Ухвала

від 17.12.2012 по справі 2а-2126/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/52077/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Герчак С.М., Пічугіна Н.В. від відповідачаОксентюк О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012

у справі № 2а-2126/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Виробнича фірма «Інвекс Телеком»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної

податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та визнання

протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс Телеком»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2011 №0001052304/0 та визнання протиправними дії ревізора-інспектора відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 в задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 23.08.2011 №0001052304/0; в іншій частині позову відмовлено.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач у письмових поясненнях на касаційну скаргу проти доводів податкового органу заперечує та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс Телеком»з питань правових відносин з ТОВ «БРУ Полонина»за період з 01.04.2011 по 30.04.2011, за результатами якої складено Акт № 369/1-23-40-32798799 від 03.08.2011;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем в порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України неправомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 376 065,60 грн., сплачений за господарськими операціями з поставки товарів з ТОВ «БРУ Полонина», так як операції з даним контрагентом є недійсними (нікчемними), оскільки не спричинили реального настання юридичних наслідків. При цьому, податковий орган виходив з того, що під час проведення перевірки податковим органом не встановлено факту передачі товарів від ТОВ «БРУ Полонина»(як продавця) до позивача (як покупця) за відсутності актів приймання-передачі товару, довіреностей на отримання ТМЦ, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів;

- за наслідками перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001052304/0 від 23.08.2012, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 376 067,00 грн. (з яких: 376 066,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, визнав необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п.201.6 ст.201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, наявні у позивача податкові накладні містять усі реквізити та заповнені згідно наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент укладання договору та видачі податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ та йому було видане відповідне свідоцтво. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено факт реальності вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «БРУ Полонина», що підтверджується наявними у справі доказами.

З врахуванням усього вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами касаційної скарги, про те, що податок на додану вартість, нарахований у складі вартості товару, придбаного у ТОВ «БРУ Полонина», правомірно віднесений позивачем до податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Щодо посилань податкового органу в акті перевірки на недійсність (нікчемність) правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «БРУ Полонина», то судова колегія зазначає про наступне.

Згідно п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби визначені контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби. Права органів державної податкової служби при виконанні покладених на них функцій визначені у ст.20 Податкового кодексу України.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що за змістом цих норм органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані, зокрема, перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, правильність ведення податкового обліку тощо. Жодна норма чинного законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом давати правову оцінку договорам, які укладаються між суб'єктами господарювання. Тобто, орган державної податкової служби, який здійснює перевірку платника податку, не уповноважений встановлювати недійсність тих чи інших угод (правочинів) внаслідок дослідження суті цих договорів на предмет їх відповідності нормам чинного цивільного законодавства України.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій ревізора-інспектора відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб, то судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено в їх задоволені з огляду на те, що дії ревізора-інспектора щодо проведення перевірки позивача є правомірними та вчинені на підставах та у спосіб, передбачений законодавством України.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний