Постанова

від 30.07.2012 по справі к8/137-11/6-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2012 № К8/137-11/6-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання Криворотько В.В.

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 30.07.2012 року розглянувши матеріали апеляційної скарги

фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2012 року

у справі №К8/137-11/6-12 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

до 1) ОСОБА_2

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Утілсервіс»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю «Утілсервіс», застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним рішення загальних зборів, скасування реєстраційних записів та визнання недійсним акту заліку зустрічних однорідних вимог, -

встановив :

Рішенням господарського суду Київської області від 01.11.2011 року у справі №К8/137-11 у задоволені позову фірми «Т.М.М.» - ТОВ відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - ТОВ залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 01.11.2011 року у справі №К8/137-11 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2012 року касаційну скаргу фірми «Т.М.М.» - ТОВ задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року та рішення господарського суду Київської області від 01.11.2011 року у справі №К8/137-11 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2012 року у справі

№К8/137-11/6-12 у позові відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 22.05.2012 року у справі №К8/137-11/6-12 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 року у справі №К8/137-11/6-12 апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 18.07.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 року розгляд справи №К8/137-11/6-12 відкладено на 25.07.2012 року.

В судовому засіданні 25.07.2012 року оголошено перерву до 30.07.2012 року.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представник позивача приймав участь у судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити

Представник відповідача 1 та відповідача 2 заперечив проти доводів, що викладені позивачем в апеляційній скарзі і просив апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - ТОВ залишити без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 30.07.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовними вимогами, уточнивши які просив визнати недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «Утілсервіс» про надання ОСОБА_2 згоди на продаж 50% своєї частки у статутному фонді ТОВ «Утілсервіс», оформлене протоколом від 23.04.2008 року за №4 та визнати недійсним укладений між фірмою «Т.М.М.» - ТОВ та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс» у розмірі 30,5% від належної ОСОБА_2 частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс».

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.04.2008 року відбулися загальні збори засновників ТОВ «Утілсервіс», на яких були присутні: ОСОБА_2. - голова зборів, ОСОБА_3 - секретар зборів, Березюк М.В. - директор ТОВ «Утілсервіс» - запрошений. Відповідно до порядку денного протоколу №4 загальних зборів засновників ТОВ «Утілсервіс» від 23.04.2008 року передбачено вирішення питання, зокрема, про надання згоди на продаж частини статутного фонду (капіталу) фірмі «Т.М.М.» - ТОВ.

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Утілсервіс» від 23.04.2008 року було надано згоду на продаж 50% частки статутного фонду фірмі «Т.М.М.» - ТОВ учасникам ТОВ «Утілсервіс» ОСОБА_2 та ОСОБА_3., продаж здійснити згідно договору купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс» від 23.04.2008 року, після чого внести зміни та затвердити нову редакцію статуту ТОВ «Утілсервіс», пов'язаною зі зміною складу засновників.

23.04.2008 року між фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (далі - покупець) та ОСОБА_2 (далі - продавець) було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс» (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця частину своєї частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс», а саме 30,5% від своєї частки, що становить 61 000,00 грн., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цю частину частки (п. 1.1. договору). Розмір частки ОСОБА_2 на момент укладання зазначеного договору у відповідності з статутом товариства «Утілсервіс» складав 57% статутного фонду.

У відповідності до п.3.1. зазначеного договору, за відступлення частини частки у розмірі 30,5% покупець - фірма «Т.М.М.» - ТОВ зобов'язується сплатити продавцю - ОСОБА_2 11 397 850 грн. (одинадцять мільйонів триста дев'яносто сім тисяч вісімсот п'ятдесят), що на дату підписання договору еквівалентно 2 257 000 доларів США по курсу НБУ ( два мільйона двісті п'ятдесят сім тисяч).

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Цивільного кодексу України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; учасник (акціонер) товариства був позбавлений можливості взяти участь у загальних зборах; рішення загальних зборів порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. При цьому, права учасника (акціонера) господарського товариства внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів необхідно вважати порушеними, якщо він не міг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, внести пропозиції до порядку денного, зареєструватись для участі у загальних зборах тощо.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Згідно з п. 31 вказаної вище постанови пленуму особа, яка придбала частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, здійснює права і виконує обов'язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі.

При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, належність певній особі частки у статутному капіталі, означає, що така особа є учасником товариства і набуває права учасника господарського товариства даного виду.

Згідно з п. 1 ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права виникають, зокрема, із договорів та інших правочинів, а також безпосередньо із актів цивільного законодавства.

Викладене стосується і права володіння часткою у статутному фонді господарського товариства.

Згідно з п. 1.2 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» визначено, що до корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Таким чином, з урахуванням вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для захисту свого уявленого порушеного права, в тому числі визнання недійсними рішень товариства, мають особи, які були учасниками на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Однак, на момент прийняття оскарженого рішення, фірма «Т.М.М.» - ТОВ не була учасником товариства рішення зборів учасників якого оскаржує, оскільки позивач набув частки статутного фонду на підставі саме рішення спірних загальних зборів засновників ТОВ «Утілсервіс» від 23.04.2008 року, тобто лише після проведення зазначених зборів.

За наведених обставин та з урахуванням того, що позивач не набув прав учасника на час проведення спірних зборів учасників, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволені позову в частині визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «Утілсервіс» про надання ОСОБА_2 згоди на продаж 50% частки статутного фонду ТОВ «Утілсервіс».

Щодо визнання недійсним укладеного 23.04.2008року між фірмою «Т.М.М.» - ТОВ та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс» у розмірі 30,5% від належної ОСОБА_2 частки статутного фонду ТОВ «Утілсервіс», колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, на підставі рішення загальних зборів від 23.04.2008 року між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс».

Згідно довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ за № 139030, виданої 14.03.2008 року, основними видами діяльності ТОВ «Утілсервіс» за КВЕД є: збирання та знищення інших відходів; прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності; діяльність автомобільного вантажного транспорту (т. I, а.с. 14).

Разом з тим, відповідно до даних вказаних в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України ТОВ «Утілсервіс» зареєстровано за адресою: 07800, Київська обл., Бородянський р-н., смт. Бородянка, провулок Жовтневий, 9.

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, згідно даних єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створено

ТОВ «Утіл-сервіс», ідентифікаційний код: 25566174, зареєстровано 07.04.1998 року за адресою: 07800, Київська обл., Бородянський р-н., смт. Бородянка, провулок Жовтневий, 9, що підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії ААБ за №664497, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи (т. I, а.с. 89-90).

Згідно з статуту ТОВ «Утіл-сервіс» затвердженого Бородянською районною Державною адміністрацією Київської області №477 та прийнятого загальними зборами засновників 30.03.1998 року предметом діяльності даного товариства є надання суб'єктам господарської діяльності та приватним особам послуг, в т.ч. виробничих, побутових, транспортно-експедиційних, автосервісних, складських, консультаційних, інформаційних, маркетингових, експортно-імпортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, юридичних, туристських, сервісних, рекламних, та інших, як в країні, так і за її межами; збирання, заготівля, переробка, купівля і продаж брухту та відходів кольорових та чорних металів, побутового брухту, експлуатація звалища брухту; збирання, переробка твердих і рідких відходів виробництва, що містять дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння, та їх брухту та інше.

Тобто, виходячи з наведеного та як підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Утілсервіс» та ТОВ «Утіл-сервіс» діють переважно в однакових сферах господарської діяльності та зареєстровані за однією адресою.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво» і п. 2 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року №740, в найменуванні суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи заборонено використання найменувань тотожних найменуванню іншого суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого фірмового найменування, що може привести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на їх використання.

Відповідно до п. 4 ст. 489 Цивільного кодексу України особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують та послуг, які ними надаються.

До позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару та послуг або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов'язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності. Позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знака не виключає небезпеку введення в оману споживача.

При встановленні «схожості» словесних позначень враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова схожість.

В даному випадку найменування товариств повністю співпадають за фонетичною та смисловою ознакою, різниця у графічному зображенні міститься лише у наявності дефісу в назві «Утіл-сервіс».

Як підтверджується матеріалами справи, зокрема, статутами підприємств, в ході господарської діяльності як позивача так і відповідача 1, які використовують позначення «Утілсервіс» та «Утіл-сервіс», обидва надають переважно аналогічні послуги, діючи в межах спільної території, що свідчить про наявність між ними конкуренції на зазначеному ринку.

З врахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про подібність назв «Утілсервіс» та «Утіл-сервіс». При цьому, колегія суддів зазначає, що обидві назви при їх вживанні (прочитанні) звучать і сприймаються на слух аналогічно.

Таким чином, збіг більшості послуг, що надаються підприємствами, яким належать вищевказані найменування та збіг їх місцезнаходження, свідчить про те, що ці комерційні найменування є схожими настільки, що можуть бути сплутані споживачами. При чому найменування «Утілсервіс» позивача та відповідача 1 «Утіл-сервіс» є тотожними фонетичними, графічними та смисловими ознаками, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 90 Цивільного кодексу України.

Відтак, у випадку одночасного використання позивачем і відповідачем 1 на ринку України своїх комерційних найменувань, існує ймовірність виникнення у споживачів продукції (послуг), що випускаються (надаються) підприємствами з такими найменуваннями, уявлення про їх походження від одного суб'єкта підприємства. Отже, комерційне найменування «Утілсервіс» може викликати асоціативне уявлення у споживачів про «Утіл-сервіс».

За наведених обставин, комерційне найменування «Утіл-сервіс» може ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари та надає послуги під комерційним найменуванням «Утілсервіс».

При цьому, як свідчать матеріали справи, одним із учасників ТОВ «Утіл-сервіс» та ТОВ «Утілсервіс» є ОСОБА_2, який, як встановлено судом першої інстанції, уклав спірний договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс» у розмірі 30,5% від належної ОСОБА_2 частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс».

Тобто, відповідач 1 володів інформацією щодо існування підприємства з подібним найменуванням та такою ж сферою послуг на тому ж ринку і повинен був попередити позивача про всю необхідну інформацію, яка йому була відома і яка була важливою і необхідною для вільного волевиявлення позивача при укладанні вказаного договору купівлі-продажу частки, оскільки фірма «Т.М.М.» - ТОВ маючи на меті здійснення інвестицій в ТОВ «Утілсервіс» та участь у діяльності і розвитку вказаного підприємства, володіючи цією інформацією, могла б не вступити у правовідносини, невигідні для неї, відмовившись від укладення договору, або вимагати його укладання на інших умовах. Зазначене якраз і доводить відмова відповідача 1 від повідомлення всієї необхідної інформації позивачеві шляхом замовчування її існування.

Отже, як стверджує скаржник, фірма «Т.М.М.» - ТОВ не була проінформована про існування і діяльність на тому ж ринку підприємства з однаковим найменуванням, з тією ж сферою послуг та те, що ТОВ «Утілсервіс» створене тим же акціонером підприємства із однаковим найменуванням який зацікавлений в діяльності іншого підприємства по суті з такою ж назвою («Утіл-сервіс») і відповідно позивач неправильно, помилково і неповно сприймав істотні умови угоди перед її укладанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України визначають самостійні окремі підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 230 Цивільного кодексу України передбачає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Частина 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання її за цільовим призначенням.

Положеннями п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, враховуючи той факт, що відповідач 1 є одним із учасників ТОВ «Утіл-сервіс» та ТОВ «Утілсервіс», тобто знав, про існування двох підприємств із подібними найменуваннями та однорідними послугами, при укладенні спірного договору мав повідомити позивача про вказану інформацію, оскільки дані факти могли вплинути на волевиявлення фірми «Т.М.М.» - ТОВ при укладенні договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс», чого навмисно не зробив.

Крім того, згідно з вимогами ст. 229 Цивільного кодексу та п. 11 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» за №3 від 28.04.1978 року, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутністю якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладеною.

Отже, відповідач 1 всупереч зазначеним нормам законодавства, навмисно не надавши всю необхідну інформацію позивачу порушив права останнього щодо його вільного волевиявлення при укладанні оспорюваного договору.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року №3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також враховує, що позивачем при уточненні позовних вимог було допущено помилку. Останній посилаючись на оспорюваний договір від 23.04.2008року між ним і ОСОБА_2 щодо купівлі-продажу частки невірно визначив її розмір як «19,5%» (замість 30,5%) та загальний розмір належної ОСОБА_2 частки у статутному фонді ТОВ «Утілсервіс» зазначивши «43%» замість «57%». При цьому подавши суду першої інстанції вказану заяву про уточнення позовних вимог позивач клопотав відкласти розгляд справи для надання йому часу на підготовку і надання суду додаткових доказів у справі. (т.2 а.с.27,33)

Однак, суд першої інстанції виявивши допущену помилку, не вжив заходів щодо усунення наявних протиріч та повного і всебічного з'ясування фактичних обставин справи та їх належної оцінки, всупереч вимогам ст.77 ГПК України, завершив її розгляд, пославшись на вказані обставини як на підставу для задоволення позову.

Під час апеляційного провадження позивач (апелянт) подав суду уточнення до апеляційної скарги, усунувши вказані протиріччя та посилаючись на допущену ним помилку.

Зазначене в сукупності свідчить про неврахування судом першої інстанції постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення», в якому зазначено, що рішення господарського суду має грунтуватись на повному з'ясуванні обставин, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, що, відповідно до положень ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання недійсним укладеного між фірмою «Т.М.М.» - ТОВ та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс».

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

На переконання суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для її вирішення та які входять до предмета доказування у даній справі, оскільки висновки суду першої інстанції у справі №К8/137-11/6-12 не відповідають дійсності і не підтверджуються достовірними доказами, що є підставою для його скасування.

Згідно з ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторону, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив :

1. Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2012 року у справі №К8/137-11/6-12 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 22.05.2012 року у справі №К8/137-11/6-1 скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним укладений 23 квітня 2008 року між фірмою «Т.М.М.» - товариством з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді (капіталі) ТОВ «Утілсервіс» у розмірі 30,5% від належної ОСОБА_2 частки у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю «Утілсервіс».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_2 (07800, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, буд. 2б, ЄДРПОУ 14073675) 316,00 грн. судового збору за подання позову.

5. Доручити господарському суду Київської області видати відповідні накази.

6. Справу №К8/137-11/6-12 повернути до господарського суду Київської області.

7. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

Б.О. Ткаченко

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.08.2012 року

Головуючий суддя Федорчук Р.В.

Судді Лобань О.І.

Ткаченко Б.О.