Ухвала

від 08.08.2012 по справі 2-567/2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1055/2012Головуючий суду першої інстанції:Хожаінова О.В. Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О.

"08" серпня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПритуленко О.В., СуддівЛоманової Л.О., Кустової І.В., При секретаріШиловій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 (треті особи - ОСОБА_9, орган опіки та піклування виконавчого комітету Феодосійської міської ради АР Крим) про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів та вселення позивача, визнання договору найму недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 6 червня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання договору найму недійсним, усунення перешкод у користуванні власністю, мотивуючи вимоги тим, що його брат - ОСОБА_9, якій разом з ним є власником домоволодіння АДРЕСА_1, 21 квітня 2005 року уклав з відповідачами договір найму домоволодіння без отримання на це його згоди. До 30 липня 2009 року відповідачі зобов'язалися добровільно звільнити вказане житло, проте свого обіцяння не виконали.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд визнати договір найму від 21 квітня 2005 року недійсним, виселити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 разом із їхніми неповнолітніми дітьми з належної йому частини домоволодіння та вселити його в цю частину домоволодіння.

У грудні 2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися з зустрічним позовом, в якому просили визнати дійсною усну угоду про їх безоплатне проживання в спірному будинку, визнати за ними право на проживання у спірному будинку до 21 квітня 2011 року, , визнати ОСОБА_7 добросовісним наймачем спірного жилого приміщення.

Ухвалою суду від 6 червня 2011 року зустрічна позовна заява в частині вимог, заявлених ОСОБА_8, залишена без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України в зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Ухвалою суду від 6 червня 2011 року провадження у справі за зустрічним позовом в частині вимог, заявлених ОСОБА_7, закрите в зв'язку з відмовою вказаної особи від позову.

Заочним рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 6 червня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволений частково. Суд вирішив: усунути перешкоди в здійснення права власності ОСОБА_6 на 3/5 частини домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з вказаного домоволодіння; вселити ОСОБА_6 у 3/5 частини домоволодіння АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. В іншій частині позову - відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, провадження у справі закрити.

На думку апелянта, неповне з'ясування судом обставин справи, зокрема щодо адреси належної позивачу частину будинку призвело до ухвалення рішення, яке не має відношення до справи. Вирішуючи питання щодо вселення позивача у спірне житло, суд не врахував, що в ньому проживають різностатеві діти відповідачів, не зазначив яким чином рішення повинно виконуватися, порушив права дітей.

Згідно частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору дарування від 31 серпня 1993 року ОСОБА_6 є власником 3/5 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 9-10). Інші 2/5 частини домоволодіння належать його брату - ОСОБА_9 (а.с. 59).

21 квітня 2005 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 був укладений договір найму житлового приміщення, згідно якого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мали право без оплати протягом двох років мешкати у вказаному домоволодінні (а.с. 16).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання вказаного договору найму недійсним, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску позивачем встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності для звернення до суду з позовом, відсутності клопотання про його поновлення та недоведеності поважності причин його пропуску. Зазначений висновок суду апелянтом не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України перегляду апеляційним судом не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом виселення відповідачів з спірного домоволодіння, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Такий висновок суду слід визнати правильним.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власник майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з дітьми проживали в спірному домоволодінні на підставі договору найму, строк дії якого закінчився. Зобов'язання по звільненню вказаного домоволодіння відповідачами не виконане.

25 листопада 2010 року ОСОБА_6 нотаріально посвідченою заявою повідомив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про необхідність звільнити спірне житлове приміщення, оскільки воно необхідне для його проживання та проживання членів його сім'ї.

Враховуючи відсутність у відповідачів правових підстав на проживання у вказаному будинку, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_6 ґрунтуються на законі. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі проживають в квартирі без законних підстав, а тому власник цього житла має права вимагати усунення перешкод в користуванні своєю власністю шляхом їх виселення.

Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують.

Посилання апелянта на те, що рішенням суду порушені права неповнолітніх дітей не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла повноліття, є місце проживання її батьків (усиновлювачів, опікуна), або одного з них; тобто місце проживання дитини є похідним від місця проживання батьків. Враховуючи, що неповнолітні діти відповідачів не мають самостійного права на користування спірним житлом, вирішення питання щодо усунення позивачу перешкод у користуванні житлом шляхом виселення відповідачів із належного йому житла не можна визнати порушенням прав їх неповнолітніх дітей.

Також не можна визнати підставою для скасування ухваленого у справі рішення і довід апелянта про неправильне визначення адреси спірного житлового приміщення, оскільки в рішенні адреса вказаного будинку зазначена як в правовстановлюючому документі (договорі купівлі-продажу від 31.08.1993 р.).

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування оскарженого рішення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 3134-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 6 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

О.В. Притуленко Л.О. Ломанова І.В. Кустова