивач направив відповідачу письмову заявку №08-6390 від 20.10.2011 року та лист №08-7026 від 24.11.2011 року, відповідно до яких просив здійснити поставку товару. Згадані листи надіслано поштою рекомендованим листом з повідомленням проте, їх було повернуто відправнику поштовим відділенням з поміткою "за закінченням терміну зберігання". Поставка товарів відповідачем здійснена не була.

Судами було встановлено, що юридична адреса відповідача, яка зазначена у свідоцтві про державну реєстрацію та міститься на бланках відповідача, які містяться у справі, а саме: м.Київ, вул.Панаса Мирного, 11, відповідає адресі, на яку позивачем були відправлені листи, а тому, колегія суддів погоджується з висновками судів, що надіславши на належну адресу відповідача заявку, позивач належним чином виконав умови договору, водночас, відповідач, взяті на себе зобов'язання по поставці товару не виконав.

Згідно п.9.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків цієї вартості, і крім цього, постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання ним зобов'язань за договором, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з врахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. І ст. 614 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 статті 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

За наведених обставин, встановивши належність позивача до державного сектору економіки, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення заявлених штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, а лише зводяться до переоцінки досліджених судами доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2012 року у справі № 5011-14/2232-2012 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Л.В. Жукова

В.І. Студенець