Постанова

від 08.08.2012 по справі 55/476

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2012 р. Справа № 55/476 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПершикова Є.В., суддів:Гоголь Т.Г., Уліцького А.М. розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "ТІІС" на постановувід 13.06.12 Київського апеляційного господарського суду у справі№55/476 господарського судум. Києва за позовомПриватного підприємства "ТІІС" до 1. Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області 2. Черкасько-Лозівської сільської ради 3. Харківської обласної ради 4. Дергачівської районної державної адміністрації 5. Дергачівської районної ради 6. Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області третя особаУправління Казначейства у Дергачівському районі Харківської області простягнення 195499 грн. за участю представників сторін від позивача:у засідання не прибули від відповідача:у засідання не прибули від третьої особи:у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ТІІС" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області за участю в якості третьої особи Управління Казначейства у Дергачівському районі Харківської області про стягнення з бюджетного рахунку Державного бюджету України, розпорядником якого є відповідач, сплаченої позивачем орендної плати в розмірі 93868,46 грн. у якості застосування правового наслідку визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

У подальшому позивач уточнив свої вимоги щодо стягнення на його користь: в якості застосування правового наслідку недійсності договору оренди земельної ділянки 93868,46 грн. з бюджетного рахунку Головного управління Казначейства у Харківській області за рахунок надходжень у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками державної власності; 60978 грн. -за рахунок надходжень Черкасько-Лозівській сільській раді у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва; 15245 грн. за рахунок надходжень Дергачівській районній раді у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва; 25408 грн. -за рахунок надходжень Харківській обласній раді у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 17.10.11 за клопотанням позивача залучив до участі в справі в якості відповідачів Черкасько-Лозівську сільську раду, Дергачівську районну раду, Харківську обласну раду; а ухвалою від 17.11.11 передав справу за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою від 05.12.11 господарського суду м. Києва до участі в справі в якості відповідачів залучено Дергачівську районну державну адміністрацію та Управління держакомзему в Дергачівському районі.

Рішенням від 22.02.12 господарського суду м. Києва (суддя Ягічева Н.І.), яке залишено без змін постановою від 13.06.12 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Авдеєва П.В. -головуючого, Коршун Н.М., Куксова В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав їх недоведеності.

Ухвалою від 26.07.12 Вищий господарський суд України прийняв до провадження касаційну скаргу позивача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та задоволення позову новим рішенням.

Касаційна скарга мотивована посиланням на безпідставне застосування судами положень ст. 216 ЦК України та Закону України "Про оренду майна" стосовно вимог позивача про стягнення втрат сільськогосподарського виробництва. Також касатор не погоджується із застосуванням положень ст. 21 Закону України "Про оренду землі" щодо вимог про повернення орендної плати, посилаючись на відсутність користування ним орендованою земельною ділянкою.

Крім того, скаржником 06.08.12 надіслано до Вищого господарського суду України клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами. Це клопотання надійшло до суду 08.08.12 о 12 год. 35 хв., тобто вже після закінчення судового засідання у справі, у зв'язку з чим воно не може бути розглянуте і задоволене.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 14.08.07 №515 між Дергачівською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "ТІІС" 28.09.07 укладено договір оренди землі, зареєстрований 29.10.07 за №04076930009. За умовами цього договору позивачу передано в строкове (на 25 років) платне користування для будівництва та обслуговування складських приміщень непродовольчих товарів земельну ділянку площею 2,6388 га на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району за межами заселеного пункту.

Як доводить позивач, у процесі розробки землевпорядної та іншої документації в цілях укладення вищевказаного договору оренди на виконання вимог Земельного кодексу України йому було нараховано до сплати 101631 грн. втрат сільськогосподарського виробництва, що підтверджується розрахунковою відомістю. Вказані втрати були сплачені на відповідні бюджетні рахунки: Черкасько-Лозівської сільської ради 60% - 60978 грн. (квитанція №PL13390 від 19.11.07), Дергачівської районної ради 15% - 15245 грн. (квитанція №PL13388 від 19.11.07), Харківської обласної ради 25% - 25408 грн. (квитанція №PL13392 від 19.11.07), банк отримувача -ГУДКУ у Харківській області.

На виконання вказаного договору оренди земельної ділянки позивач сплатив орендну плату загалом на суму 93868,46 грн., яка зарахована до Державного бюджету України, банк отримувача -ГУДКУ у Харківській області, що підтверджується копіями квитанцій за період з 14.11.07 до 23.11.10.

Проте рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.11 у справі №67/184-10, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.11, задоволено позов Харківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" до Приватного підприємства "ТІІС", за участю в якості третьої особи Дергачівської районної державної адміністрації: визнано недійсним вказаний договір оренди земельної ділянки, скасовано його державну реєстрацію.

Названі судові рішення мотивовані тим, що земельна ділянка, яка надавалась в оренду ПП "ТІІС" перебуває у постійному користуванні ННЦ "Харківьский фізико-технічний інститут" відповідно до акту на право користування землею Б №054004, виданого на підставі розпорядження Ради Міністрів України від 06.08.55 №901 Р.С., знаходиться в санітарно-захисній зоні прискорювача електронів зазначеного інституту та відповідно до ст. 114 ЗК України не може використовуватися для вказаних цілей. Вилучення вказаної земельної ділянки з користування ННЦ "Харківський фізико-технічний інститут" в установленому порядку не проводилось, жодних погоджень щодо надання її в оренди не було, що є порушенням ст.ст. 149, 151 ЗК України.

У зв'язку з такими обставинами визнання недійсним договору оренди ПП "ТІІС" звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення на його користь, зокрема, в якості застосування правового наслідку недійсності договору оренди земельної ділянки 93868,46 грн. з бюджетного рахунку Головного управління Казначейства у Харківській області за рахунок надходжень у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками державної власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Саме такі особливі правові наслідки недійсності договорів оренди землі встановлено ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, затвердженій Законом України №1211-IV від 02.10.03), яка є спеціальною нормою щодо відповідних правовідносин. У силу цієї норми в разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Застосувавши положення наведеної норми, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили в задоволенні вимог позивача в частині стягнення в якості застосування правового наслідку недійсності договору оренди земельної ділянки сплаченої ним за цим договором орендної плати.

Разом з тим, позивачем також заявлено вимоги про стягнення на його користь 60978 грн. -за рахунок надходжень Черкасько-Лозівській сільській раді у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва; 15245 грн. за рахунок надходжень Дергачівській районній раді у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва; 25408 грн. -за рахунок надходжень Харківській обласній раді у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (з урахуванням уточнення).

Як вбачається з тексту позовної заяви, звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач доводив свої вимоги посиланням на приписи ст. 35 ГПК України, ст.ст. 114, 149, 151 Земельного кодексу України ст.ст. 43, 45 Бюджетного кодексу України щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, ст.ст. 11, 167, 170, 215, 216, 236 ЦК України та наступні положення ст. 1212 цього Кодексу: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події; положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином.

Також у заяві про зміну позовних вимог від 21.09.11 позивач послався на ст. 1173 ЦК України, якою врегульовано відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. Проте вимоги щодо відшкодування шкоди в даній справі позивачем не заявлялись.

Тобто позивачем підставою для стягнення вказаних у позовній заяві коштів визначено повернення безпідставно набутого майна (зарахованих до бюджету коштів) саме в якості виконаного за недійсним правочином.

Однак відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва за наявності передбачених законом підстав повинно здійснюватись не на підставі вчиненого певними особами правочину, про що також зазначає позивач у касаційній скарзі, а в силу приписів глави 36 Земельного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 207 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Проте при розгляді даної справи позивачем не доводились, а судами не встановлені обставини, які підтверджують сплату відповідних коштів помилково за відсутності передбачених вказаною правовою нормою підстав для відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, зокрема, передання в оренду земельної ділянки, що не відносилась до сільськогосподарських угідь як засобів виробництва в сільському господарстві, укладення договору оренди земельної ділянки для потреб, які пов'язані з сільськогосподарським виробництвом тощо.

При цьому посилання касатора на його доводи щодо відсутності фактичного використання ним відповідної земельної ділянки, щодо неможливості використання земельної ділянки відповідно до ст. 114 ЗК України для цілей, для яких вона була передана позивачу, не свідчить про доведення ним під час розгляду справи судами шляхом подання відповідних доказів факту відсутності використання ним відповідної земельної ділянки, відсутності передання йому цієї ділянки, а також відсутності виведення цих земель із сільськогосподарського обороту з моменту укладення та реєстрації договору оренди від 14.08.07.

А касаційна інстанція в силу ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ж зі ст. 209 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України. Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою, а також на проведення інвентаризації земель, проведення нормативної грошової оцінки землі, розмежування земель державної та комунальної власності. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки обставини відсутності або відпадання підстави, що стала підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва згідно з вимогами ст.ст. 207, 209 ЗК України, при розгляді справи не доведені.

Решта доводів касатора щодо порушення судами норм процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 2 1 ГПК України, жодним чином не підтверджена.

Отже, підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.12 у справі №55/476 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий Є.Першиков

Судді Т.Гоголь

А.Уліцький