Постанова

від 30.07.2012 по справі 2а-2126/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2126/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Власенкова О.О.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"30" липня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Беспалова О.О. та Горбань Н.І., за участю секретаря Галай Т.О., представника апелянта Пічугіної Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс Телеком»на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс Телеком» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2011р. та визнання протиправними дії

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс Телеком звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2011р. №0001052304/0 щодо сплати 376 066 грн 00 коп за платежем -податок на додану вартість та фінансових санкцій 1 грн 00 коп. та визнання протиправними дії ревізора-інспектора відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що ним правомірно, відповідно до п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сформовано податковий кредит за господарськими операціями з придбання товарів у ТОВ «БРУ «Полонина» у зв'язку з реально вчиненими господарськими операціями та на підставі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог законодавства, а невиконання ТОВ «БРУ «Полонина»зобов'язань за сплатою податків до державного бюджету не може бути підставою для позбавлення позивача права на включення до податкового кредиту відповідних сум.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань правових відносин з ТОВ «БРУ «Полонина»за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, за результатами якої складено акт № 369/1-23-40-32798799 від 03.08.2011 року.

Перевіркою встановлене порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2011 року на загальну суму 376065,60 грн.

Такий висновок податкового органу зроблений на основі того, що під час проведення перевірки податковим органом не встановлено факту передачі товарів від продавця ТОВ «БРУ «Полонина» до покупця ТОВ «Виробнича фірма «Інвекс Телеком», у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів та ненаданням податковому органу підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань у ТОВ «БРУ «Полонина». Окрім того, податковий орган посилається на те, що правочини, укладені між контрагентами не спричинили реального настання юридичних наслідків, а тому є нікчемними. Зважаючи на таке твердження відповідач вважає, що податкові накладні виписані від імені ТОВ «БРУ «Полонина» не можуть бути прийняті до уваги, а тому позивач неправомірно сформував податковий кредит за квітень 2010 року.

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення прийнято рішення про залишення скарги без розгляду, як такої, що подана з порушенням порядку та строків, що встановлений ПК України.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що декларація з ПДВ за 2010 рік ТОВ «БРУ «Полонина» до податкової інспекції не подана, при перевірці контролюючим органом виявлена відсутність у ТОВ «БРУ «Полонина» підтверджуючих документів, які б свідчили про виникнення податкових зобов'язань: головні книги, журнали -ордери та картки рахунків №311 «Поточні рахунки у національній валюті», №361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», №64 «Розрахунки по податкам і платежам», №70«Доходи від реалізації», податкові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, видаткові накладні, тощо. Оскільки, ТОВ «БРУ «Полонина» не сплачено до бюджету суму ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Виробнича фірма «Інвекс Телеком», яку останній задекларував як податковий кредит за квітень 2011 року в розмірі 376 065,60грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача є правомірними.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.

З 01.01.2011 р. набув чинності Податковий кодекс України від 02.10.2010 № 2755-IV.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, що містяться в матеріалах справи містять усі реквізити та заповнені згідно згідно Наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 року «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач правомірно включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Тобто, якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На момент укладання договору та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Що ж стосується посилання відповідача в акті перевірки на нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «БРУ «Полонина», то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних відповідачем договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак, з даного приводу, відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

Окрім того, в матеріалах справи містяться пояснення менеджера ОСОБА_3 (а.с. 82), де наведено докази реальності вчинення господарських операцій, що є підтвердженням дійсності вчинення правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «БРУ «Полонина».

Що стосується вимоги позивача про визнання дій ревізора-інспектора відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб Ганжи С.О. протиправними, то суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 79.2 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно з п. 75.1.2 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

В акті № 369/1-23-40-32798799 від 03.08.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки зазначено, що перевірка проведена податковим ревізором-інспектором на підставі наказу начальника ДПІ та службового посвідчення УКМ № 080992.

Аналіз зазначених норм законодавства та матеріали справи свідчать що, дії інспектора-ревізора Ганжі С.О. щодо проведення перевірки були правомірними та вчинені на підставі та у спосіб, передбаченим законодавством України. А отже, в цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу .

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 кодексу).

Відповідно до ст. 159 КАС України , обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 , п. 1 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160 , 195, 196, 198 , 202 , 205 , 207 , 212 , 254 КАС України , суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс Телеком»- задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 року у справі № 2а-2126/12/2670 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс Телеком»задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.08.2011 за № 0001052304/0.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Горбань Н.І.

Беспалов О.О.