Постанова

від 09.08.2012 по справі 40/487-24/65-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2012 р. Справа № 40/487-24/65-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Костенко Т.Ф. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Основа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.12 у справі№40/487-24/65-2012 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення 229665,10 грн пені за прострочення сплати лізингових платежів Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.08.12 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Просалова О.Є. -за дов. від 12.10.11;

від відповідача: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" у жовтні 2010 року заявлений позов, з урахуванням уточнень, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" 3 945 872,06 грн з яких: 3 409 032,59 грн- основного боргу, 235 895,76 грн - інфляційних втрат, 229 655,10 грн - пені за прострочення сплати лізингових платежів, 71288, 61 грн - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 16.07.07 № 165-LD. При цьому, позивач посилався на приписи статей 258, 509, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України, статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.11 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.11 (головуючий суддя Агрикової О.В., судді Чорногуз М.Г., Жук Г.А.), позовні вимоги задоволено в сумі позову.

Доповідач: Добролюбова Т.В.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.12, ухваленою у складі колегії суддів: Грейц К.В.- головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., перевірені рішення та постанова у справі скасовані в частині стягнення з відповідача 229 655,10 грн - пені, а справа в цій частині скерована на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вмотивовуючи постанову виходив з того, що позивачем нараховано відповідачеві за несвоєчасну сплату лізингових платежів 2 види неустойки (пені): у розмірі 20% річних за кожний день прострочення (за період з 16.12.09 до 07.06.10) та у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (за період з 08.06.10 до 16.05.11) без урахування судами приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статей 231, 232, 343 Господарського кодексу України та обмежень розміру пені унормованих Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Після нового розгляду справи, господарський суд міста Києва рішенням від 29.03.12, ухваленим суддею Мандичевим Д.В., позовні вимоги щодо стягнення 229 655,10 грн пені задовольнив. Суд першої інстанції дійшов висновку, що неустойка за період з 16.12.09 до 07.06.10 нарахована позивачем згідно пункту 8.2. договору, у розмірі 20 відсотків річних за кожен день прострочення, оскільки подвійна облікова ставка Національного банку України складала 20,50 %, що перевищує розмір неустойки встановлений договором, а нарахування неустойки в інші періоди здійснювалось позивачем згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним Банком України, оскільки, розмір неустойки передбачений договором перевищував розмір неустойки, встановлений статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Крім того, суд зазначив, що пеня нарахована на кожен окремий лізинговий платіж, що не перевищує 6 місяців, від дати, коли зобов'язання зі сплати кожного лізингового платежу мало бути виконане та з урахуванням річного строку позовної давності. Суд керувався приписами статей 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України .

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б. - головуючого, Отрюха Б.В., Тищенко А.І, постановою від 05.06.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати в частині стягнення пені, а матеріали справи в цій частині просить скерувати для нового розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вважає неправильним здійснений позивачем розрахунок пені та вважає, що розмір пені за період з 22.10.09 до 16.05.11 не може становити 229 655,10 грн. Водночас, скаржник зауважує і на неврахуванні судами позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 07.11.11 у іншій справі №5002-2/5109-2010.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.07.07 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»- лізингодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа»- лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу № 165-LD. Судами також установлено, що предмет лізингу переданий відповідачеві 20.11.07 та 03.12.07, що підтверджується актами приймання-передачі. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" 3 409 032,59 грн -боргу зі сплати лізингових платежів, 235 895,76 грн - інфляційних втрат, 229 655,10 грн - неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів, 71288, 61 грн - 3% річних. Спір переглядається в частині скерування справи на новий розгляд , а саме, щодо стягнення з відповідача на корить позивача 229 655,10 грн -неустойки (пені). Як убачається зі змісту рішень у справі, суди установили факт невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів за вказаним договором. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Як установлено судами попередніх інстанцій, пунктом 8.2 договору сторони визначили, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати у розмірі 20 відсотків річних за кожний день прострочення. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з приписами пункту 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" унормовано, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування і за приписами цієї норми, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. До вимог про стягнення неустойки (пені) застосовується позовна давність в один рік, пункт 1 частини 2 статті 258 цього ж Кодексу. Дослідивши обставини справи та врахувавши вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції від 02.02.12, суди попередніх інстанцій перевірили розрахунок пені наданий позивачем та контррозрахунок відповідача і установили, що розмір пені, нарахований позивачем, не перевищував той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором стягнуто пеню, сума якої не перевищувала тієї, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Установлено судами і те, що пеня нарахована в межах періоду визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, та з урахуванням річної позовної давності. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених судами обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Згідно з приписами наведеної норми касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.12 у справі №40/487-24/65-2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Костенко