Постанова

від 01.08.2012 по справі 5020-388/2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2012 року Справа № 5020-388/2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сікорської Н.І.,

суддів Градової О.Г.,

Євдокімова І.В.,

за участю представників сторін:

прокурор, не з'явився, (Севастопольський транспортний прокурор);

позивача, не з'явився, (Міністерство інфраструктури України);

відповідача, Молчанов Антон Олександрович, на підставі довіреності б/н від 14.10.2010р. (приватне підприємство "Красотель Девелопмент");

відповідача, Жих Тетяна Юріївна, на підставі довіреності за № ДВ-90 від 20.03.12, (Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт");

відповідача, Сьомочкін Андрій Михайлович, на підставі довіреності б/н від 14.10.10, (приватне підприємство "Красотель Девелопмент");

третьої особи, не з'явився, (Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

третьої особи, не з'явився, (Севастопольська міська рада);

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Красотель Девелопмент" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Янюк О.С.) від 11 квітня 2012 року у справі № 5020-388/2011

за позовом Севастопольського транспортного прокурора (вулиця Вороніна, 11, місто Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (проспект Перемоги, 14, місто Київ, 01135)

до приватного підприємства "Красотель Девелопмент" (вулиця Курганна, 24, місто Севастополь, 99029)

Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (площа Нахімова, 5, місто Севастополь, 99011)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майдан Повсталих, 6, місто Севастополь, 99008)

Севастопольської міської ради (вулиця Леніна, 3, місто Севастополь, 99011)

про визнання договору та додаткових угод до нього недійсними

ВСТАНОВИВ:

15.03.2011 Севастопольський транспортний прокурор (далі-прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (далі - позивач) до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовною заявою до Приватного підприємства «Красотель Девелопмент»(далі -відповідач-1, ПП «Красотель Девелопмент»), Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»(далі -відповідач-2, ДП «СМТП»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі-тертя особа-1) про визнання договору №710/237а про спільну дольову участь у будівництві від 05.10.2007 та додаткових угод до нього недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовує ч.1,2,5 ст. 203 , 215 Цивільного кодексу України та зазначає, що ДП «СМТП»не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності при укладені спірного договору без погодження його з органом управління - Міністерством транспорту та зв'язку України (на даний час - Міністерство інфраструктури України). Вважає, що спірний договір є удаваним, оскільки укладений сторонами з метою приховування іншої угоди - угоди щодо відчуження державного майна, що відноситься до основних фондів ДП «СМТП»всупереч встановленого чинним законодавством України. Крім того, всупереч ст.11 Закону України «Про транспорт» ДП «СМТП»надано земельну ділянку ПП «Красотель Девелопмент»для будівництва нового терміналу всупереч встановленого законодавством порядку, без відповідного погодження із Севастопольської міською радою. У зв'язку із викладеним просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 11 квітня 2012 року у справі № 5020-388/2011 позов задоволено.

Мотивуючи прийняте рішення, господарський суд посилався на статтю 203, частину 1 статті 207, частину 1 статті 215, частини 1,2,5 статті 203, статті 1131, 1131 Цивільного кодексу України , статтю11 Закону України «Про транспорт»від 10.11.1994 №232/94-ВР (у редакції, чинній на час укладення Договору), статтю 73, 75 Господарського кодексу України , та зазначив, що за спірним Договором фактично відбувається відчуження державного майна - будівля морського вокзалу, а тому зазначений Договір повинен бути погоджений в установленому законом порядку з Міністерством транспорту та зв'язку України (на даний час - Міністерство інфраструктури України), а не з Концерном, який утворений з метою координації та централізації їх господарської діяльності, забезпечення належних умов функціонування, розвитку матеріально-технічної бази його учасників, концентрації функції науково-технічного і виробничого розвитку та ін.

Також судом звернуто увагу на те, що розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування, але надання земельної ділянки під будівництво не було погоджено з Севастопольською міською радою.

Щодо відсутності повноважень у Концерну погоджувати спірний договір від 05.10.2007р, суд послався на розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2006 №594-р , яким створено Концерн, та Статут, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2007 №814 , але дія даної постанови була зупинена Указом Президента України від 22.08.2007№761/2007, який набрав чинності 29.08.2007 (Урядовий кур'єр від 29.08.2007 № 156), та в подальшому була скасована Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 №1403 «Про скасування актів Кабінету Міністрів України, дію яких зупинено указами Президента України» .

Крім того, суд вказав на те, що Статут ДП «СМТП»від 22.08.2007 не пройшов державної реєстрації в установленому законом порядку, а тому не є доказом у розумінні ст.34 ГПК України , а саме, не містить відповідну відмітку державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема, у серпні-вересні 2007 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, приватне підприємство "Красотель Девелопмент" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, апелянт посилався на те, що господарський суд помилково дійшов висновку, що укладений договір є договором про спільну діяльність та направлений на відчуження державного майна.

Зі змісту статей 1130,1132,1133 ЦК України вбачається що, під використанням майна у спільній діяльності є віднесення такого майна до внесків учасників до спільної діяльності, але умовами договору не передбачено внесення державного майна, яке знаходиться у віданні Порту, в якості вкладу до спільної діяльності або відчужування його будь-якими способами.

В той час стаття 875 ЦК України передбачає, обов'язок сторони договору надати іншій стороні будівельний майданчик для забудови, що передбачено не договором про спільну діяльність, а договором підряду, за умовами якого до підрядника не переходить майнове право на будівельний майданчик.

Отже, відсутність у спірному договорі умов щодо передачі в якості внеску до спільної діяльності державного майна виключає обов'язок погоджувати і сам договір.

Крім того, при укладанні спірного договору та додаткових угод до нього Порт не тільки не втрачає право на державне майно, а навпаки отримує майно, яке на 667,53 кв м. більше ніж передане для реконструкції, відповідно зросте і його собівартість.

Також, господарський суд не дав належної оцінки розпорядженню № 493-р від 03.07.2008, яким Севастопольська міська державна адміністрація надала Порту згоду на проведення робіт по реконструкції морського вокзалу, розташованого на площі Нахимова, 5.

Таким чином, подальше погодження з Севастопольською міською радою не вимагалось.

Апелянт також не погоджується з висновком суду щодо відсутності у Концерну права на погодження спірного договору, оскільки Указ Президента не скасовував та не змінював наданий йому об'єм повноважень, а лише зупиняв дію повністю виконаних на момент прийняття даного Указу актів Кабінету міністрів України і Статут Концерну втратив дію лише 22.02.2008р., отже на момент укладення договору Концерн мав право погоджувати спірний договір.

15.05.2012р. ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного підприємства "Красотель Девелопмент" прийнято до провадження апеляційного господарського суду.

Розгляд справи відкладався, склад колегії неодноразово змінювався.

04.07.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з відпусткою, суддю Фенько Т.П. замінено на суддю Сікорську Н.І. Зазначеним розпорядженням суддю Сікорську Н.І. призначено головуючим по справі.

У зв'язку зі зміною у складі судової колегії розгляд справи продовжувався відповідно до пункту 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" заново розгляд справи починається в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу).

У судове засідання, яке призначене на 01.08.2012р. з'явились представники відповідачів, які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, прокурор та інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез'явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 05.10.2007 між ДП «СМТП»в особі начальника порту Тараканова С.Г., діючого на підставі статуту підприємства, та ПП «Красотель Девелопмент»укладений договір про спільну дольову участь у будівництві № 710/237а (далі -Договір (т.1, а.с. 17-20).

Згідно з п.1.1 Договору сторони домовилися про дольову участь у розробці проектно-кошторисної документації, будівництві, реконструкції та введенні в експлуатацію капітальних будівель морського вокзалу «Центральний»(далі-об'єкт), з подальшою реєстрацією об'єкта в КП «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна»Севастопольської міської ради відповідно до часток, визначених в п.2.4 цього Договору.

Метою цього Договору є створення сучасного комплексу морвокзалу міста Севастополя, який відповідає всім сучасним вимогам щодо процедури переміщення пасажирів і вантажів через державний кордон (п.1.2 Договору).

Комплекс морвокзалу передбачає:

- будівництво нового терміналу, який включає приміщення для розміщення офісів адміністрації та служб порту, а також зали очікування, відпочинку та обслуговування пасажирів із влаштуванням зон прикордонного та митного контролю;

- реконструкцію старої будівлі морвокзалу з метою створення готельно-торгівельно-розважального центру.

Об'єкт буде побудований на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні ДП «СМТП», площею 16 667кв.м. згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-КМ № 005163 (п.1.3 Договору, т.1 а.с.31-36).

Відповідно до пункту 2.2 Договору фінансування всіх заходів з розробки проектно-кошторисної документації, отримання необхідних для будівництва Об'єкту документів та відповідних дозволів на початок будівельних робіт, провадження будівельних робіт та введення закінченого будівництвом Об'єкту в експлуатацію, а також інших необхідних та неминучих витрат, які виникатимуть в процесі здійснення діяльності зі спільного дольового будівництва Об'єкту, у повному обсязі здійснюються Стороною 2 (Підприємством). Аналогічні по суті приписи містяться в підпункті 3.3.9 Договору.

Для досягнення мети, визначеної в пункті 1.2 Договору, Сторона 1 (Порт) надає Стороні 2 (Підприємству) для реконструкції будівлю морського вокзалу площею 1417,7 кв. м., розташовану за адресою: площа Нахімова, м. Севастополь (пункт 2.3).

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що у разі належного та повного виконання сторонами умов даного Договору результат спільної пайової участі будівництва розподіляється між ними наступним чином:

- ПП «Красотель Девелопмент»передаються на праві власності площі та приміщення готельного торгово-розважального центру, загальна площа яких складає 90 % від загальної площі побудованого і зданого в експлуатацію об'єкта;

- ДП «СМТП»передаються на праві власності площа та приміщення, нового терміналу, що включає приміщення для розміщення офісів адміністрації та служб порту, а також зали очікування, відпочинку та обслуговування пасажирів з організацією зон прикордонного та митного контролю, загальна площа яких складає 10 % від загальної площі створеного і зданого в експлуатацію об'єкта.

Окрім нерухомого майна, визначеного пунктом 2.4 Договору, Стороні 1 (Порту) передаються на праві власності всі об'єкти інфраструктури та благоустрою Об'єкту (інженерні мережі, покриття, озеленення, огорожа, зовнішнє освітлення тощо) (пункт 2.5).

Відповідно до пункту 2.6 Договору будівництво та введення в експлуатацію Об'єкту здійснюється частинами (чергами) за узгодженим сторонами проектом та генеральним планом забудови, календарним планом робіт, які склади муть невід'ємну частину Договору по мірі їх оформлення.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що Сторона 1 (Порт) передає Стороні 2 (Підприємству) всі права генерального замовника робочого проекту Об'єкту, його безпосереднього будівництва та прийняття в експлуатацію, а також передає Підприємству за актом приймання-передачі довіреність на представництво інтересів перед третіми особами, план земельної ділянки, кадастровий план та акт визначення меж земельної ділянки (підпункти 3.2.1 -3.2.4), та оформлює дозвіл Інспекції ДАБК на виконання будівельно-монтажних робіт, технічні умови на підключення Об'єкту до міських інженерних мереж, архітектурно-планувальне завдання, здійснює узгодження проектної документації з відповідними уповноваженими органами, забезпечує проведення державної експертизи проекту, електро- та водопостачання й каналізування Об'єкту до його прийняття в експлуатацію, а також забезпечує прийняття Об'єкту до експлуатації та реєстрацію відповідних прав на нього (підпункти 3.3.1 -3.3.9).

Згідно з підпунктом 3.3.13 Договору Сторона 1 (Порт) зобов'язується не перешкоджати Стороною 2 (Підприємством) інших інвесторів для спільного ведення Об'єкту.

В свою чергу, Сторона 2 (Підприємство) зобов'язується прийняти у Сторони 1 (Порта) всі права генерального замовника робочого проекту, безпосереднього будівництва Об'єкту та прийняття його в експлуатацію, отримати результати топогеодезичної зйомки та дані інженерно-геологічних вишукувань земельної ділянки під будівництво Об'єкту, узгодити зі Стороною 1 (Портом) проектно-кошторисну документацію, здійснити фінансування та завершити будівництво Об'єкту за рахунок власних та залучених коштів, виконати будівельно-монтажні відповідно до проекту та будівельних норм та правил, забезпечити комплектацію Об'єкту усіма будівельними матеріалами, конструкціями, обладнанням та виробничим персоналом, здійснити підключення Об'єкту до інженерних мереж відповідно до проекту та передати їх на баланс Стороні 1 (Порта), а також здійснити функції технічного нагляду за будівництвом Об'єкта та виконати передбачене проектом озеленення, огорожу, зовнішнє освітлення (підпункти 4.1.1 -4.1.9).

П. 5.3. Договору передбачено, якщо у випадку припинення права користування земельною ділянкою Стороною 1, Сторона 2 має переважне право на оформлення договору оренди земельної ділянки для завершення будівництва об'єкту.

Відповідно до п. 7.2 Договору встановлено, що при належному та повному виконанні сторонами умов п.п.2,3 та 4 Договору результат сумісного дольового будівництва розподіляється між ними у частках, встановлених п. 2.4 договору.

Підпунктом 7.3.1 Договору визначено, що попередній розподіл торговельних площ та приміщень, що виділяються кожній зі сторін, здійснюється на етапі узгодження Сторонами ескізного проекту Об'єкту та здійснюється шляхом літерного визначення відповідних приміщень на ескізному проекті, узгодженому сторонами та затвердженому Управлінням архітектури та містобудування СМДА. Попередній розподіл приміщень фіксується додатковою угодою сторін, яка в подальшому складатиме невід'ємну частину даного договору.

Остаточний розподіл результатів спільного дольового будівництва здійснюється в строк не більш ніж 14 днів зі дня затвердження акту державної комісії з прийняття Об'єкту в експлуатацію, відповідно до додаткової угоди про розподіл площ. Визначені в натурі частки сторін підлягають виділенню кожній зі сторін по закінченню строку дії даного договору, про що оформлюється відповідна додаткова угода, яка в свою чергу є підставою для реєстрації права власності кожної зі сторін в КП «БТІ та ДРОНМ»СМР (підпункт 7.3.2).

Згідно з пунктом 11.1 Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків та досягнення цілі спільного дольового будівництва.

21.06.2010 Порт видав Підприємству довіреність № ДВ-25 якою, зокрема, доручив останньому укладати різні договори, пов'язані з реалізацією зобов'язань за договором по інвестиційному фінансуванню будівництва.

09.07.2010 Порт та Підприємство уклали додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої орієнтовна площа Об'єкту відповідно до проекту № АСК 05-05-08-АР (будівля морського вокзалу) складає 19215,44 кв. м., з яких площа спільного користування -2233,44 кв. м. (пункт 2).

За результатами попереднього розподілу Об'єкту Сторона 1 (Порт) отримуватиме відокремлено експлуатовані приміщення загальною орієнтовною площею 1698,2 кв. м., а також всі об'єкти інфраструктури та благоустрою, що складає 10 (десять) відсотків від загальної площі Об'єкту. В свою чергу, Сторона 2 (Підприємство) отримуватиме відокремлено експлуатовані приміщення загальною орієнтовною площею 15283,8 кв. м., що складає 90 (дев'яносто) відсотків від загальної площі Об'єкту (пункт 3).

14.07.2010 Порт та Підприємство уклали додаткову угоду № 2 до Договору, відповідно до якої орієнтовна площа Об'єкту за ескізним проектом № АСК-15-07-2010 (багатофункціональна торгівельно-офісна будівля) складає 3000 кв. м., з яких площа спільного користування -600 кв. м (пункт 2).

За результатами попереднього розподілу Об'єкту Сторона 1 (Порт) отримуватиме відокремлено експлуатовані приміщення загальною орієнтовною площею 240 кв. м., а також всі об'єкти інфраструктури та благоустрою, що складатиме 10 (десять) відсотків від загальної площі Об'єкту. Сторона 2 (Підприємство) отримуватиме окремо розташовані будівлі та відокремлено експлуатовані приміщення загальною орієнтовною площею 2160 кв. м., що складає 90 (дев'яносто) відсотків від загальної площі Об'єкту.

Саме укладання зазначеного договору та додаткових угод і стало причиною для звернення прокурора з позовом до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства інфраструктури України, оскільки вважає його удаваним та таким, що укладений без відповідних погоджень.

Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо часткової обґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є матеріальна правова вимога прокурора про визнання недійсним договору та додаткових угод до нього, який на думку прокурора є договором про спільну діяльність, предметом якого є використання державного майна.

Отже, до спірних правовідносин сторін слід застосовувати відповідні норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 року.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України , слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Отже, прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, вважаючи порушеними його інтереси, оскільки спірний договір, який на думку прокурора є договором про спільну діяльність, був укладений без погодження зазначеного державного органу.

Таким чином, до предмету доказування входить встановлення правової природи спірного договору, зокрема наявність ознак договору про спільну діяльність, та наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваного договору та додаткових угод до нього недійсними.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, недотримання яких є на момент укладення господарської угоди є підставою для визнання її недійсною, є невідповідність угоди Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи (пункт 1). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (пункт 2).

Отже, виходячи зі змісту статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, при вирішенні спору про недійсність угоди суду необхідно ретельно перевірити її на предмет відповідності актам цивільного законодавства, що діяли на момент їх укладення.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності від 15.07.2007 в цілому комплекс споруд морського вокзалу, розташований в м. Севастополі, пл. Нахімова, 5, належить до державної власності в особі органу управління Міністерства транспорту та зв'язку України (т.1 а.с.30).

Згідно Статуту ДП «СМТП», затвердженого заступником міністра транспорту України - Головою Державного департаменту морського і річкового транспорту України 19.09.1997 та зареєстрованого за № ГП-ІІ/9566 від 08.10.1997 Севастопольською міською державною адміністрацією (далі-Статут від 19.09.1997), ДП «СМТП»заснований на державній власності, входить до сфери управління Міністерства транспорту України та підпорядкований Державному департаменту морського і річкового транспорту України, і є правонаступником Державного комунального підприємства «Севастопольський морський торгівельний порт»(т.1 а.с.23-27).

Майно ДП «СМТП»є державною власністю і закріплюється за ним на правах повного господарського підпорядкування. Здійснюючи право повного господарського підпорядкування, ДП «СМТП»володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (п.4.2 Статуту від 19.09.1997).

Пунктом 4.4 Статуту від 19.09.1997 встановлено, що відчуження засобів, що є державною власністю, закріплених за ДП «СМТП», здійснюється за погодження з органом управління майном в порядку, що встановлений чинним законодавством, яким є Міністерство транспорту та зв'язку України (правонаступник - Міністерство інфраструктури України).

Відповідно до ч.1-4 ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство».

Отже, ДП «СМТП»відповідно до Статуту від 19.09.1997 є державним унітарним підприємством у розумінні ст.73 ГК України .

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (ч.8 ст.73 ГК України ).

За вимогами ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 3 та п.п. 11 і 20 ч.1 ст. 6 Закону №185-V об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам.

Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність , за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні.

Проте, відповідно до ст.326 ЦК України від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст.1 Закону №185-V управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом , повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Органом, уповноваженим державою здійснювати функції Держави як власника майна, реалізовувати повноваження Держави щодо управлення об'єктами нерухомості є Міністерство транспорту та зв'язку України.

Функції власника майна, закріпленого за відповідачем-2 на праві господарського підпорядкування виконує Міністерство транспорту та зв'язку України, про що свідчить, зокрема, свідоцтво про право власності на комплекс нежитлових будівель та споруд (т.1, а.с. 30).

Указом Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» створено Міністерство інфраструктури України.

Отже, укладаючи договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває у ДП "СМТП" в господарському віданні, останній повинен погодити його з Міністерством інфраструктури України (на час укладення договору з Міністерством транспорту та зв'язку України).

Під час укладанні спірного Договору, з урахуванням ст.ст. 3 , 6 ЦК України , сторони визначили його як «договір про спільну дольову участь у будівництві».

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний договір в цілому слід вважати договором про спільну діяльність, а тому останній підлягає погодженню в установленому законом порядку.

Разом з тим, судова колегія не може погодитися повністю з висновком суду першої інстанції щодо правової природи спірного договору та вважає, що спірний договір є змішаним, тобто має ознаки договору будівельного підряду, інвестиційного договору та договору про спільну діяльність.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, розглядаючи спір щодо недійсності змішаного договору, суду необхідно дослідити відповідність кожного з елементів такого договору вимогам актів цивільного законодавства, що застосовувались до відповідного елементу на момент укладення такого змішаного договору.

Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Вкладом учасника простого товариства вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК України).

Частиною 2 ст.1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

В даному випадку метою спільної діяльності є будівництво нового терміналу, який включатиме приміщення для розміщення офісів адміністрації та служб порту, а також зали очікування, відпочинку та обслуговування пасажирів з організацією зон прикордонного та митного контролю (підпункт 1.2.1), та реконструкція старої будівлі морвокзалу з метою створення готельно-торговельно-розважального центру (підпункт 1.2.2).

В той же час, пункт 2.3 Договору передбачає обов'язок Сторони 1 (Порту) передати Стороні 2 (Підприємству) будівлю морського вокзалу площею 1417,7 кв. м. для досягнення визначеної Договором мети, тобто будівля морського вокзалу, яка розташована за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова, 5, та яка є об'єктом нерухомого майна державної власності, є вкладом ДП "СМТП" у спільну діяльність, частка якої після реконструкції морського вокзалу у розмірі 90 % буде зареєстрована відповідно до п. 2.4 та 7.2 на праві власності за ПП "Красотель Девелопмент", а 10 % за ДП "СМТП".

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 20 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»(в редакції на час укладання Договору) договір про спільну діяльність, за яким використовується нерухоме майно, що перебуває в господарському віданні державного підприємства, підлягає обов'язковому погодженню з уповноваженим органом управління, яким в даному випадку є Міністерство інфраструктури (Міністерство транспорту та зв'язку) України (далі «Міністерство»).

Жодна зі сторін спору не заперечує той факт, що всупереч наведеним положенням закону спірний Договір не погоджувався з Міністерством.

Таким чином, пункти 2.3, 2.4 та 7.2 Договору мають характерні ознаки договору про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває у ДП "СМТП" в господарському віданні, та в цій частині він не відповідає вимогам пункту 20 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

Судова колегія звертає увагу на те, що об'єднання зусиль та дозвільної документації для досягнення зазначеної мети, передбачене підпунктами 2.1.1 - 2.2 та пунктами 3.2, 4.1 Договору, хоча й відповідає диспозиції статті 1133 ЦК України щодо об'єднання вкладів учасників спільної діяльності (простого товариства), проте не передбачає використання в якості вкладів державного нерухомого майна, отже й не потребувало погодження з Міністерством відповідно до приписів пункту 20 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

Судова колегія вважає, що незаконним є також пункт 5.3 Договору, яким передбачено переважне право Сторони 2 (Підприємства) на укладення договору оренди земельної ділянки для завершення будівництва Об'єкту у випадку припинення права користування Стороною 1 (Портом) зазначеною земельною ділянкою.

Зокрема, з наявного у справі державного акту серії I-КМ № 005163 вбачається, що земельна ділянка для будівництва площею 16 667 кв. м., визначена пунктом 1.3 Договору, передана Порту на праві постійного користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України правом постійного користування земельною ділянкою є право володіння і користування земельною ділянкою без права розпорядження нею, тобто в даному випадку -без права виступати орендодавцем такої земельної ділянки.

Крім того, за приписами ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі»(в редакції від 19.12.2006, яка діяла на момент укладення Договору) орендодавцем земельних ділянок, що перебувають у державній власності та знаходяться у місті Севастополі, є органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, але ніяк не державне підприємство (Порт), в якого ця земельна ділянка перебуває на праві постійного користування.

Судова колегія також звертає увагу на те, що поняття «переважне право»щодо договору оренди земельної ділянки застосовується в земельному законодавстві України поза контекстом, викладеним в пункті 5.3 Договору, а саме:

- у статті 9 Закону України «Про оренду землі»- щодо переважного права орендаря на отримання земельної ділянки у власність в разі її продажу (в даному випадку ані Порт, ані Підприємство не є орендарями земельної ділянки, а сама ділянка не є об'єктом продажу);

- у статті 33 Закону України «Про оренду землі»- щодо переважного права орендаря земельної ділянки на укладення договору оренди на новий строк (в даному випадку первинний договір оренди землі не існував на момент укладення Договору).

В будь-якому випадку відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України підставою для набуття права оренди земельної ділянки державної форми власності є відповідне рішення орендодавця - органу державної влади або місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про те, що пункт 5.3 Договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 92, ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі»(у відповідних редакціях).

Визначаючи спірний договір в цілому недійсним, суд першої інстанції не звернув уваги на решту пунктів спірного договору та не проаналізував їх.

В той же час, інші положення спірного Договору та додаткових угод до нього відповідають закону та публічному інтересу держави, та безперешкодно можуть бути виконані без включення до них наведених незаконних пунктів.

Так, згідно з п.1.1 Договору сторони домовилися про пайову участь у розробці проектно-кошторисної документації, будівництві, реконструкції та введенні в експлуатацію капітальних будівель морського вокзалу «Центральний»(далі-об'єкт), з подальшою реєстрацією об'єкта в КП «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна»Севастопольської міської ради. Метою цього Договору є створення сучасного комплексу морвокзалу міста Севастополя, який відповідає всім сучасним вимогам щодо процедури переміщення пасажирів і вантажів через державний кордон (п.1.2 Договору).

П. 1. 3 Договору передбачено, що об'єкт буде побудований на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні ДП «СМТП», площею 16 667кв.м. згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-КМ № 005163 (п.1.3 Договору, т.1 а.с.31-36).

Прокурор вважає, що предметом договору про спільну діяльність є вказана земельна ділянка, яку ДП "СМТП" незаконно передає ПП "Красотель Девелопмент" .

Однак із зазначеним твердженням не можна погодитись, оскільки договором не передбачено, що земельна ділянка є вкладом, а є за своєю суттю будівельним майданчиком, що є однією з умов договору будівельного підряду, та відповідає ст.. 875 ЦК України.

Про те, що частина договору, за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, підтверджується з характеру правовідносин.

Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків),споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Як убачається з умов спірного договору, пунктом 3.1 Договору встановлено, що Сторона 1 (Порт) передає Стороні 2 (Підприємству) всі права генерального замовника робочого проекту Об'єкту, його безпосереднього будівництва та прийняття в експлуатацію, а також передає Підприємству за актом приймання-передачі довіреність на представництво інтересів перед третіми особами, план земельної ділянки, кадастровий план та акт визначення меж земельної ділянки (підпункти 3.2.1 -3.2.4), та оформлює дозвіл Інспекції ДАБК на виконання будівельно-монтажних робіт, технічні умови на підключення Об'єкту до міських інженерних мереж, архітектурно-планувальне завдання, здійснює узгодження проектної документації з відповідними уповноваженими органами, забезпечує проведення державної експертизи проекту, електро- та водопостачання й каналізування Об'єкту до його прийняття в експлуатацію, а також забезпечує прийняття Об'єкту до експлуатації та реєстрацію відповідних прав на нього (підпункти 3.3.1 -3.3.9).

Сторона 2 (Підприємство) зобов'язується прийняти у Сторони 1 (Порта) всі права генерального замовника робочого проекту, безпосереднього будівництва Об'єкту та прийняття його в експлуатацію, отримати результати топогеодезичної зйомки та дані інженерно-геологічних вишукувань земельної ділянки під будівництво Об'єкту, узгодити зі Стороною 1 (Портом) проектно-кошторисну документацію, здійснити фінансування та завершити будівництво Об'єкту за рахунок власних та залучених коштів, виконати будівельно-монтажні відповідно до проекту та будівельних норм та правил, забезпечити комплектацію Об'єкту усіма будівельними матеріалами, конструкціями, обладнанням та виробничим персоналом, здійснити підключення Об'єкту до інженерних мереж відповідно до проекту та передати їх на баланс Стороні 1 (Порта), а також здійснити функції технічного нагляду за будівництвом Об'єкта та виконати передбачене проектом озеленення, огорожу, зовнішнє освітлення (підпункти 4.1.1 -4.1.9).

Наведені положення Договору цілком відповідають договору будівельного підряду, оскільки фактично містять розподіл прав та обов'язків генерального замовника та підрядника (Порта та Підприємства) щодо будівництва капітального об'єкту нерухомості (комплексу морського вокзалу) на підставі відповідної проектної документації за рахунок коштів Підприємства.

Таким чином, у вищенаведеній частині Договір містить елементи договору будівельного підряду, не потребував погодженню з уповноваженим органом управління (Міністерством), та цілком відповідає актам цивільного законодавства, яке діяло на момент його укладення.

Крім того, судова колегія вважає хибними посилання прокурора на відсутність у спірному Договорі елементів інвестиційної угоди внаслідок відсутності узгодженого інвестиційного проекту до Договору.

Як зазначалось вище, питання щодо недійсності договору розглядається в контексті відповідності цього договору вимогам законодавчих актів, які діяли на момент його укладення.

Акти цивільного законодавства, які визначають вимоги до цивільно-правових договорів, не мають зворотної сили у часі та регулюють відносини з моменту набрання ними сили (ст. 5 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»(в редакції від 19.01.2006, яка діяла на момент укладення спірного Договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності, а також інші майнові права та цінності).

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, на основі інвестування, здійснюваного недержавними (приватними) підприємствами (ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

В даному випадку умови підпунктів 2.2, 3.3.9, 4.1.8 Договору щодо фінансування Підприємством усіх заходів, пов'язаних з досягненням визначеної Договором мети (реконструкцією та будівництвом комплексу морського вокзалу) повністю відповідають вищенаведеному поняттю «інвестиційна діяльність», оскільки інвестування Підприємством грошових коштів та іншого майна з метою досягнення соціального ефекту -створення сучасного комплексу морського вокзалу в місті Севастополі.

Наявність в Договорі умов про інвестиційну діяльність також підтверджується довіреністю № ДВ-25 від 21.06.2010, виданою Портом Підприємству на виконання Договору, відповідно до якої Підприємство уповноважене укладати з іншими суб'єктами договори, пов'язані з реалізацією зобов'язань за договором про інвестиційне фінансування будівництва.

Посилання прокурора на необхідність оформлення сторонами Договору інвестиційного проекту не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки відповідні умови ч. 3 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»згідно з Законом України №4218-VI от 22.12.2011 набрали чинності лише 15.01.2012, тобто значно пізніше дати укладення Договору (05.10.2007) та додаткових угод до нього (09.07.2010 та 14.07.2010), внаслідок чого не можуть визначати вимоги до їх змісту.

Стосовно доводів прокурора про удаваність оспорюваного правочину колегія суддів зазначає наступне.

Пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним".

В обґрунтування удаваності спірного Договору № 710/237а від 05.10.2007 року прокурор посилається на те, що цей Договір укладений з метою приховати інший правочин (відчуження державного майна та земельної ділянки), однак не врахував, що удаваний правочин має умисний характер та не може мати іншої мети, ніж приховування іншого правочину, у зв'язку з чим необхідно застосовувати норми законодавства, які регулюють правовідносини, які, на його думку, фактично склалися між сторонами, а головне, прокурор зробив суперечливі та взаємовиключні висновки, які не відповідають обставинам справи.

Судова колегія також не може погодитись з висновками місцевого господарського суду щодо порушення вимог статті 11 Закону України «Про транспорт», відповідно до якої розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування.

З наявних у справі доказів вбачається, що навіть до надання Порту в постійне користування земельної ділянки, визначеної пунктом 1.3. Договору, органи місцевого самоврядування (Севастопольської міської ради народних депутатів) рішеннями № 4 від 11.01.1949, № 26 від 26.10.1954 та № 13/1201 від 17.03.1992 вже визначили цільове призначення частини цієї земельної ділянки на площі Нахімова для обслуговування будівель і споруд морського вокзалу (державний акт серії I-КМ № 005163), що прямо відповідає змісту та меті Договору.

В подальшому розпорядженням органу державної влади -Севастопольської міської державної адміністрації № 493-р від 03.07.2008 -Порту було надано дозвіл на реконструкцію та будівництво споруд та будинків морського вокзалу відповідно до позитивного комплексного містобудівного висновку № 2-3/2666 від 28.05.2008.

Таким чином, спірний Договір та додаткові угоди до нього укладені у відповідності з положеннями ст. 11 Закону України «Про транспорт».

За ст.. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком

недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

Отже, наведене у сукупності свідчить про те, що спірний Договір та додаткові угоди до нього могли бути укладені та виконані без включення до їх змісту незаконних пунктів 2.3, 2.4, 5.3 та 7.2 Договору, що тягне за собою необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання недійсними даних пунктів, залишаючи іншу законну частину Договору та додаткових угод до нього без змін, про що в судовому засіданні не заперечували сторони спірного договору.

В свою чергу, місцевий господарський суд в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України належної правової оцінки даним істотним обставинам не надав та помилково визнав недійсним Договір та додаткові угоди до нього в цілому.

Згідно з п. 2 частини 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п. 3 частини 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції, які викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим рішення господарського суду м. Севастополя підлягає скасуванню частково, з прийняттям у цій частині нового рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо часткової обґрунтованості вимог апеляційної скарги і наявності правових підстав для її задоволення частково.

Керуючись статтями 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Красотель Девелопмент" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 11 квітня 2012 року у справі №5020-388/2011 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними п.п. 2.3,2.4,5.3,7.2 договору про спільну дольову участь у будівництві від 05.10.2007 року № 710/237а, який укладений між Державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт"(ідентифікаційний код 01125548; 99011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 5) та Приватним підприємством "Красотель Девелопмент" (ідентифікаційний код 34680472; 99029, м. Севастополь, вул. Курганна, 24).

В решті позову відмовити.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Севастополя від 11 квітня 2012 року у справі № 5020-388/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.І. Сікорська

Судді О.Г. Градова

І.В. Євдокімов