Рішення

від 30.07.2012 по справі 2-523/2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/0190/2060/2012Головуючий суду першої інстанції:Лущеко Л.Г. Доповідач суду апеляційної інстанції:Курська А. Г.

РІШЕННЯ

"30" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКурської А.Г. СуддівГорбань В.В. Макарчук Л.В. При секретаріТорєханові С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства «Інтергаз» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку (період 2009-2010 р.р.), зобов'язання відповідача сплатити страхові внески за період праці позивача (з 01 січня 2010 року по 19 травня 2010 року) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

21 червня 2011 року ОСОБА_6 звернувся до Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Закритого акціонерного товариства «Інтергаз» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 червня 2000 року він був прийнятий на роботу в АТЗТ «Інтергаз» водієм-заправником, яке з 10 грудня 2002 року було перейменоване у ЗАТ «Інтергаз». 19 травня 2010 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням. Проте, з 01 січня 2010 року по 19 травня 2010 року, відповідач не сплатив заробітну плату позивачу, чим порушив, на його думку, законодавство про оплату праці.

Просив стягнути із ЗАТ «Інтергаз» заробітну плату з 01 січня 2010 року по 19 травня 2010 року, середній заробіток за весь час затримки при звільненні до винесення судового рішення.

14 серпня 2011 року до канцелярії Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від ОСОБА_6 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з ЗАТ «Інтергаз» заробітну плату з 01 січня 2010 року по 19 травня 2010 року, середній заробіток за весь час затримки при звільненні до винесення судового рішення, а також компенсацію за невикористану відпустку за період 2009-2010 року.

28 листопада 2011 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся до Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути із ЗАТ «Інтергаз» на його користь заробітну плату з 01 січня 2010 року по 19 травня 2010 року, стягнути із ЗАТ «Інтергаз» середній заробіток за весь час затримки при звільненні до винесення судового рішення у справі, а також стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку (період 2009-2010 р.р.), зобов'язати відповідача сплатити страхові внески за період праці позивача (з 01 січня 2010 року по 19 травня 2010 року) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та розглянути зазначену цивільну справу за його відсутністю та відсутністю позивача.

Рішенням Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2011 року позов залишено без задоволення.

Відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні позову до Закритого акціонерного товариства «Інтергаз» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.

Стягнуто з ОСОБА_6 у дохід держави судовий збір у сумі 51 грн.

Не погодившись з даним судовим рішенням, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2011 року, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильно дослідження доказів, порушення норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача за довіреністю, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в частині доводів, що стосується вирішення судом позовних вимог по суті спору, але вважає за необхідне задовольнити зазначену скаргу в частині доводу про скасування рішення суду щодо стягнення судового збору з позивача на користь держави з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відмовляючи в задоволенні позову про захист порушеного права в спосіб обраний позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими ні в частині несвоєчасного розрахунку відповідача з позивачем, ні в частині решти вимог, оскільки не встановлено на засадах змагальності порушення трудових прав позивача, які потребують захисту на підставі ст. 116, 117 КЗпП України.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони не суперечать нормам матеріального та процесуального права: ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України; 116, 117 КЗпП України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач був прийнятий на роботу 22.06.2000 року в АТЗТ «Інтергаз» водієм-заправником і звільнений з роботи за власним бажанням 19.05.2010 року (аркуш справи 4-7).

Згідно наданих відповідачем відомостей про сплату заробітної плати, позивачеві була виплачена заробітна плата за січень, лютий, березень, травень 2010 року (аркуш справи 31-33, 51-55, 100-104, 108-153), перевіркою яких було встановлено, що доводи позивача про порушення його прав не підтверджені, як і доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Згідно наданої відповідачем довідки про заробітну плату ОСОБА_6 за період роботи з 01.01.2010 року по 19.05.2010 року заробітна плата позивача складала за період з січня по травень 2010 року (аркуш справи 34, 57). У січні 2010 року по відомості на виплату грошей № ВЗП-000007 ОСОБА_6 одержано 403 грн. 66 коп.; в лютому 2010 року по відомості № 000011 одержано 439 грн. 36 коп.; в березні 2010 року - 421 грн. 51 коп.; у квітні 2010 року - 428 грн. 30 коп.; у травні 2010 року - 789 грн. 79 коп., а разом за цій період одержано - 2482 грн. 62 коп.

Перевіривши матеріали цивільної справи та надані суду докази, колегія суддів вважає, що рішення Білогірського районного суду АР Крим є обґрунтованим та законним.

Доводи апелянта про те, що йому не була виплачена компенсація за невикористану відпустку судова колегія вважає необґрунтованими за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника, йому сплачується грошова компенсація за усі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Як убачається з матеріалів справи ЗАТ «Інтергаз» при звільненні ОСОБА_6 призвів з ним повний розрахунок, у тому числі позивачу була сплачена компенсація за невикористану відпустку в розмірі 677 грн. 86 коп., що підтверджується довідкою від 24.10.2011 року вихідний номер 73 (аркуш справи 56). Отримання компенсації ОСОБА_6 підтверджується його підписом у відомості за травень 2010 року (аркуш справи 55). Таким чином вимоги позивача про виплату йому компенсації за невикористану відпустку є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання відповідачем доказів на підтвердження перерахування страхових внесків, колегія суддів вважає необґрунтованими і не приймає їх до уваги, оскільки наявними у справі доказами підтверджено перерахування страхових внесків, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», а саме:

- звітом до Пенсійного фонду України за січень 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 були нараховані та сплачені страхові внески в розмірі 8 грн. 70 коп., про що свідчить розписка про отримання звіту від 17.02.2010 року реєстраційний номер 1093;

- звітом до Пенсійного фонду України за лютий 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 були нараховані та сплачені страхові внески в розмірі 8 грн. 70 коп., про що свідчить розписка про отримання звіту від 22.03.2010 року реєстраційний номер 6615;

- звітом до Пенсійного фонду України за березень 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 були нараховані та сплачені страхові внески в розмірі 8 грн. 70 коп., про що свідчить розписка про отримання звіту від 20.04.2010 року реєстраційний номер 10098;

- звітом до Пенсійного фонду України за квітень 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 були нараховані та сплачені страхові внески в розмірі 8 грн. 84 коп., про що свідчить розписка про отримання звіту від 17.05.2010 року реєстраційний номер 11891;

- звітом до Пенсійного фонду України за травень 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 були нараховані та сплачені страхові внески в розмірі 19 грн. 28 коп., про що свідчить розписка про отримання звіту від 14.06.2010 року реєстраційний номер 15005.

Перевіряючи інші доводи апеляційної скарги, в тому числі про порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, а саме в частині відмови у призначенні по справі почеркознавчої експертизи, судова колегія визнала їх частково обґрунтованими та задовольнила клопотання про її призначення на стадії апеляційного перегляду справи.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2012 року було призначено судову-почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено Кримському науково-дослідницькому інституту судових експертиз, за адресою: м. Сімферополь, вул. Чехова, 55 «а». За клопотанням позивача перед експертом було поставлене питання чи виконані підписи у відомостях на заробітну плату № ВЗП-000007 за січень 2010 року; № 000011 за лютий 2010 року; № ВЗП-000017 за березень 2010 року; № ВЗП-000021 за квітень 2010 року; ВЗП-000023 за травень 2010 року про виплату заробітної плати від імені ОСОБА_6 - ОСОБА_6. Але зазначена експертиза не була проведена і ухвалу суду разом з матеріалами справи повернено без виконання до апеляційного суду АР Крим, у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_6 не сплатив витрати на її проведення, що є його волевиявленням. Отже судова колегія вважає, що позивач відповідно до ст. 27, 57-59, 168 ЦПК України реалізував своє процесуальне право на одержання (неодержання) такого виду доказу як висновок експерта.

Не зважаючи на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6 у повному обсязі, в резолютивній частині рішення судом зазначено про стягнення з нього судового збору у дохід держави.

Але з такими висновками суду в частині застосування ст. 88 ЦПК України погодитись неможна, оскільки у трудовому спорі позивач звільняється від оплати судового збору за подання позову до суду. Згідно з ч. 2 ст. 88 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову, позивача звільнено від оплати судових витрат, а судові витрати, понесені відповідачем компенсуються за рахунок держави.

Зважаючи на те, що суд неправильно стягнув судові витрати, то в цій частині колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове рішення і відповідно до ч. 2 ст. 88 ЦПК України віднести судовий збір за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 316, 325 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2011 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_6 в дохід держави скасувати і ухвалити нове рішення.

Віднести судові витрати за подання позову по оплаті судового збору за рахунок держави.

Це ж рішення в решті залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді: Курська А.Г. Горбань В.В. Макарчук Л.В.