Рішення

від 08.08.2012 по справі 12/319

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 12/319 08.08.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МУН РЕКОРДС"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика"

Про стягнення компенсації за порушення авторських прав

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники сторін:

Від позивача Король О.С. -представник (довіреність № б/н від 17.10.2011)

Від відповідача Коктиш В.Р. - директор

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю «МУН РЕКОРДС»заявлений позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Чесна музика»про стягнення компенсації за порушення авторських прав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2011 було порушено провадження у справі №12/319 та призначено розгляд справи на 13.12.2011.

В судовому засіданні 13.12.2011 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 13.12.2011 представник відповідача подав клопотання про витребування доказів, а саме: просить витребувати у позивача належним чином засвідчену копію договору, який визначає відносини між співавторами -ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо музичного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 13.12.2011 відкладено розгляд справи на 24.01.2012.

В судовому засіданні 24.01.2012 представники сторін надали суду клопотання про продовження строку розгляду спору по справі.

Відповідно до ст. 69 ГПК України, суд задовольняє заявлене клопотання представників сторін.

В судовому засіданні 24.01.2012 оголошено перерву.

В судовому засіданні 08.08.2012 оголошено повний текст рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2012 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Д.К. ЕНД МУН»було укладено договір № 01/01/10.

Відповідно до умов договору, позивачу належать виключні авторські майнові права на музичний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1»(автор музики - ОСОБА_3) (надалі -твір).

ТОВ «Д.К. ЕНД МУН»отримало виключні майнові авторські права на зазначений вище твір на підставі Договору про передавання виключних майнових авторських прав № 13/08/09, що був укладений 13.08.2009 між ТОВ «Д.К. ЕНД МУН»та громадянином України ОСОБА_3.

Відповідно до умов Договору № 01/01/10 позивач, має виключне право здійснювати, дозволяти чи забороняти здійснювати на території України публічний показ твору.

Позивачу стало відомо, що закритим акціонерним товариством «Телерадіокомпанія «Україна»використовується зазначений твір у складі аудіовізуального твору - у п'ятому випуску телевізійного шоу «Народна Зірка: третій сезон»(надалі - програма).

Оскільки позивач не надавав своєї згоди на використання твору у складі програми, 24.12.2010 він звернувся до ЗАТ «ТРК «Україна»з письмовим запитом стосовно правомірності такого використання твору у складі програми.

21.01.2011 ЗАТ «ТРК «Україна»надало позивачу відповідь за вих. №К-0052, в якій зазначило, що виробництво програми здійснило товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР МЕДІА ПРО».

10.02.2011 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР МЕДІА ПРО»з письмовим повідомленням про те, що позивач не надавав своєї згоди на використання твору у складі програми та із запитом стосовно правомірності використання твору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР МЕДІА ПРО»направило 28.02.2011 позивачу лист за № 137/1, в якому повідомило позивача про те, що дана компанія не здійснювала виробництво програми.

14.03.2011 позивач направив ЗАТ «ТРК «Україна»претензію за № 5, в якій повідомив про викладені вище факти та висунув вимогу про виплату позивачу компенсації у відповідності до ст. 52 Закону України 3792-ХІІ від 23 грудня 1993 року «Про авторське право і суміжні права».

ЗАТ «ТРК «Україна»у відповідь направило відповідачу лист за № К-0506 від 13.04.2011, в якому повідомило позивача про те, що створенням програми здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар медіа ЕНТЕРТЕЙНМЕНТ».

Також ЗАТ «ТРК «Україна»направило позивачу лист за № к-0994 від 11.07.2011, в якому повідомило, що придбало права на програму у ТОВ «Стар медіа ЕНТЕРТЕЙНМЕНТ»на підставі ліцензійного договору.

При цьому ТОВ «Стар медіа ЕНТЕРТЕЙНМЕНТ»отримало права на використання твору у складі програми на підставі Ліцензійного договору № 57/10, укладеного 01.10.2010 (надалі - ліцензійний договір № 57/10) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Чесна Музика»(надалі -відповідач).

Згідно з умовами Ліцензійного договору № 57/10 відповідач передав ТОВ «Стар медіа ЕНТЕРТЕЙНМЕНТ»невиключні майнові авторські права інтелектуальної власності на використання твору.

Оскільки авторські майнові права на твір належать позивачу, а відповідач не мав права укладати Ліцензійний договір № 57/10, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом порушених прав.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем не визначено відносин між співавторами вищезазначеного твору, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Окрім того, відповідач зазначив, що між відповідачем та приватним підприємством «Студія Мун»укладено Ліцензійний договір від 03.12.2009 № 03/12/09-П.

Додатковою угодою від 01.01.2010, укладеною між позивачем, відповідачем та приватним підприємством «Студія Мун»всі права та обов'язки за Договором набув позивач.

Договір та передача прав за ним діяли до 31.12.2010.

Відповідно до умов Договору, позивач передав відповідачеві виключні авторські та суміжні права на використання та надання дозволів на використання третім особам певного переліку творів та фонограм. Відповідно до пп. 1.1. та 2.2. Договору цей перелік визначався в додатках до Договору, проте жодна із умов Договору не передбачала письмової форми таких додатків.

Враховуючи велику кількість (майже 4 тисячі об'єктів) передаваних за Договором прав інтелектуальної власності, а також регулярне поповнення каталогу, між позивачем та відповідачем була встановлена ділова практика (звичаї ділового обороту) передачі та зміни в частині доповнення цього каталогу шляхом листування електронною поштою.

На підтвердження цього відповідач зазначив як доказ звітну відомість за Договором відносно публічних прав на твори за період з 01.01.2010 по 31.03.2010 та акт виконаних робіт від 15.04.2010, в якому є спірний твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" (виконавець ОСОБА_7) із долею авторських прав в розмірі 100 %, тоді як в додатку № 1 до Договору немає цього твору.

Таким чином, на думку відповідача, передача виключних прав на твір та фонограму "ІНФОРМАЦІЯ_1", відбулося за звичаями ділового обороту між позивачем та відповідачем, а саме: в електронному повідомленні.

На підтвердження факту передачі прав на спірний твір, відповідач посилається на звітні відомості за Договором за період з 01.01.2010 по 31.03.2010, в яких позивач визнає свою частку авторських прав на твір "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Враховуючи, що дозвіл на використання Музичного твору було видано в 4-ому кварталі, відповідач направив позивачу звітну відомість та акт виконаних робіт за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, яка містила декілька творів, в тому числі спірний твір.

Відповідач зазначає, що фіскальний чек та опис вкладення підтверджують направлення позивачеві звітну відомість та акт виконаних робіт за період з 01.10.2010 по 31.12.2010. Проте, позивач ухилився від їх підписання.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 ГК України).

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності -це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать літературні та художні твори, які, в свою чергу, є об'єктами авторського права (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України).

Згідно ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Також у частинах 1 -3 статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 Закону України, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів, переклади творів, розповсюдження творів шляхом першого продажу тощо.

Статтею 443 ЦК України визначено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно до ч. 2 ст. 31 Закону України автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Таким чином, з огляду на наведені правові норми та укладену між позивачем та Правовласником, суд прийшов до висновку, що позивачу належали виключні майнові авторські права.

Оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності розповсюдження ним Твору, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача дозволу на розповсюдження Твору, виключні майнові авторські права на який належать позивачу, що, в свою чергу, підтверджує факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача.

Відповідно до п.п. а), б) ст. 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені ст. ст. 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених ст. ст. 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

Згідно з п. г) ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача .

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що при вирішенні відповідних спорів, судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до абз. 2 п. 33 Рекомендації Президії Вищого господарського суду України №04-5/1107 від 10.06.2004 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" вбачається, що у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Стягнення зазначеної компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу (абз. 3 п. 33 вищенаведених Рекомедацій).

У визначенні розміру компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно - або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні (абз. 4, 5 п. 33 вищенаведених Рекомедацій).

Отже, суд не зобов'язаний визначати розмір компенсації, яка підлягає стягненню з порушника, з огляду на розмір збитків, заподіяних таким порушенням або розмір доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права.

А тому, суд, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, вважає за можливе стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 70-ти мінімальних заробітних плат, що на день прийняття рішення становить 77 140,00 грн.

Так, згідно зі ст. 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 року № 4282-VI мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.07.2012 року становить 1 102,00 грн.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Як передбачено ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання відповідача на те, що передача виключних прав на твір "ІНФОРМАЦІЯ_1", відбулася за звичаями ділового обороту між позивачем та відповідачем, а саме: в електронному повідомленні є безпідставними.

Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, перед бачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно зі ст. 207 ЦК письмовою формою вважається фіксація змісту правочину у одному (договір, довіреність тощо) або у кількох документах (листи, телеграми тощо). Правочин також вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину. Документи у правочині, сторонами якого є юридичні особи, підписуються особами, уповноваженими на це установчими документами (статутом, засновницьким договором), та скріплюються печаткою юридичної особи.

Проте, сторонами не було дотримано зазначених вимог.

Оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, якими відповідач обґрунтовує заперечення, суд вбачає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково.

Виходячи з викладеного, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 20, 418, 420, 426, 431, 432, 440, 443 ЦК України, ст. 154 ГК України, ст.ст. 1, 11, 15, 31, 32, 50, 52 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права", ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Продовжити строк вирішення спору по справі.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, код 33628584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МУН РЕКОРДС" (03087, м. Київ, вул. Іскрівська/Міцкевича, 9/9, код 36883133) 77 140 (сімдесят сім тисяч сто сорок) грн. 00 коп. компенсації, 1 542 (одна тисяча п'ятсот сорок дві) грн. 80 коп.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В.Прокопенко